Гендер і розвиток (англ. Gender and development) — це сфера міждисциплінарних гендерних досліджень, що реалізують феміністський підхід до розуміння і усунення впливів різного роду, які економічний розвиток і глобалізація мають на людей, в залежності від їх розташування, статі, класової приналежності та інших соціально-політичних ідентичностей.

Суто економічний підхід розглядає розвиток країни у кількісній перспективі, ​​наприклад, створення робочих місць, контроль інфляції та високий рівень зайнятості —  спрямовані на поліпшення «економічного благополуччя» країни та подальшої якості життя її людей. З точки зору економічного розвитку, якість життя визначається як доступ до необхідних прав і ресурсів, включаючи, але не обмежуючись, якісною освітою, медичними установами, доступним житлом, чистим середовищем і низьким рівнем злочинності. Гендер і розвиток враховують багато з тих самих факторів, однак гендер і розвиток підкреслюють зусилля, спрямовані на розуміння того, наскільки багатогранні ці питання в заплутаному контексті культури, уряду і глобалізації. Беручи це до уваги, гендер та розвиток здійснює етнографічні дослідження, дослідження, які вивчають певну культуру або групу людей шляхом фізичного занурення дослідника в навколишнє середовище тих, хто вивчається, щоб всебічно зрозуміти, як політика розвитку і практика впливають на повсякденне життя цільових груп.

Гендерна рівність і права жінок за останні роки стали центральними елементами концепції соціальної справедливості, що базується на принципах неупередженості та чесності. Проте їхнє значення виходить за межі соціальної справедливості та має на меті організацію політичного опору і солідарності. Дослідження в галузі гендерної проблематики закликають до перегляду політики розвитку, звертаючи увагу на те, що агенти розвитку компрометуються патріархальною владою та постколоніальним станом.

Незважаючи на постійні спроби протягом більш ніж трьох десятиліть «включити» гендер у політику, це не призвело до суттєвого скорочення гендерного насильства або зменшення нерівності на робочому місці, в домогосподарствах та політичних інституціях. Проте у деяких сферах вдалося досягти успіху. Україна прийняла Цілі Сталого Розвитку (ЦСР), приєдналася до Пекінської Декларації, а також ратифікувала ключові договори з прав людини, включно з Конвенцією про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (1980).

Історія Історія цієї галузі сягає 50-х років минулого століття, коли дослідження економічного розвитку вперше привели жінок до свого дискурсу, зосереджуючи увагу лише на жінках як суб'єктах політики соціального забезпечення — особливо тих, які зосереджені на продовольчій допомозі та планування сім'ї. Основна увага жінок у розвитку зростала протягом усього десятиліття, і до 1962 року Генеральна Асамблея ООН закликала Комісію зі статусу жінок співпрацювати з Генеральним секретарем та низкою інших секторів ООН для розробки багаторічної програми, присвяченої жіночим питанням. Десять років потому була опублікована новаторська книга феміністського економіста Естера Босерупа «Жіноча роль в економічному розвитку» (1970), що радикально змінила перспективи розвитку і сприяла народженню того, що згодом стало ГІР.

Оскільки твердження Босерупа про те, що розвиток по-різному впливає на чоловіків і жінок, вивчення гендерного відношення до розвитку зібрало великий інтерес серед науковців і міжнародних політиків. Область зазнала великих теоретичних зрушень, починаючи з «Жінки в розвитку» (ЖВР), переходячи до жінок і розвитку (ЖІР), і, нарешті, ставши сучасним гендером і розвитком (ГІР). Кожна з цих рамок виникла як еволюція свого попередника, що має на меті охопити ширший спектр тем і перспектив соціальних наук. На додаток до цих рамок, міжнародні фінансові установи, такі як Світовий банк та Міжнародний валютний фонд (МВФ), запровадили політику, програми та дослідження щодо гендеру та розвитку, сприяючи неоліберальному підходу до дослідження. Прикладами такої політики та програм є програми структурного пристосування (ПС), мікрофінансування, аутсорсинг та приватизація державних підприємств, які безпосередньо орієнтовані на економічне зростання та пропонують подальше просування до гендерної рівності. Ці підходи були поставлені під сумнів альтернативних перспектив, таких як марксизм і екофемінізм, які відповідно відкидають міжнародний капіталізм і гендерну експлуатацію навколишнього середовища через науку, технологію і капіталістичне виробництво. Марксистські перспективи розвитку виступають за перерозподіл багатства і влади в зусиллях, спрямованих на зниження глобальної трудової експлуатації і класової нерівності, тоді як екофеміністські перспективи протистоять промисловій практиці, що супроводжує розвиток, включаючи вирубку лісів, забруднення навколишнього середовища та знищення екосистем.

Жінки в розвитку (ЖВР)

Теоретичний підхід Процес абсолютизації біологічних відмінностей чоловіка і жінки, привів до того, що багато сфер людської життєдіяльності стали «штучно» розділятися на «жіночі» і «чоловічі».

Відповідно до гендерної концепції діяльності з розвитку був здійснений перехід від політики «Жінки в розвитку» («Women in Development») до політики «Гендер і розвиток» («Gender and Development»). Використання гендерного підходу при розгляді питання про участь різних груп населення в діяльності з розвитку, відповідно до їх соціальних ролей і специфічних потреб, дозволило розробити гендерну стратегію розвитку, яка включає такі складові:

пріоритетний розгляд і облік потреб жінок; визначення та поліпшення становища жінок в суспільстві по відношенню до положення чоловіків; усвідомлення жінками свого становища і потреб; визначення перешкод, що заважають поліпшенню становища жінок; розширення сфер діяльності жінок, освоєння ними традиційно чоловічих ролей і професій; усунення прямих або непрямих результатів минулої дискримінації.

Термін «жінки в розвитку» спочатку був придуманий у Вашингтоні мережею жінок-професіоналів розвитку на початку 1970-х роківякі прагнули поставити під сумнів існуючі теорії розвитку, оспорюючи, що економічний розвиток має однаковий вплив на чоловіків і жінок. Рух «Жінки в розвитку» набрав обертів у 1970-х роках, був зумовлений відродженням жіночих рухів у розвинених країнах, і особливо сприяли цьому ліберальні феміністки, які прагнули рівних прав і можливостей праці в Сполучених Штатах. Ліберальний фемінізм, який постулює те, що недоліки жінок у суспільстві можуть бути усунені шляхом руйнування звичних очікувань щодо жінок шляхом надання кращої освіти жінкам та запровадження програм рівних можливостей, мали помітний вплив на формування підходів у «ЖВР».

У центрі уваги феміністських рухів 1970-х років та їх неодноразових закликів до працевлаштування в порядку денному було приділено особливу увагу виробничій праці жінок, залишивши осторонь репродуктивну проблему та соціальний добробут.

Домінуючим напрямком мислення в рамках «Жінки в розвитку» було поєднання проблем жінок з розвитком, підкреслюючи, як такі проблеми виступали перешкодою для економічного зростання; цей підхід випливає з досвіду адвокатів «Жінки в розвитку», який продемонстрував, що він був ефективнішим, якщо вимоги справедливості та соціальної справедливості для жінок були стратегічно пов'язані з головними проблемами розвитку, з метою реалізації завдань з розвитку політики «Жінки в розвитку». Підхід «Жінки в розвитку» був першим сучасним рухом, який спеціально інтегрував жінок у ширшу програму розвитку і був попередником подальших рухів, таких як «Жінки та розвиток», і, зрештою, підхід до гендерної проблематики та розвитку, відійшовши від деяких критикуються аспекти, що вказуються «Жінки в розвитку».

Критика Рух «Жінки в розвитку» зіткнувся з низкою критичних зауважень; в деяких випадках такий підхід мав небажані наслідки зображення жінок як одиниці, вимоги якої залежать від її виробничої цінності, пов'язуючи підвищений жіночий статус зі значенням грошових доходів у житті жінок. Погляд «Жінки в розвитку» та подібні класифікації, засновані на західному фемінізмі, застосували загальне визначення до статусу, досвіду та внесків жінок та рішень для жінок у країнах третього світу. Більше того, «Жінки в розвитку», хоча і виступала за більшу гендерну рівність, не вирішувала нерівні гендерні відносини та ролі на основі виключення жінок та гендерної підпорядкованості, а не вирішувала стереотипні очікування чоловіків. Крім того, основним припущенням, що закликає до інтеграції жінок третього світу з національною економікою, було те, що жінки вже не беруть участь у розвитку, таким чином зменшуючи роль жінок у виробництві домогосподарств та неформальній економічній та політичній діяльності. «Жінки в розвитку» також критикували за її думку про те, що статус жінок поліпшиться шляхом переходу до «продуктивної зайнятості», що означає, що перехід до «сучасного сектора» має бути зроблений з «традиційного» сектора для досягнення саморозвитку, що ще більше означає, що «традиційні» робочі ролі, які часто зайняті жінками в країнах, що розвиваються, перешкоджають саморозвитку.

Жінки та розвиток Жінки та розвиток — це теоретичний та практичний підхід до розвитку. Вона була введена в ранг гендерних досліджень у другій половині 1970-х років, після її витоків, які можна простежити на Першій світовій конференції з питань жінок у Мехіко в 1975 році, організованою ООН. Це відхилення від раніше домінуючої теорії, WID (Жінки в розвитку) і часто приймається за WID, але має багато чітких характеристик та відмінностей.

Теоретичний підхід «Жінки та розвиток» виникла через зміну мислення про роль жінок у розвитку та занепокоєння пояснювальними обмеженнями теорії модернізації. Хоча попередній підхід вважав, що розвиток є засобом просування жінок, нові ідеї припускали, що розвиток став можливим лише завдяки залученню жінок, і замість того, щоб бути просто пасивними одержувачами допомоги на розвиток, вони повинні бути активно залучені до проєктів розвитку. «Жінки та розвиток» висловили думку, що жінки завжди були невіддільною частиною розвитку і не з'явилися раптово в 1970-х роках в результаті екзогенних зусиль з розвитку. Підхід «Жінки та розвиток» свідчить про те, що існують лише проєкти розвитку жінок, які були теоретизовані для того, щоб усунути жінок від патріархальної гегемонії, яка існувала б, якщо б жінки брали участь у розвитку разом з чоловіками в патріархальній культурі. У цьому сенсі «Жінки та розвиток» відрізняється від WID через теоретичні рамки, на яких він був побудований. Замість того, щоб приділяти особливу увагу ставленню жінок до розвитку, «Жінки та розвиток» зосереджується на відносинах між патріархатом і капіталізмом.

Практичний підхід Парадигма «Жінки та розвиток» підкреслює відносини між жінками та роботою, яку вони виконують у своїх суспільствах у державній, у внутрішній сферах, як економічні агенти. Вона також підкреслює відмінну природу ролей, яку жінки відіграють у підтримці та розвитку своїх суспільств, з розумінням того, що чисто інтеграція жінок у зусилля з розвитку слугуватиме зміцненню існуючих структур нерівності, що існують у суспільствах, перевищених патріархальними інтересами. Взагалі, вважається, що «Жінки та розвиток» пропонує критичнішу концептуалізацію положення жінок, що робить «Жінки в розвитку». Підхід «Жінки та розвиток» підкреслює характерні знання, роботу, цілі та обов'язки жінок, а також виступає за визнання їх самобутності.

Критика