Кіпрська війна (; ) — одна з численних османсько-венеційських війн між Османською імперією та Венеційською Республікою за панування в східному Середземномор'ї. Спершу Венеція воювала з османами сама, а відтак, коли вона увійшла до Священної Ліги (до якої також входили Іспанія з Неаполем і Сицилією, Генуезька республіка, Савойське герцогство, Госпітальєри, Велике герцогство Тосканське й інші італійські держави), Османська імперія воювала вже проти Ліги.

Війна розпочалась у червні 1570 року з османського вторгнення до Кіпру. Нікосія, як і декілька інших міст, швидко полягла, не зумівши вистояти проти значно більших сил Османської армії, до середини вересня в руках венеційського гарнізону залишалась лише Фамагуста. До кінця серпня 1571 року допомога від Ліги так і не прибула, і венеційські командири гарнізону були вимушені здати місто після 11 місяців облоги. Два місяці потому, в битві при Лепанто, об'єднаний флот Ліги практично знищив Османський флот, але через внутрішні конфлікти Ліга не змогла скористатись цією перемогою. Османи швидко відновили флот, і Венеція була вимушена проводити сепаратні перемовини про мир, поступившись Кіпром османам і сплативши данину в розмірі 300 000 дукатів.

Передісторія

Кіпр, один із найбільших островів Середземного моря, багатий на ресурси, перебував під венеційським правлінням із 1489 року. Разом із Критом він був одним із головних заморських володінь республіки, населення якого до 1570 року становило 180 000 людей. Окрім вигідного розташування, яке давало змогу контролювати торгівлю з Левантом, на острові було налагоджене виготовлення бавовни та цукру. Для збереження найвіддаленішої колонії венеційці уклали з єгипетськими мамлюками угоду, за якою щорічно виплачували Каїру 8000 дукатів, а після завоювання Єгипту османами 1517 року аналогічну угоду було підписано з Османською імперією. Стратегічно виграшне розташування острова в східному Середземномор'ї між Анатолією, Левантом і Єгиптом робило Кіпр очевидною ціллю майбутньої османської експансії. Кіпрська венеційська влада надавала базу та пристанище для християнських піратів, що нападали на османські кораблі, зокрема і з мусульманськими паломниками до Мекки, що слугувало додатковими дратівним чинником для всіх ісламських правителів. Через це після завершення тривалої війни Угорщини з Габсбургами 1568 року Селім II звернув свою увагу на Кіпр. Популярна легенда приписувала це рішення любові султана до кіпрських вин, а головним радником султана, що просував ідею війни з Кіпром, сучасники називали Йосифа Насі, португальського єврея, музахіба (фаворита) султана, який уже був призначений на пост правителя Наксоса. Ходили чутки, що Насі таїв образу на Венецію та мріяв бути королем Кіпру після його завоювання — у нього навіть були корона та королівський штандарт.

Прихильники війни при Османському дворі мали перевагу, незважаючи на протидію партії миру, очолюваної великим візиром Соколлу Мехмедом-пашою, і незважаючи на чинний мирний договір із Венецією, поновлений 1567 року. Шейх аль-іслам видав фетву, що виправдовувала порушення мирного договору, підставою для порушення послугувало те, що упродовж короткого періоду в VII столітті Кіпр був «землею ісламу», і цей статус за ісламськими законами повинен був бути відновлений.

Гроші для компанії були здобуті шляхом конфіскації та перепродажу монастирів і церков Грецької православної церкви. Сардаром експедиції був призначений наставник Лала султана . Капудан-пашою був призначений недосвідчений у військово-морських справах Муедзинзаде Алі-паша, зате заступником Алі-паші став досвідчений адмірал Піяле-паша.

Наміри османів були очевидними для венеційців, які очікували нападу на Кіпр. Коли наприкінці 1564 року агенти повідомляли зі Стамбула, що османський флот готувався до кампанії, тим паче, коли на початку 1565 року він відплив зі своєї бази в Галліполі, у Венеції занепокоїлись, однак того разу ціллю османського нападу стала Мальта. Наприкінці 1567 року та на початку 1568 року з доповідей агентів стали очевидними масштаби нових османських приготувань до морської кампанії. Ще більше венеційська влада стривожилась, коли османський флот відвідав Кіпр у вересні 1568 року з Насі на борту, ніби-то для дружнього візиту, а насправді зі шпигунськими цілями. Захисні споруди Кіпру, Криту, Корфу й інших венеційський володінь були модернізовані в 1560-х роках відомим військовим інженером . Гарнізони на Кіпрі та Криті були збільшені, також були вжиті спроби зробити ці острови незалежними від постачання боєприпасів з метрополії шляхом будівництво ливарних і порохових виробництв. Утім однаково було зрозуміло, що Кіпр не зможе довго протриматись без зовнішньої допомоги. Його ізольоване розташування та віддаленість від Венеції, оточення зі всіх боків провінціями Османської імперії, близькість османських берегів (у 6 годинах плавання) робили Кіпр легкою здобиччю — поміщали його «в пащу вовка», як писав у спогадах свідок облоги Фамагусти, П'єтро Вальдеріо. У випадку облоги нестача боєприпасів і продовольства повинні були зіграти вирішальну роль у переході кіпрських венеційських фортець до османів, а перед облогою, за словами Вальдеріо, на Кіпр була нестача селітри та вугілля, необхідних для виготовлення пороху. Венеція не могла розраховувати на допомогу з боку Іспанії, головної християнської держави Середземномор'я, яка була втягнута у військові дії в Голландії і не могла вирішити внутрішню проблему з морисками. Ще одною проблемою для Венеції було ставлення населення острова до її уряду. Жорстоке поводження та репресивне оподаткування місцевого православного грецького населення католиками-венеційцями спричиняло великий протест, тож симпатії місцевих жителів були на боці османів.

1569 року на венеційських корабельнях прогримів вибух, який історики приписують агентам Насі, і, хоча було пошкоджено всього 4 кораблі, але в Стамбулі Селіму доповіли, що сили республіки підірвані. У додачу до цього, 1569 року в Італії було неврожай і у Венеції та в околицях люди голодували. Все це дало змогу радникам нерішучого Селіма вмовити його на військову операцію. До початку 1570 року османські приготування та попередження, надіслані константинопольським байло , переконали Велику раду, що війна є неминучою. Підкріплення та гроші були поспішно вислані на Крит і на Кіпр. У березні 1570 року до Венеції прибув посланець Селіма з ультиматумом, що вимагав негайної поступки Кіпром. Хоча у Великій раді були прихильники обміну острову на землі в Далмації та подальші торгові привілеї, але надія на допомогу інших християнських держав додала рішучості Республіці, і ультиматум був категорично відкинутий.

14 березня 1570 року на дівані була оголошена відповідь Великої ради Венеції на вимоги султана. Селім ужив усіх заходів застереження, щоби не допустити прохід підкріплень до Кіпра та блокувати можливі шляхи християнського флоту: на початку квітня Мурат-реїс з двадцятьма п'ятьма галерами зайняв позицію біля Родоса, бейлербей Алжиру Улуч Алі-паша курсував біля берегів Апулії, а наприкінці місяця Піяле-паша привів до Негропонте вісімдесят галер і тридцять галіотів. Через декілька днів до нього приєднався Мустафа-паша і вони відплили до Родоса, де до них приєднались кораблі Мурат-реіса, і флот був у зборі.

Свідчення сучасників Описи Кіпрської війни залишили Джанп'єтро Контаріні; , офіційний історик Венеції; єпископ , папський нунцій; історик . включив опис облоги Нікосії до історії правління Селіма II.

Фра Анджело Капеліо, настоятель Домініканського монастиря в Нікосії, був взятий у полон, але пізніше викуплений. Після повернення на Кіпр він написав розповідь про облоги Нікосії та Фамагусти. Він був очевидцем першої, а про другу написав зі слів її учасників, товаришів по полону.

Джованні Созомено, кіпрський інженер, що був свідком смерті від рук османів одної з його доньок, і полонення другої, сам потрапив у полон, викупився і написав 1571 року доповідь про облогу на ім'я великого герцога Тосканського.

Опис облоги Нікосії у віршах «Плач про Кіпр» () містить цікаві деталі та приписується Соломону Родіносу (1516—1586), хоча ця атрибуція не є безсуперечною. Автор «Плачу» був очевидцем подій і втратив при захопленні острова сина та доньку.

«Плач на острові Кіпр» — також віршований твір про падіння Кіпру. Воно написане вірменським поетом Миколаєм Константинопольським, який відвідав Кіпр 1570 року під час паломництва до Святої землі.

Облога Фамагусти описана в спогадах і доповідях декількох очевидців: П'єтро Валдеріо, віконт Фамагусти написав спогади про облогу, названі медіевістом «найкращим свідченням очевидця».

Нестор Мартіненґо прибув до Фамагусти як доброволець з колоною Кверіні. Вночі 5 серпня його вдалось сховатися в домі грека. Пізніше його передали турецькому офіцеру, рабом якого Нестор став. Йому чудом вдалось утекти, і після різних пригод він став першим захисником Фамагусти, який повернувся до Венеції. Він написав доповідь для Сенату Республіки, яка була опублікована 1572 року.

Анджело Ґатто з Орв'єто був найманцем із загону Асторре Бальйоні, з яким він прибув на Кіпр 1569 року, а у Фамагусті Анджело перебував із середини серпня 1570 року. Після капітуляції він став рабом і був доставлений до Стамбула. 1573 року він написав листа про облогу та долю в'язнів із наміром надіслати його Адріано Бальйоні, братові свого командира, щоби попросити про його допомогу. Копія рукопису знайдена наприкінці дев'ятнадцятого століття священиком із Орв'єто Полікарпо Катіззані, який опублікував його 1895 року. Брат Аґостіно був пріором монастиря еремітів Сан-Антоніо під час облоги. Його повідомлення, як вказано в самому документі, було зачитане в Сенаті 12 лютого 1572 року (ймовірно, автором) і надруковане 1891 року Ніколо Морозіні, який знайшов його в сімейному архіві. Анонімний щоденник солдата, про який практично нічого не відомо, навіть те, чи вдалося йому повернутись із полону, був опублікований у Венеції 1879 року Леонардо Антоніо Вісмара (або Візіноні). Маттео да Капуа був учасником захисту міста. 28 жовтня 1571 року з в'язниці в Стамбулі Маттео написав листа венеційському байло . У листі він просив заступництва за себе й інших в'язнів. Єдиним греком-кіпріотом, учасником захисту Фамагусти, що написав звіт, був Алессандро Подокатаро. Він прибув до Фамагусти з батьком і братом, які опісля загинули під час облоги. Після облоги Алессандро потрапив у полон і пробув тридцять сім днів у ланцюгах, однак французький консул викупив полоненого за 325 цехінів.

Бартоломео Серено брав участь у битві при Лепанто, 1576 року він прийняв постриг у Монте-Кассіно, де написав свій звіт про Кіпрську війну.

Чисельність османської армії Чисельність османської армії історики оцінювали по-різному. +Рік повідомленняКількість кораблівЗагальна кількість солдатівСклад арміїКількість зброїФра Анджело Калепіо1572125 000Сто тисяч людей, включаючи: 10 000 кавалеристів,

4000 сипахів

6000 яничарів;

і 25 000 людей, викликаних із Ларнаки.Бартоломео Серено1576Мурад-реіс і Піяле: 105 галер,

30 галіотів, Мустафа-паша й Алі-паша:

36 галер,

6 кораблів,

12 галіотів,

1 галеон візира,

8 махонів (турецький галеас),

40 кораблів для перевезення коней, численні карамусалі, що перевозили артилерію4000 вершників, 6000 яничарів,

90 000 піхотинців.Джованні СозоменоУсього близько 400 суден 200 веслових, із них 160 галер, багато інших старих погано споряджених кораблів: близько 60 галіотів, фюстів (галери застарілого типу).

Іншими були карамусолі,

3 венеційських кораблів,

6 махон, численні транспортні кораблі.4000 вершників, 6000 яничарів,Джанп'єтро Контаріні15726000 яничарів, 4000 сипахів (і 4000 коней), «і багато шукачів пригод, яким не була числа»1587100 000На початку кампанії: від 20 000 до 40 000 піхотинців, від 3 000 до 4 000 сипахівЖюр'єн де ла Ґрав'єр1888Мурад-реіс і Пияле: 105 галер,

30 галіотів, Мустафа-паша:

36 нових галер,

6 кораблів,

12 фюстів,

1 галеон,

8 махонів,

40 кораблів для перевезення коней, численні невеликі транспортні кораблі80 00074Савіль А. Р.187850 000 піхотинців, 2500 сипахів,