Кельтське язичництво, також кельтське багатобожжя (політеїзм) — це релігійні вірування і практики древніх кельтських народів Західної Європи до періоду християнізації. Кельтське язичництво було політеїстичним та анімістичним.

Релігійні вірування і практики кельтів відрізнялися в різних кельтських землях, до яких тоді входили Ірландія, Британія, Кельтіберію, Галлія, Галатія, землі вздовж річки Дунай. Однак все одно можна відзначити спільність кельтського язичництва цих місцевостей.

Кельтські релігійні практики зазнали відбитку романізації, що настала після завоювання Римською Імперією деяких кельтських територій, таких як Галлія (у 58-51 роках до н. е.) і Британія (43 р. до н. е.). Глибина і значущість романізації кельтського політеїзму досі є предметом суперечки серед вчених.

Кельтське язичництво занепало в часи панування Римської Імперії, особливо після фактичної заборони однієї з його форм — друїдизму — імператором Клавдієм у 54 р н. е. Язичництво продовжувало своє існування трохи довше в Британії та Ірландії, де поступово зникло в період християнізації в V—VI століттях.

Термінологія Кельтські язичники, ймовірно, не мали окремої назви для своєї релігії до зіткнення з іншими релігіями і необхідності порівняння з ними. Кельтську релігію зазвичай називають загальними термінами для не-монотеїстичних релігій — язичництвом або політеїзмом. У давньоірландській мові також не зафіксовано окремих назв для дохристиянських вірувань — вони іменуються «язичництвом» (, від , «язичницький»)http://www.dil.ie/results-list.asp?mode=BAS&Fuzzy=0&searchtext=gentlidecht&findlet=+&findcol=&sortField=ID&sortDIR=65602&respage=0&resperpage=10.

Джерела Про кельтське багатобожжя відомо порівняно мало, значною мірою внаслідок того, що язичницькі кельти нічого не писали про свою релігіюMiranda J. Green. (2005) Exploring the world of the druids. London: Thames & Hudson. ISBN 0-500-28571-3. Page 24Emrys Evans (1992) Mythology Little Brown & Company. ISBN 0-316-84763-1. Page 170. Проте, можна вивчати їхню релігію завдяки літературі раннього християнського періоду, коментарям класичних грецьких і римських учених і археологічним знахідкамEmrys Evans (1992) Mythology Little Brown & Company. ISBN 0-316-84763-1. Page 170—171.

Літературні джерела Кельти епохи залізної доби не залишили ніяких письмових свідчень про свою релігію не тому, що не вміли писати (багато континентальних кельтів знали алфавіт і використовували його для інших цілейГалли користувалися грецьким, пізніше — латинським алфавітом; кельтібери мали власний алфавіт (див. )., у древній Ірландії вживалося огамічне письмо), а тому, що це було заборонено. Друїди, священицька каста кельтів, передавали свої знання тільки усно; можливо, таким чином вони захищали свої секрети від сторонніх.

Грецькі і римські джерела Різні грецькі і римські письменники стародавнього світу описували кельтів і їхні вірування. Докладні описи кельтських звичаїв містилися у втраченій роботі Посідонія, якою користувалися Діодор, Страбон і Афіней. Римський імператор Юлій Цезар, який очолив завойовницькі походи проти кельтської Галлії, описав звичаї та релігію галлів. Деякі його твердження, наприклад про те, що друїди займалися людськими жертвоприношеннями, спалюючи людей у , викликають у сучасних учених сумніви.

Ключова проблема з використанням цих джерел полягає в тому, що їхні автори часто налаштовані проти кельтів, яких античні люди вважали «варварами». Римляни, що завоювали кельтські королівства, не були безпристрасними спостерігачами: у своїх творах вони часто показували кельтів жорстокими і нецивілізованими, таким чином даючи «цивілізованим» римлянам більше причин завоювати їхDr Ray Dunning (1999) The Encyclopedia of World Online Parragon. ISBN 0-7525-8444-8.. Була й протилежна тенденція: деякі античні автори ідеалізували кельтів, створюючи образ «благородного дикуна», не зіпсованого цивілізацією.

Ірландські і валлійські джерела

Інші літературні джерела були створені в населених кельтами країнах — Уельсі та Ірландії в часи християнського середньовічного періоду, через кілька століть після зникнення кельтського язичництва. Ці джерела представлені у формі міфологічних переказів, таких як Мабіногіон і ірландський епос «Викрадення бика з Куальнге». Вони були спочатку написані середньоваллійською і давньоірландською мовами відповідно.

Ці джерела були створені через кілька століть після того, як християнство стало панівною релігією в цих районах, і були написані християнами, можливо — ченцями (в той час ченці були одними з небагатьох людей, здатних писати). Замість того, щоб розглядати персонажів як божества, середньовічні автори зробили з них історичних діячів. В ірландських джерелах стверджується, що Туата Де Дананн — не боги, а давнє плем'я, що заселило Ірландію після Фір Болг і до Синів Міля. Досі серед фахівців спірним питанням є, наскільки ці твори відображають дохристиянську епоху. Деякі фахівці (П. Мак-КанаMac Cana P. Celtic Mythology. London, 1970., Д. Мерфі) вважали, що давньоірландська і валлійська література відображають міфи і перекази язичницької епохи, що збереглися серед спадкоємців язичницьких друїдів, зберігачів старовини (філідів) і поетів (бардів). Інші (Д. КарніCarney J. Studies Irish in Literature and History. Dublin, 1955., К. Мак-Кон) вважають, що йдеться про літературні твори, в яких ченці, спираючись на біблійні та античні зразкиЦя гіпотеза найдокладніше викладена в: McCone K. Pagan past and Christian present in early Irish literature. Maynooth, 1991 ISBN 1-870684-10-9, намагалися показати, якою, на їх думку, мала бути дохристиянська доба.

Археологічні джерела Археологічні свідчення не містять упередженості, властивої літературним джерелам. Проте, інтерпретація цих доказів може іноді бути перекручена мисленням людини 21-го століття.

Різні археологічні відкриття допомагають зрозуміти язичницьку релігію кельтів. По-перше, кельтські монети Галлії, Ретії, Норіка і Британії. Спочатку вони карбувалися за зразками монет елліністичних правителів, але згодом на них починають з'являтися характерні для кельтів міфологічні мотиви (фантастичні звірі, відрубані голови, колосся). По-друге, скульптури, пам'ятники і написи, пов'язані з кельтами континентальної Європи і Римської Британії. Більшість пам'яток і написи, що їх супроводжують, належать доримського періоду і відображають значну ступінь синкретизму між кельтськими і римськими богами; навіть там, де фігури і мотиви, здається, походять з доримських традицій, їх важко інтерпретувати у зв'язку з відсутністю пам'яток галльської літератури і міфології. Відомий приклад цього — рогате божество, яке назвали Цернунн; було знайдено кілька зображень і описів цього божества, але до нас не дійшло ніяких пов'язаних з ним міфів, і немає прямих даних про те, як йому поклонялися.

Вірування

Божества

Кельтська релігія була політеїстичною: кельти вірили у багато божеств, богів і богинь. Найвідоміші серед них були загальнокельтськими: поклоніння їм засвідчено в більшій частині кельтського світу, хоча ці божества можуть бути відомі під різними місцевими назвами і з різними асоціаціями. Загальнокельтські божества становлять лише невеликий відсоток від усіх кельтських богів; грубо кажучи, приблизно з 300 кельтських божеств, про яких ми знаємо, тільки близько 60 можуть бути знайдені в більш ніж одному регіоні і з них тільки приблизно 20-30 є загальнокельтськими.

Кельти також були анімістами, вірили в божества, пов'язані з різними явищами природи, такими, як дерева, потоки води, які часто вшановували в місцевих храмах (наприклад, богиня Секвана — покровителька річки Сени).

Згідно з деякими джерелами античності, кельти поклонялися силам природи, не зображуючи їх у людській подобі (див. Антропоморфізм), на відміну від інших язичницьких народів, таких як греки, римляни, єгиптяни. З часом, особливо після римського завоювання, коли вплив античних зразків на кельтське мистецтво і релігію значно зріс, кельти стали надавати своїм божествам людських форм і просунулися від анімізму до більш романізованого римського політеїзму. У зображеннях деяких кельтських божеств, зокрема Луки і так званих «Матрон» помітна трійчастістьEmrys Evans — Little, Brown & Company, Page 171.

Острівні кельти поклонялися своїм особистим або племінним, родовим богам, землі, моря і неба. Наприклад: «Присягаюся богом, яким клянеться мій народ»; див. Ó hUiginn R. ‘Tongu do Dia Toinges mo Thúath and Related Expressions’, Sages, Saints and Storytellers: Celtic Studies in Honour of Professor James Carney, eds D.Ó Corráin, L. Breatnach and K. McCone. Maynooth, 1998. P. 332-41. і «Якщо я порушу свою клятву, нехай Земля відкриється щоб проковтнути мене, море підніметься щоб втопити мене і небо впаде на мене» Gods and Heroes of the Celts, translated by Myles Dillon, Berkeley, CA, Turtle Island Foundation, 1982, p.17. ISBN 0-913666-52-1..

Загальнокельтські божества Деякі боги кельтів були обожненнями основних природних явищ, таких як сонце. Кельти не поклонялися сонцю, але розглядали його як символ світлого божественного начала. Таким божествам поклонялися всі кельти, проте в різних місцях вони часто називались різними іменами. Прикладом цього був бог Луг (Lugus), який згадується в пізній ірландській міфології як Луг (Lug) і пізніше — у валлійській міфології, під ім'ям Ллеу Ллау Гіфс (Lleu Llaw Gyffes).

Інший широко розповсюджений пан-кельтський бог — Тараніс (Taranis) — бог грому, поклоніння якому засвідчено в Галії, Британії та Іспанії. Іншими подібними божествами були , бог-покровитель племені, шанований як в Галлії, так і в Британії, Белен (Belenos), бог зцілення, і Цернунн (правильніше — Кернунн) (Cernunnos), рогата фігура якого була знайдена в Галлії.

Були також загальнокельтські богині. Прикладами цього є богині-матері (такі як Дану в Ірландії і Дон в Уельсі), богині води (Секвана в Галлії і Сулис в Британії) і богині коней — Епона (Epona) у Франції, Маха (Macha) в Ірландії і Ріаннон (Rhiannon) в Уельсі).

Коли римляни завоювали кельтські землі — Галлію, Іспанію і Велику Британію, вони стали ототожнювати кельтських богів зі своїми власними божествами (в науковій літературі це називається interpretatio Romana — «римська інтерпретація»)Цей вираз походить з 43 глави «Німеччини» Тацита, де він говорить, що германці шанують богів, яких «у римському перекладі» (interpretatione Romana) можна назвати Кастором і Поллуксом .. Наприклад, вони стверджували, що галльський кельтський бог Белен (Belenos) — по суті, те саме, що й їхній власний бог Аполлон, і що Луг (Lug) — те ж, що й їхній Меркурій. Дані римської епохи, зокрема написи і барельєфи, де ототожнюються кельтські і римські божества, є одними з небагатьох джерел інформації, яку ми маємо про кельтських богів.

Місцеві божества і поклоніння природі

Кельти були анімістами, вони вірили, що всі явища живої природи містять у собі духів і з цими духами можна спілкуватисяMiranda Green. (1992:196) Animals in Celtic life and myth. London: Routledge. ISBN 0-415-05030-8. Анімістичним божествам часто поклонялися, і такі місця, як скелі, потоки, гори, дерева могли мати місця для поклоніння богам або припускали перебування божеств там. Ці духи могли бути місцевими, яким поклонялися жителі, які проживали поруч з храмом і не загальнокельтськими (наприклад, деякі з політеїстичних богів). Подібне віросповідання виявлено в сучасному синто в Японії, де також існує поклоніння місцевим духам-камі.