Битва за Львів 1939 року — бойові дії, що тривали в період з 12 по 22 вересня 1939 року під час Другої світової війни, в ході яких польські війська обороняли місто перед частинами спочатку Третього Рейху, а потім і Червоної Армії, що наступали. В результаті бойових дій 22 вересня 1939 року гарнізон міста капітулював перед Червоною армією, яка в свою чергу взяла місто під свій контроль.
Довоєнні плани У міжвоєнному двадцятиріччі Львів був одним з найбільших гарнізонів Польщі.
Львову і всьому Львівському воєводству відводилася велика роль в оперативному плані «Схід», розробка якого закінчилася у лютому 1939 року. План передбачав ведення оборонної війни проти СРСР за допомогою союзної Румунії та матеріальної підтримки західних держав. Львів і воєводство повинні були стати ареною безпосередніх боїв, необхідних для утримання польської оборони, так як через цю територію проходили важливі для військових цілей залізниці: Львів — Броди, Львів — Золочів, Львів — Бережани і залізничне сполучення з Румунією.
Передбачалося, що в разі застосування оперативного плану «Захід», мобілізовані у Львові частини будуть спрямовані проти німців. Надалі передбачалося розмістити в місті запасні частини, польові шпиталі та інші тилові установи. Передбачалося також, як і за планом «Схід», що командування окружного корпусу № 6 з його залізничним вузлом Львів, зіграє важливу роль у військових поставках з Румунії, а можливо і з СРСР, якщо той буде дотримуватися нейтралітету, в чому зобов'язувався договором про ненапад 1932 року. Оборона міста взагалі не передбачалася, так як ніхто не очікував такого розвитку подій, щоб це стало необхідністю.
Мобілізація у Львові
23 серпня 1939 року була оголошена мобілізація льотчиків і ППО, яка охопила 6-й авіаполк 6-го дивізіону зенітної артилерії. Полк сформував льотні підрозділи для Армії «Лодзь» і бомбардувальної бригади, а також авіабазу № 6, а дивізіон сформував шість мобільних зенітних батарей. Обидва підрозділи після закінчення мобілізації були розформовані.
27 серпня була оголошена термінова мобілізація, під яку у львівському гарнізоні потрапили 14-й Язловецький уланський полк, 19-й піхотний полк і 1-й дивізіон 5-го Львівського легко-артилерійського полку. Крім того, 6-й полк важкої артилерії сформував дивізіон важкої артилерії для 12-ї піхотної дивізії, а 6-й танковий батальйон дві танкові роти, три окремих взводи розвідки і три колони самоходок.
31 серпня почалася масова мобілізація частин першої черги, в тому числі інших частин 5-ї піхотної дивізії, важкої артилерії, жандармерії і тилових служб. У перші дні вересня відмобілізовані частини були відправлені залізничним транспортом на театр військових дій. У Львові залишилися тільки: Командування окружного корпусу № 6, запасні частини і деякі тилові служби.
Початок війни. Підготовка до оборони
З 1 вересня місто було піддано сильному бомбардуванню Люфтваффе, що призвело до великих руйнувань, які на початках дезорганізували військове управління. Серед іншого, було знищено горілчану фабрику Бачевського і греко-католицьку церкву св. Духа. Також було пошкоджено Головний залізничний вокзал і безліч будівель, в основному на теперішніх вулицях Городоцькій та Шевченка. Організація оборони почалася через тиждень після початку бойових дій. На той час вже діяли протиповітряна і протигазова оборони. Додатково створена Варта безпеки, на чолі якої встав дивізійний генерал у відставці Владислав Янджевський і Цивільний комітет оборони Львова, керований ректором Університету Яна Казимира професором Романом Лонгшамп де Берьє.
7 вересня почалася організація оборони міста, спочатку на далеких підступах, спираючись на річку Верещиця. Цим займався полковник Болеслав Фіялковський. 9 вересня генерал Владислав Лянгнер наказав з допоміжних частин створити опорні пункти на лінії Жовква — Янів (тепер Івано-Франкове) — річка Верещиця — Городок — Верещиця — Комарно — річка Дністер. Командуванню оборони міста також був підпорядкований навчальний центр прикордонної варти в Раві-Руській, загони якого повинні були зайняти позиції від Белжеця через Раву-Руську до Магерова. У той же день генерал Лангнер призначив командування оборони округу Львів, на чолі з дивізійним генералом Рудольфом Пріхом. Начальником його штабу став підполковник Казімєж Беньковський.
Вранці 10 вересня генерал Лангнер був присутній на нараді у військового міністра дивізійного генерала Тадеуша Каспжинського в Луцьку, який наказав йому організувати у Львові постійну оборону з метою полегшення становища воюючих частин на півдні країни. В той же день в місто прибув генерал Казімєж Соснковський, який отримав від Головнокомандувача наказ прийняти командування південною групою армії «Карпати», із завданням утримати позиції на річці Сян і відстояти Львів. Незважаючи на скромні можливості, генерал Лангнер допоміг йому з організацією штабу групи, керівництва підрозділами і допоміжними частинами. Пізно ввечері зі своїм штабом до Львова прибув командувач армією «Карпати» генерал К. Фабрицій.
11 вересня генерал Прих видав перший оперативний наказ, відповідно до якого завданням його військ була самостійна оборона Львова, а також району на північ від Жовкви, з висунутим опорним пунктом в Раві-Руській, а на заході над Верещицею через Янів (тепер Івано-Франкове) — Городок до Великого Любеня. Незабаром оборонна лінія була продовжена до Комарна. Командуванню оборони околиць Львова підпорядковувалась група «Жовква» полковника Стефана Іванівського (в складі: маршові батальйони 53-го і 40-го піхотних полків, 1-й батальйон 53-го піхотного полку, піші та кінні ескадрони Кресової кав. бригади, батальйон складений з воїнів розбитих частин, саперні роти, батареї легкої і важкої артилерії і батальйон навчального центру прикордонної варти в Раві-Руській), групі військ полковника Людвіка Дмишевича і гарнізону міста Львова. Завдання організації безпосередньої оборони Львова отримав полковник Болеслав Фіялковський, начальником штабу якого став підполковник Казімєж Ризінський, начальник евакуйованого з Варшави науково-дослідного військового інституту.
До складу гарнізону міста спочатку входили нечисленні частини, що складались з двох охоронних батальйонів, допоміжної роти, роти повітряної охорони, двох маршових батальйонів з резервістів, неповної саперної роти прикордонного корпусу «Чортків», батальйону народного ополчення «Львів I», запасної частини легкої артилерії № 6, ї і частин протиповітряної оборони. Терміново розроблений план оборони Львова, який спирався на природні перешкоди (найважливіші узгір'я 374 «Кортумова Гора» і узгір'я 324 у Збоїщах, гора Круглий Горб у Брюховицькому лісі). На зовнішньому периметрі оборони вирішили побудувати барикади і протитанкові рови (за допомогою місцевого населення), а в самому місті, поділеному на самостійні сектори і блоки оборони, побудувати барикади, організувати склади боєприпасів, продуктів і медикаментів.
11 вересня
Місто було поділено на сектори. Командиром західного сектора оборони був призначений полковник Генрик Яновський (з 14 вересня командування сектором прийняв полковник Ярослав Шафран), південного — підполковник Стефан Мрозек, північного — полковник Болеслав Васькевич, а східного — майор Єугеніуш Сліпецький. У той же день командири секторів провели рекогносцировку на місцевості. Найбільшою проблемою був брак зв'язку, командири секторів були змушені використовувати місцеву телефонну лінію. Кожен сектор отримав загін саперів і обладнання.
В очікуванні атаки танків і механізованих частин, на північному напрямку оборони був створений бетонний рів, в який були пущені води річки Полтва. Оборона південного напрямку також спиралася на глибокий рів. Західна і східна частини міста не мали природних перешкод, як стало ясно пізніше, оборону цих напрямків так і не вдалося організувати в повній мірі. На найбільш ймовірних напрямках німецького наступу були створені 9 опорних пунктів, кожен силою до роти піхоти, підтриманої батареєю або ротою легкої артилерії. Підрозділи піхоти були взяті з маршового батальйону 26-го піхотного полку під керівництвом майора Є. Сліпецького. Для зведення оборонних споруд керівництву секторів було виділено по саперному відділенню з інструментом. Допомагали в роботі також і цивільні робочі. Зведені були також і передпольові укріплення міста. Лінія річки Верещиці була, однак, укріплена нерівномірно — найсильніші частини в складі маршових батальйонів 19-го і 40-го піхотних полків зайняли оборону на її північній ділянці, тоді як південна ділянка оборонялась дозорами. Швидше за все, це пояснюється помилковою оцінкою напрямків руху німців: напрямок Самбір — Львів було оцінено як найменш загрозливий, а німецька атака очікувалася з боку Стрия, щоб відрізати поляків від Румунії. Для розвідки планів німців 11 вересня генерал Прих послав розвідувальний дивізіон ротмістра Юзефа Мурасіка в напрямку Любачів — Чесанів та Ярослав — Радимно.
З 11 вересня гарнізон Львова почав отримувати підкріплення з інших населених пунктів околиць. Першим прибув залізницею зі Стрия марш-батальйон 48-го піхотного полку майора Едварда Шиманського. З метою поповнення запасів боєприпасів, їх почали звозити вантажним транспортом зі складів озброєння № 6 в Голоско, якими командував капітан Яків Хешенредер і які повинні були стати самостійним пунктом оборони. Було доставлено також кілька гармат і зенітних кулеметів з Ряшіва, Кросно та Перемишля.
Розташування німецьких військ перед самим початком атаки на Львів виглядало наступним чином. В ніч з 11 на 12 вересня ними був зайнятий Самбір, а рано вранці — село Калинів, що на північний схід від Самбора. Перебуваючи в Калинові, командир 98 гірсько-єгерського полку полковник Фердинанд Шернер видав наказ про створення і постановку задачі для механізованої групи 1-ї гірсько-єгерської дивізії, під керівництвом генерал-майора Людвіга Кюблера, яку сам і очолив. Група отримала завдання найбільш швидким маршем прорватися до Львова. До складу групи входили два гірсько-єгерські батальйони (2-й батальйон 99 гірсько-єгерського полку і окремі роти з 98 і 100 гірсько-єгерських полків), роти авангарду, дві гаубичні самохідні батареї 150-мм (з 79 гірнсько-артилерійського полку), взводу 100 мм мінометів, взводу 150-мм гаубиць з 445 дивізіону важкої артилерії і двох взводів 20-мм зенітної артилерії. Ці загони пересувалися на вантажівках і гусеничних машинах разом з самохідками і патрулями на мотоциклах і повинні були швидко здолати невелику відстань, що відділяла їх від Львова — 66 км, а також розбити зустрінуті частини Війська Польського. Передова бойова охорона складалася з 16-ї роти з 98 гірсько-єгерського полку, роти авангарду і взводу 150-мм гармат з 445 ДТА. Вона повинна була попереду частин групи наступати через Рудки на Великий Любінь, Холодновідку та Зимну Воду, що в 7 км від Львова. Група в декількох місцях мала зіткнення з польськими частинами і це послабило темп її просування.
12 вересня