Єлизавета Марія Австрійська (), повне ім'я Єлизавета Марія Генрієтта Стефанія Гізела (), після першого шлюбу відома як Єлизавета Марія цу Віндіш-Грец (), після другого — Єлизавета Пецнек (), ( 2 вересня 1883 — 16 березня 1963) — австрійська ерцгерцогиня та угорська принцеса з династії Габсбургів, донька кронпринца Австро-Угорщини Рудольфа та бельгійської принцеси Стефанії, дружина принца Отто цу Віндіш-Греца, після розлучення — політика Леопольда Пецнека. Член Соціал-демократичної партії Австрії. Мала прізвисько Червона ерцгерцогиня.
Її ім'я носить острів Єлизавети у складі архіпелагу Земля Франца-Йосифа.
Біографія
Дитинство та юність Єлизавета Марія народилась 2 вересня 1883 року у літній резиденції Габсбургів — Лаксенбурзі, що під Віднем. Вона стала єдиною дитиною в родині кронпринца Австро-Угорщини Рудольфа та його дружини Стефанії Бельгійської, з'явившись на світ за два роки після їхнього весілля. Народження принцеси віталося 21 гарматним залпом. Своє ім'я отримала на честь бабусі з батьківського боку — Єлизавети Баварської. Годувальницею для немовляти була обрана пані Онезорг.Габсбурги: Красная эрцгерцогиня, часть 1
Імператор Франц Йосиф I з приводу народження онуки пожертвував 50 тисяч гульденів на будівництво дитячого притулку, подарував місту Відень замок Вайнцирль під навчальний заклад та звелів амністувати 202 в'язнів з «невеликий вагою провини».
В родині дівчинку кликали на угорський манер Ержі. Її дитинство проходило у замку Лаксенбург. Маленька ерцгерцогиня могла гратися багатьма ляльками, вдягнутими у національні костюми усіх народів імперії, а також мала власний невеликий зоопарк, тварини в якому були переважно подарунками від батька. Її вихователькою була призначена графиня Куденхове.
Єлизавета мала 5 років, коли Рудольф із коханкою Марією Вечерою загинули в Маєрлінґу у 1889 році. Матір після цього багато часу проводила з донькою, однак згодом почала часто подорожувати, намагаючись розвіятись. Дівчинка близько потоваришувала з тіткою Клементиною.
Більшу частину часу ерцгерцогиня проводила з гувернантками. Навчалася літературі, філософії, географії, світовій і вітчизняній історії, ботаніці, зоології, мінералогії, брала уроки танців та етикету, непогано малювала та мала добре поставлене сопрано. Окрім німецької мови, володіла англійською, італійською, угорською та французькою.
У 15 років прочитала щоденники та записи Рудольфа. Згодом до кінця життя в річницю трагедії в Майерлінзі замовляла панахиду за упокій душі батька та «тієї бідолашної».
У лютому 1900 року відбувся її перший бал, на якому вся увага була прикута до онуки імператора. Там дівчина познайомилася з обер-лейтенантом уланського полка, принцом цу Віндіш-Грец, в якого невдовзі закохалася.
У березні 1900 року, з дозволу Франца Йосифа I, її матір одружилася вдруге з угорським дипломатом Елемером Лоньяєм, відмовившись від титулів. Єлизавета Марія на її весіллі присутньою не була і надалі майже не підтримувала стосунків, звинувачуючи у смерті батька.
Рудольф, згідно складеного за рік до смерті заповіту, залишив доньці все своє рухоме та нерухоме майно, яке було досить значним. Це забезпечило Єлизавету з фінансового боку на все життя. Велику суму вона успадкувала також від бабусі Єлизавети, яка загинула у 1898 році від рук терориста. Та заповіла їй одну п'яту свого капіталу: 10 мільйонів золотих у цінних паперах та унікальну бібліотеку. Це зробило принцесу однією з найпривабливіших наречених імперії.
Ерцгерцогиня була потенційною партією для принца Альберта Бельгійського, який прагнув одружитися з нею, однак союз не був схвалений королем Леопольдом II. Надалі планувалося, що Єлизавета Марія стане дружиною Вільгельма Прусського. Втім, дівчина заявила про бажання узяти шлюб з Отто Віндеш-Грецом. Франц Йосиф вибір онуки не схвалив. Ситуація ускладнювалася тим, що принц Віндіш-Грец не був закоханий в ерцгерцогиню, хоча і вважав її досить милою, та не поспішав одружуватися. За деякими даними, він уже був заручений з іншою жінкою.
Перший шлюб
Зрештою, кайзер погодився на шлюб онуки та дарував Отто титул князя. Єлизавета натомість відмовилася від своїх прав на австрійський трон за себе та майбутніх нащадків і вийшла з дому Габсбургів. Їй було дозволено зберегти свій титул, за нею зберігалося також право проживання у «найвищих покоях», право на віддавання їй честі військовими, відкривання перед нею обох стулок палацових дверей лакеями і право на палацовий траур у разі смерті. Про заручини було оголошено у замку Гетцендорф 13 жовтня 1901 року.Die Rote Enkelin von Kaiser Franz Joseph
У віці 18 років Єлизавета Марія взяла шлюб із 28-річним принцом Отто Веріандом Віндіш-Грецьким. Вінчання пройшло 23 січня 1902 у каплиці замку Гофбург у Відні. Перед релігійною церемонією був підписаний шлюбний контракт. Посаг нареченої включав, окрім іншого, півмільйона крон, акції, нерухомість, довічний апанаж та коштовності. Відразу після церемонії пара у супроводі двох десятків слуг вирушила у весільну подорож в окремому потязі. Перші дні медового місяця молодята провели в Бледі, де каталися на човні та гуляли околицями. Звідти попрямували до Флоренції, Неаполю, Риму, Сицилії, Мальти та Єгипту. В Олександрії були прийняті послом Австро-Угорщини. У той же день вирушили до Каїру, де відвідали піраміди. Потім мандрували до Палестини та Єрусалиму, де взяли участь у пасхальних церемоніях. Завершуючи весільну подорож, подружжя відвідало султана Абдул-Гаміда II у Константинополі та короля еллінів Георга I в Афінах.
У Відні пара дізналася про нове призначення Отто до генерального штабу дев'ятого піхотного полку, який квартирував у Празі. Єлизавету зміни обрадували, в той час як Отто прагнув продовжити безтурботне столичне життя. Зрештою, до Праги подружжя прибуло за кілька місяців. Імператор надав у розпорядження онуки замок Плошковіц. Будівля була просторою, але незручною. Принцеса періодично мешкала там, переважно навесні та влітку, аж до 1912 року.
У шлюбі народила четверо дітей. Двоє молодших з'явилися на світ у замку Плошковіц.
Отто з часом почав програвати у карти великі суми з посагу дружини. В той час як вона полюбляла подорожі, він був домосідом. Бачитися вони стали рідше, після народження молодшої доньки між ними більшало відчуження.
Обоє мали романи поза шлюбом, про які писалося в газетах. За словами одного з біографів Єлизавети Марії: «вона заводила стосунки з молодими офіцерами в Бріоні, Мірамарі й Аббацціо, причому перевага віддавалася флоту». Князь Віндіш-Грец вимагав розлучення. Єлизавета Марія звинувачувала чоловіка у примітивізмі, розумовій відсталості, імпотенції, схильності до збочень і хворобливій залежності від азартних ігор.Товариш ерцгерцогиня Багато подорожуючи та спілкуючись з людьми із різних прошарків суспільства, вона з часом дійшла висновку що серед неаристократів розумних людей набагато більше, ніж серед дворян. Особистий лікар родини згадував пізніше, що одного разу княгиня звернулася до нього нарочито голосно та, споглядаючи в бік чоловіка, запитала: «Пане докторе, а як Ви думаєте, чи вистачило б розуму хоч у одного з класу аристократів вивчитися на лікаря?»
У 1911 році ерцгерцогиня придбала замок Шьонау, зробивши його своєю резиденцією. Ним вона володіла до 1930 року.Історія замку Шьонау Зиму проводила в Істрії разом із дітьми та окремо від чоловіка.
У Пулі в 1913 році вона познайомилася з офіцером флоту Егоном Лерхом, молодшим від неї на три роки,Профіль Егона Лерха з яким у неї зав'язалися романтичні стосунки. У серпні 1914 року той був призначений капітаном підводного човну «U-12» та став відомим після торпедування французького лінкора «Жан Бар» в протоці Отранто у грудні місяці.Стаття «Егон Лерх торпедує „Жан Бар“» Він загинув на мінному загороді при спробі проникнути у гавань Венеції у серпні 1915 року.Стаття «„Лоскутные“ субмарины на войне» Близький друг Лерха, Георг фон Трапп, відразу після його загибелі знищив всю його особисту переписку, запобігши подальшого розголосу.Підводні човни Австро-Угорщини Втім, сама Єлизавета в одному з інтерв'ю після загибелі «U-12» відкрито казала: «Було б нижче моєї гідності заперечувати відносини з Егоном Лерхом. Внаслідок постійної та послідовної зневаги з боку чоловіка, я шукала товариства більш духовно розвинених чоловіків. До них належав капітан Егон Лерх. Його героїчні діяння занесені до книги австрійської історії золотими літерами. Це була особистість, яка, як не глянь, незрівнянно перевершувала мого дуже обмеженого чоловіка». До самої смерті вона тримала у своїй спальні фото Лерха.Човни австро-угорського підводного флоту
Після загибелі капітана Єлизавета Марія була готова дати згоду на розлучення, але Франц Йосиф намагався уникнути сімейного скандалу та призначив Отто утримання у розмірі 50 000 крон на рік, чим задовольнив усі вимоги князя. Однак, після смерті старого імператора, на розлучення подала сама Єлизавета Марія. У 1919 році імперія була скасована, і Отто, переставши отримувати апанаж, погодився на розірвання шлюбу. Подружжя швидко поділило майно, однак не змогло дійти згоди щодо опіки над дітьми. Оскільки, за законами того часу, у випадку розлучення діти залишалися з батьком, опіку присудили Отто Віндіш-Грецу. 28 березня 1921 року представники суду та відділу з питань опіки над неповнолітніми приїхали до Шьонау, аби забрати дітей у матері та відвезти їх батькові. Вхід до маєтку їм перегородила юрба з членів місцевої Робочої Ради, які заявили, що не допустять передачі дітей батькові, якого діти зовсім не знають. Події викликали міжнародне висвітлення в пресі. Слухання справи було перенесено до парламенту, ним особисто зайнявся міністр юстиції. Зрештою, процедури зупинились, діти залишились із матір'ю. Єлизавета, на знак подяки, відкрила сад замку для дітей робочих та допомагала їм овочами з власного городу.
Відповідно до закону, ерцгерцогиня була офіційно «відділена від столу і ліжка» чоловіка у 1924 році, але не була остаточно розлучена згідно церковного законодавства того часу, що робило неможливим повторний шлюб. Тільки у 1948 році вона домоглася усунення всіх бюрократичних перешкод.
Подальше життя У 1921 році, в ході запеклих суперечок з приводу опіки над чотирма дітьми, Єлизавета познайомилася з політиком Леопольдом Пецнеком, який згодом став її другим чоловіком. Пецнек в той час працював вчителем німецької мови, історії та географії у притулку Мьодлінга та був членом ландтагу.Відомості про Леопольда Пецнека Їхня зустріч відбулася на зібранні виборців соціал-демократів у Леоберсдорфі, де Пецнек був одним зі спікерів. У 1925 році ерцгерцогиня, підтримуючи його, приєдналася до Соціал-демократичної партії Австрії.Біографія Єлизавети Пецнек Серед партійних товаришів вона користувалася великою повагою.
Єлизавета захопилася соціальною проблематикою: брала участь в жіночому русі, організовувала гуртожитки для робітників, проводила в салонах свого замку партійні збори. Від аристократичного способу життя не відмовлялася.Історія Відня. Єлизавета Марія Пецнек Казали, що вона єдиний член партії, який приїжджає на першотравневі демонстрації на своєму лімузині. При цьому жінка дуже дивувалася, коли товариші по партії називали її «імператорською високістю». Її вітчим, граф Лоньяй писав у своєму щоденнику: «Вона ходить на ці дивні мітинги і продає червоні гвоздики на вулиці …». Матір Єлизавети позбавила її спадку.
Разом з тим, княгиня часто відвідувала спірітуалістів. Хід сеансів записувала у щоденник. Відмовилася від елегантного вбрання, віддаючи перевагу бюргерському стилю.