Маро́кко (, Аль-Мáгриб — «захід», також — «далекий захід», ), офіційна назва — Королі́вство Маро́кко (, ) — країна на півночі Африки, зі столицею у Рабаті. Межує на півночі з Іспанією (водний кордон через Гібралтар, а також сухопутний кордон із трьома іспанськими напіванклавами — Сеутою, Мелільєю та Пеньйон-де-Велес-де-ла-Гомерою); на сході і південному-сході — з Алжиром; на півдні — із Західною Сахарою, в минулому іспанською провінцією, яку в 1975 році розділено між Марокко і Мавританією, а в 1979 році анексовано Марокко. Марокканський берег омивається Атлантичним океаном, та через Гібралтарську протоку переходить до Середземного моря. Кордони сучасного Марокко в деякій їх частині понині залишаються спірними. Площа — , або , якщо врахувати спірну територію Західної Сахари. Станом на липень 2020 року населення Марокко з урахуванням Західної Сахари становить 36 910 560 осіб.
Етимологія Повне арабське ім'я al-Mamlaka al-Maġribiyya перекладається як «Західне Королівство», та нерідко застосовується коротка назва al-Maġrib (Захід).
Назва «Марокко» походить від іспанського «Marruecos», португальського «Marrocos», середньовічного латинського «Morroch», що створена від іменування тодішньої столиці Marrakesh (Марракеша). Назва «Маракеш», в свою чергу, походить із берберської й дослівно означає «Земля Бога».
Природа
Держава розташована на північному заході Африки, у регіоні Магриб. Територія країни простягається з півночі на південь на 910 км, а із заходу на схід — на 1170 км. На сході межує з Алжиром (спільний кордон — 1350 км); на півночі з іспанськими територіями на африканському континенті, Сеутою і Мелільєю; на півдні — із Західною Сахарою (умовний кордон 650 км). На півночі омивається водами Середземного моря (537 км), на північному заході — безпосередньо водами Атлантичного океану (2445 км).
Геологія
Марокко вирізняється складною та надзвичайно різноманітною геологічною будовою. Територія країни охоплює кілька великих тектонічних областей, що відображають багатовікову історію розвитку земної кори: від докембрійських кратонів і герцинських складчастих систем до альпійських гірських поясів. Геологічна еволюція Марокко зумовила формування широкого спектра гірських ландшафтів, багатих родовищ корисних копалин та складної сейсмічної ситуації, особливо в межах молодих складчастих зон.
Найдавніші породи Марокко відносяться до докембрію. Вони представлені в Антиатласі, що вважається фрагментом давньої Африканської плити. Тут поширені метаморфічні комплекси, граніти, гнейси й інші кристалічні породи, вік яких сягає понад 2 млрд. років.
У палеозої регіон перебував у межах Гондвани. У цей час відбувались інтенсивні тектонічні рухи та осадонакопичення. Кембрійські й ордовицькі відклади представлені переважно пісковиками, вапняками та сланцями. У девоні та карбоні розвивалися морські басейни, де формувалися потужні товщі вапняків і доломітів. Наприкінці палеозою під час герцинського орогенезу відбулося складкоутворення, яке дало початок гірським структурам Антиатласу та Центрального Марокко.
У мезозої територія Марокко зазнала значних змін, пов'язаних із розпадом Гондвани та формуванням Атлантичного океану. У тріасі та юрі тут відкладалися континентальні червоноколірні товщі, а також вапняки, доломіти й мергельні породи. Цей час позначений активним вулканізмом, особливо в районі Середнього Атласу. У крейдовому періоді морські трансгресії призвели до накопичення потужних товщ вапняків та мергелів, що зараз формують значну частину геологічного розрізу Марокко.
У кайнозойську еру ключовим процесом стало альпійське горотворення, яке призвело до формування Атлаських гір та підняття Рифу на півночі. Африканська літосферна плита рухалася на північ, стикаючись з Євразійською, що викликало складні тектонічні деформації.
Внаслідок геолого-історичних процесів утворилися сучасні великі орографічні одиниці Північної Африки: Високий Атлас, Середній Атлас, Антиатлас і Риф. Одночасно відбувалося формування міжгірських прогинів і передгірних рівнин, що заповнювалися осадовими породами.
Рельєф Рельєф країни середньо- і високогірний з долинами і плато, прибережними низовинними рівнинами і дюнами. Головними гірськими пасмами є Антиатлас (1800—2712 м, г. Ікнікуїн), Високий Атлас (3000—4165 м, г. Тубкаль), Середній Атлас (2300—3340 м, г. Бу-Наср), Ер-Риф (до 2456 м, г. Тідикін). Рівнини з відмітками до 300 м розташовані вздовж узбережжя. Міжгірські рівнини Марокканської (Західної) Месети і Високого Плато (Мароккано-Оранської, або Східної Месети) обрамовані ланцюгами Ер-Рифу, Середнього та Високого Атласів. На півдні й південному сході розташовані піщані і кам'янисті пустелі Сахари.
Клімат На півночі країни панує середземноморський клімат із м'якою вологою зимою і спекотним, сухим літом, на атлантичному узбережжі — більш помірний морський клімат (з прохолоднішим літом і меншою різницею температур), в Атлаських горах — гірський клімат (з суворими зимами, з рясними снігопадами на високогір'ях та коротким літом), у південних районах країни — пустельний клімат (з високими температурами вдень, низькою вологістю і рідкими опадами). Середні значення температури січня коливаються від +10 до +14 °C, липня — від +22 до +26 °C. Середньорічна кількість опадів становить 400—800 мм.
Внутрішні води Поверхневі води країни представлені невеликими річками, основними з яких є Себу (північна, найдовша і найповноводніша річка, що впадає в Атлантичний океан), Умм-ер-Рбія (друга за довжиною річка, відома своїми водоспадами та використанням для гідроенергетики), Драа та Зіз (сезонні річки, які частково пересихають у літній період, важливі для оазисів у Південному Марокко). Значна частина їх води використовується для зрошення сільськогосподарських земель. У країні збудовано багато дамб і водосховищ для регулювання водозабезпечення. Річки, крім нижньої течії, не судноплавні. У гірських районах зустрічаються гірські озера (Іслі, Тісліт). У пустельних районах значну роль відіграють підземні артезіанські води, які забезпечують існування оаз.
Ґрунти Ґрунтовий покрив Марокко тісно пов'язаний із кліматичними умовами та рельєфом. У гірських районах поширені коричневі ґрунти, у вологих передгір'ях — червоноземи й жовтоземи, у степах і напівпустелях — сіро-коричневі ґрунти, у пустелях — солончаки та піщані ґрунти. Родючі ґрунти поширені переважно на атлантичному узбережжі та в міжгірських долинах.
Рослинний світ Рослинний світ країни вражає своїм багатством і різноманіттям завдяки поєднанню кількох природно-кліматичних зон — середземноморської, атлаських гір та пустелі Сахара. За флористичним районуванням світу Марокко належить до Середземноморської області Давнього середземноморського підцарства Голарктичного флористичного царства. Це один із найбагатших флористичних регіонів Північної Африки. Загалом флора країни нараховує понад 4200 видів судинних рослин, з яких близько 600 видів є ендеміками. Унікальність флори Марокко також підкреслюється наявністю реліктових видів, збережених з давніх епох.
На півночі, в зоні середземноморського клімату, переважають вічнозелені чагарники та ліси. Тут ростуть дуб корковий (Quercus suber), кедр атласький (Cedrus atlantica), оливкове дерево (Olea europaea), сосна алепська (Pinus halepensis) та багато видів лавра, мирта, розмарину. У вологих місцевостях трапляються папороті та мохи. В Атлаських горах, залежно від висоти, змінюються типи рослинності. Нижні пояси вкриті дубовими і хвойними лісами, а на висотах понад 2000 м поширені субальпійські луки з низькорослими чагарниками, такими як ялівець (Juniperus), а також альпійські трави. Південні райони та регіони, що межують із Сахарою, характеризуються напівпустельною і пустельною рослинністю. Тут домінують ксерофітні рослини: тамарикси (Tamarix), акації (Acacia), різноманітні сукуленти, злаки та верблюжа колючка (Alhagi maurorum). В оазисах вирощують фінікові пальми, гранати, інжир та інші специфічні культури.
Тваринний світ Досить багатою також є фауна Марокко. За зоогеографічним районуванням світу країна належить до Середземноморської підобласті Голарктичної області, середземноморське узбережжя і гори Атлас — до Середземноморської провінції, пустеля Сахара — до Сахаро-Аравійської провінції. Марокко — гірська країна. Тому основу тваринного населення регіону становлять інтразональніІнтразональність / В. Т. Гриневецький // Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] / редкол. : І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] ; НАН України, НТШ. — Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2011. — Режим доступу: https://esu.com.ua/article-12428 гірські угруповання тварин, зональні пустельні й середземноморські (на півночі) угруповання, а також інтразональні приморські тваринні угруповання, характерні для тропічного і субтропічного кліматичних поясів. Домінуючими в тваринних угрупованнях є ксерофільні групи та види тварин. Характерними для регіону є макака лісовий, газелі, шакал, соколи, беркут та інші хижі птахи, численними є плазуни, комахи тощо.
Природні ресурси Природні ресурси представлені родючі ґрунти північних районів Марокко, які використовуються для вирощування оливок, цитрусових, винограду та зернових культур. Країна багата на корисні копалини, зокрема на фосфорити (одні з найбільших у світі запаси фосфатів), свинець, цинк, марганець, мідь, залізну руду тощо. Країна має обмежені запаси нафти та природного газу, але активно розвиває відновлювану енергетику, зокрема сонячну та вітрову.
Охорона довкілля Головними екологічними проблемами в країні є деградація ґрунтів (через надмірне випасання худоби, вирубку гірських лісів), опустелювання в південних регіонах, втрата біорізноманіття (зменшення чисельності диких тварин через знищення середовища існування та через надмірне полювання), забруднення повітря та води у великих містах і промислових районах, дефіцит води (через зміну клімату, зростання населення та нераціональне використання. водних ресурсів). Задля збереження ландшафтного та біологічного різноманіття в країні створено низку національних парків і резерватівів, зокрема національні парки «Іфран» (охорона лісових масивів Середнього Атласу), «Тубкаль» (охорона природи Високого Атласу), «Сус—Масса» (для збереження птахів, зокрема ібіса).
Фізико-географічне районування За фізико-географічним районуванням світу Марокко належить до Високоатласької, Середньоатласької, Антиатласької й Телль-Атласької гірських фізико-географічних областей Атласької гірської фізико-географічної країни, а також до Атласько-Сахарської й Західносахарської фізико-географічних областей Сахарської фізико-географічної країни.
Історія
Берберське Марокко
Територія сучасного Марокко була обжита людьми з епохи неоліту (щонайменше з 8 тисячоріччя до н. е., як можна судити, виходячи з залишків капсійської культури), періоду, коли Магриб був менш посушливим, ніж він є тепер. В епоху Мезоліту територія сучасного Марокко нагадувала радше савану, аніж сучасну територію з посушливим кліматом. У той період Марокко було відоме під назвою «Мавретанія» (не плутати з сучасною країною Мавританією). Сучасний аналіз ДНК довів, що багато народів внесли свій вклад у сучасну марокканську генну водоверть на додачу до головної етнічної групи (берберів). Іншими народами стали араби, ібери, фінікійці, євреї та народи Африки південніше Сахари.
Римський період