Військова гігіє́на — розділ гігієни та військової медицини, що вивчає вплив різноманітних чинників навколишнього середовища, умов навчально-бойової підготовки, військової праці та побуту на здоров'я та працездатність військовослужбовців, розробляє заходи щодо усунення негативної дії цих чинників на боєздатність військ.
Перші відомості про оздоровчі заходи у військах описані у працях Варрона (116-27 р. до н. е.) та Вегеція (кінець IV — початок V ст.). Ці теоретики описували доцільність впровадження санітарних заходів для оздоровлення римських воїнів, потребу забезпечення їх якісною водою та запобігання поширенню серед них заразних хвороб, однак лише в XVI столітті встановили пряму залежність між санітарним станом військ і виникненням хвороб серед військовослужбовців.
Історія
У літописі часів Запорізької Січі згадуються проблеми очищення полів битви від трупів загиблих, а саме після відбиття атаки турецько-татарського війська козаками під командуванням кошового отамана Івана Сірка. Козаки не мали змоги поховати таку кількість загиблих чи винести в степ і не знайшли кращого способу, як перенести померлих до річки Чортомлик і повикидати в ополонки.
Після захоплення українських земель Російською імперією, розвиток військової гігієни відбувався в російській армії, де вимушено служило багато українців, а зокрема і медичних працівників. 1716 року статутом Петра I в імперській армії в кожній дивізії було введено посаду штаб-лікаря, полку — лікаря, а в роті — цирульника. 1780 року Андрій Гаврилович Бахерахт видав перше офіційне керівництво з військової гігієни для імперської армії, в якому були сформульовані основні принципи щодо «доброго порядку життя» військовослужбовців.
З 1797 року до обов'язку військових лікарів увійшло здійснення медико-поліцейського нагляду за якістю продовольчих продуктів, станом казарм і санітарним станом військ. Головнокомандувач імперського війська Олександр Суворов із семи умов досягнення перемоги приділив три дотриманню особистої гігієни солдата — чистота, здоров'я й охайність. 1813 року вийшла перша праця з військової гігієни «Кишенькова книга з військової гігієни», авторства Іллі Івановича Енегольма, де порушувались питання гігієни в мирний час, під час походів і бойових дій. Відчутну роль у розвитку військової гігієни відіграв і військовий лікар Чаруковський, який видав працю «Військово-походова медицина». Сергій Володимирович Шідловський разом зі своїми учнями вивчав питання гігієни водопостачання та дезінфекції помешкань. Віктор Сергійович Левашев після смерті Шідловського очолив дослідження з питань дезінфекції, гігієни військового одягу та гігієни харчування.
У період Великої Вітчизняної війни в Головному військово-санітарному управлінні (ГВСУ) було створено гігієнічний відділ протиепідемічного управління, очолюваний головним гігієністом. У військово-санітарних управліннях фронтів були започатковані посади інспектора з харчування й інспектора з водопостачання, а в санітарних відділах армій посада інспектора з харчування і водопостачання. Санітарно-епідемічний загін виконував усю санітарно-профілактичну роботу в дивізіях. Завдяки цим заходам санітарно-гігієнічного характеру вдалось запобігти багатьом захворюванням, що є звичайними супутниками всіх воєн.
Визначну роль у розвитку військової гігієни відіграв академік АМН СРСР, генерал-майор медичної служби Федір Григорович Кротков, який створив низку підручників і посібників із військової та радіаційної гігієни, що протягом десятиліть користувались популярністю серед військовослужбовців, лікарів і студентів. Значний вклад у розвиток військової гігієни зробив український учений Денис Миколайович Калюжний, який узагальнив свої спостереження часів Великої Вітчизняної Війни в своїй праці «Гігієна польового розміщення військ». Професор Рафаїл Давидович Габович розробив низку способів очищення, знезараження та дегазації води в польових умовах, підготував і видав монографії з водозабезпечення в польових умовах, написав понад 20 наукових праць і декілька розділів у підручниках і посібниках із військової гігієни.
Нині фахівці з військової гігієни здебільшого вивчають вплив шкідливих чинників довкілля та умов праці та побуту на військовослужбовців, зокрема тих, які проходять службу в різних видах і родах військ Збройних сил України, шукають нові шляхи для збереження та зміцнення здоров'я військових, підвищення їх працездатності.
Методологія Завданням військової гігієни є збереження та зміцнення здоров'я військовослужбовців шляхом встановлення науково обґрунтованих санітарно-гігієнічних норм і вимог щодо розміщення військ, водопостачання, харчування, лазнево-прального обслуговування, умов праці й інших видів побутового забезпечення військ. Фахівці військової гігієни розробляють гігієнічні вимоги щодо всіх видів озброєння, об'єктів військової техніки як на стадії проектування та конструювання, так і під час їх експлуатації; гігієністи впроваджують форми та методи організації та здійснення санітарного нагляду за гігієнічним забезпеченням військових частин. У процесі виконання цих завдань лікарі-гігієністи використовують низку методів гігієнічних досліджень: епідеміологічний метод — метод, що використовується для вивчення закономірностей поширення неінфекційних та інфекційних захворювань серед військовослужбовців під впливом шкідливих чинників довкілля, зокрема фізичних, біологічних і хімічних. метод санітарного обстеження і опису — метод, який застосовується із використанням особливих схем або карт санітарного обстеження під час вивчення стану довкілля (наприклад карта місця розташування чи карта здійснення санітарно-епідеміологічної розвідки джерела водопостачання). Обстеження й опис доповнюються лабораторно-інструментальними дослідженнями. метод гігієнічного експерименту — метод, що застосовується для дослідження стану здоров'я військових в умовах перебування у військово-технічному об'єкті (натурний різновид) і для розробки гігієнічних нормативів в експерименті на тваринах для встановлення граничних допустимих рівнів і концентрацій різних чинників (лабораторний різновид). метод санітарно-епідеміологічної експертизи — метод, який застосовують під здійснення запобіжного санітарного нагляду для перевірки відповідності проектних розробок чинним гігієнічним нормативам і вимогам. статистичний метод — метод, що використовується для обробки інформації, одержаної з інших методів дослідження. Військова гігієна за потреби використовує методи дослідження з інших наукових дисциплін і з інших галузей гігієни.
Санітарно-гігієнічні заходи
Медичний контроль за станом здоров'я військових
Здійснення медичного контролю за станом здоров'я військовослужбовців проводиться шляхом аналізу захворюваності і результатів медичних оглядів особового складу та молодого поповнення. Під час бойових дій військ у районах застосування противником зброї масового ураження повинен організовуватись медичний нагляд за особовим складом, що зазнав дії йонізуючого випромінювання, отруйних речовин або бактерійних засобів. Також періодичним медичним оглядам підлягають військовослужбовці, військова праця яких проводиться в шкідливих умовах. Порядок проведення медичних оглядів і медичного нагляду встановлюється наказом по частині залежно від бойових умов. Медична служба проводить медичний нагляд за особами з дефіцитом маси тіла, слабким фізичним розвитком, за особами, які постійно працюють із джерелами йонізуючого випромінювання, полем НВЧ, агресивними токсичними речовинами, та іншими шкідливими чинниками. На основі вивчення здоров'я особового складу начальник медичної служби частини робить висновки і доповідає командиру свої пропозиції для проведення відповідних заходів, а також здійснює контроль над виконанням розпоряджень командира.
До заходів, спрямованих на підвищення специфічної резистентності особового складу до інфекційних захворювань належать: профілактичні щеплення проти інфекцій, які найбільш загрожують військам; застосування з профілактичною метою імуноглобулінів і специфічних імунних сироваток, а також використання хімічних медикаментозних препаратів. У комплексі заходів протиепідемічного захисту військ найбільш важливим і досить ефективним заходом є проведення вакцинації.
В останні роки розроблені нові ефективні вакцинні препарати і методи масової імунізації. Проведення профілактичних щеплень особовому складу ЗС передбачено вимогами Статуту внутрішньої служби ЗС України і проводяться в плановому порядку і за епідемічними показаннями. Планові запобіжні щеплення всьому особовому складові військової частини проводяться відповідно до календаря щеплень, а щеплення за епідемічними показаннями — за наказом старшого командира (начальника). Щеплення за епідемічними показаннями проводяться за наявності росту інфекційної захворюваності серед місцевого населення, що представляє реальну загрозу занесення у військовий колектив. Також їх проводять при виникненні інфекційних захворювань і збільшенні їх кількості серед особового складу частини, якщо до цього щеплення проти даної інфекції не були проведені. Поява хоча б одного випадку захворювання особливо небезпечною інфекцією серед місцевого населення в районі дислокації військ також є показанням для проведення щеплень особовому складу частини. Перед початком вакцинації проводиться медичний огляд для виявлення осіб з протипоказаннями. Осіб, тимчасово звільнених від щеплень за медичними показаннями, беруть на облік для проведення їм щеплень в подальшому. Результати щеплень із зазначенням дати їх проведення, назви вакцини, дози і реакції щепленого заносяться в медичні книжки особового складу.
Розміщення військ, побут військових і поховання померлих
Санітарний нагляд за розміщенням військ Розміщення військ в польових умовах починається з проведення медичної розвідки, під час якої з'ясовується санітарно-гігієнічний стан району розташування військ, з метою забезпечення особовому складу найбільш сприятливих умов для відпочинку, відновлення сил та захисту його від впливу несприятливих чинників зовнішнього середовища.
Медична служба здійснює систематичний контроль за умовами перебування у польових помешканнях і фортифікаційних спорудах. Під час контролю за розміщенням особового складу у фортифікаційних спорудах і землянках особлива увага звертається на системи життєзабезпечення (вентиляцію, опалення, видалення сміття і нечистот), а також на підтримку сприятливих мікрокліматичних умов в приміщеннях у відповідності з встановленими нормативами.
У місцях розміщення військ силами підрозділів систематично проводиться очистка території (регулярний збір, видалення і знезаражування відходів). Медична служба здійснює нагляд за своєчасністю і повнотою очищення території і організує у разі потреби дезінфекцію, дезінсекцію і дератизацію.
Особлива увага очищенню місць розміщення військ приділяється у тих випадках, коли вони стали об'єктами впливу ЗМУ противника. В таких випадках її організують командири частин (підрозділів). Обов'язком медичної служби є участь у виборі місць (майданчиків), призначених для збору і знезараження рідких і твердих відходів, нагляд за їх обладнанням та утримуванням і медичне спостереження за особовим складом, який проводить очищення території.
Санітарний нагляд за територією, фортифікаційними спорудами і помешканням особового складу особливого значення набуває при тривалому перебуванні військ на одному місці, що частіш за все буває в обороні.
Організація та контроль водопостачання
Метою санітарного нагляду за водопостачанням є виключення вживання особовим складом недоброякісної або зараженої (ОР, РР, БЗ) води.
Організація водопостачання покладається на заступника командира по тилу, а здійснюється силами та засобами інженерної служби.
У сучасних умовах, враховуючи реальні можливості застосування противником засобів масового ураження, водопостачання військ повинне здійснюватись лише організовано, через пункти водопостачання (ПВП).