Гендерне (гендероване) насильство — це форми насильницьких дій, що мають чітко виражену гендерну групу, на яку спрямоване насильство або яка чинить насильство.
Гендерне насильство переважно сприймається суспільством як насильство проти жінок, яке чинять переважно чоловіки. При цьому чоловіки, від яких очікується агресивна поведінка, не лише чинять насильство, а й самі страждають від нього (у війнах, розбоях, вуличному насильстві). Тому вони є як агресорами, так і жертвами насильницької поведінки. Окремо стосовно цієї теми виділяють насильство над чоловіками та Насильство над ЛГБТ-людьми.
Гендерне насильство є механізмом встановлення гендерних режимів — влад між гендерними групами. Важливо зважати на те, що встановлення влад не означає обов'язково насильницьких дій, адже влади можуть встановлюватись дискурсивно, без прямого насильства. Але гендерне насильство є завжди виявом гендерної влади. Див. Гендерна нерівність і Сексизм.
Особливості гендерного насильства Особливості гендерного насильства: ця проблема XXI століття є актуальною для усіх країн світу; немає жодної країни, де вона вирішена; найчастіше здійснюється у приватному секторі (домашнє насильство); гендерне насильство перейшло зі сфери «приватності» до публічної сфери, коли особисте стало політичним і вимагає вирішення на державному рівні; може пояснюватись чи виправдовуватись культурою, традиціями (наприклад, «убивство честі»); для вирішення проблеми необхідні спільні зусилля дослідницького, політичного, громадського і медіа-середовищ.
Суспільства, в яких гендерна нерівність вища, характеризуються тим, що в них маскулінність і фемінність трактуються як полярні протилежності. Ці суспільства насаджують стереотип «маскулінної бравади» (хизування силою і стримування та відкидання почуття страху).
В антропології виділено низку характеристик, які зумовлюють як міжособистісне, так і міжсуспільне насильство: ідеал чоловічності — сильний і красивий воїн; громадське лідерство пов'язане з чоловічим домінуванням: і над іншими чоловіками, і над жінками; жінкам заборонена громадсько-політична діяльність; хлопчиків і дівчаток з раннього віку послідовно розділяють між собою; хлопчикам прищеплюють традиції чоловічої солідарності, войовничості та витривалості і привчають визнавати домінування чоловіків старшої вікової категорії; емоційні прояви чоловічої зрілості, жорстокості та сексуальності; економічна діяльність осіб чоловічої статі та продукти їхньої праці високо розвинені.
Історія гендерного насильства Загальноприйнято вважати, що жодна держава не може обійтися без насильства.
Сполучені Штати мають довгу й криваву історію гендерованого насильства, яке слугувало способом демонстрування мужності для чоловіків. Історики доходять до висновку, що цей американський кодекс насильства з'явився у XVIII столітті, коли був привезений і розвинений шотландськими та ірландськими іммігрантами на американському Півдні, де поєдинки, стрілянина, полювання стали засобами вираження мужності.
Більше того, насильство вважалося законним, якщо носило відплатний характер. У аналізі американського насильства антрополог Маргарет Мід описувала типове для американця уникання виступати ініціатором агресії, тобто жоден не брав на себе відповідальність за ініціювання, але кожен бажав завершити сутичку. Насильство — це доказ маскулінності, чоловік є «справжнім» в силу того, що він не боїться проявити насильство. Психіатр Дж. Джиліган говорить про «патріархальний кодекс честі й ганьби, який породжує чоловіче насильство і зобов'язує до нього», кодекс, що витлумачує насильство як головну демаркаційну лінію між жінками й чоловіками.
Сучасний кодекс вуличного насильства бере початки у поняттях честі, вироблених старим Півднем, — чоловік мусить бути готовий до бійки, аби завоювати повагу до себе в очах інших. Білошкірі мешканці Півдня називали це «честю», на зламі XIX-ХХ століть «репутацією». На початок 1950-х років чорношкірі північних гетто казали про «повагу», що тепер знову трансформувалася в прояв «неповаги», чи «дисонансу».
Попри те, що маскулінність може бути історично пов'язана з війною, той спосіб, у який ми воюємо сьогодні, може не надати багатьом чоловікам можливості для випробування й доведення своєї мужності. Зрештою, більшість солдатів сьогодні не є вояками. Вони служать переважно в підрозділах підтримки — на транспорті, в адміністрації, в службах технічного обслуговування та супроводу. Дедалі зростаюча технологічна ускладненість війни лише прискорює цей процес — ядерна зброя, «бомби з лазерним наведенням», автоматичне озброєння, самохідні військові транспортні засоби та зброя далекої дії — все це зменшує потребу в примітивних вояках і збільшує попит на холоднокровних і раціонально мислячих натискачів на кнопку.
Форми гендерного насильства Гендерне насильство має різноманітні культурні форми і поширюється майже на всі сфери життя, де чоловіки контактують з жінками.
Домашнє насильство Докладніше: Сімейне насильство
Домашнє насильство характеризується фізичними нападами, побиттям, зґвалтуванням та залякуванням серед людей, які мають родинні відносини. «За даними Міжнародної амністії, у країнах Євросоюзу насильство з боку чоловіків чи партнерів є основною причиною смерті чи інвалідності жінок у віці від 16 до 44 років». Не дивлячись на те, що «із домашнім насильством зіштовхуються люди різної статі та віку… згідно зі статистикою МВС України, у 9 із 10 випадків від домашнього насильство потерпають жінки, а вдаються до насильства переважно чоловіки». Чоловіки засвоюють, що насильство є прийнятною формою спілкування між чоловіками, а також між жінками та чоловіками, цей постулат глибоко вплетений у повсякденне життя, що ми сприймаємо насильство як щось само собою зрозуміле — в сім'ях, між друзями та між закоханими. Більшість жертв насильства знають своїх нападників; багато хто знайомі з ними дуже близько. Домашнє насильство — найпоширеніша причина травмувань для жінок у національному масштабі. Від однієї третини до половини усіх жінок зазнають нападу з боку свого чоловіка чи партнера в якийсь момент свого життя. За даними ФБР, від 30 до 40 % усіх убитих жінок загинули від руки свого чоловіка чи коханого хлопця. Антропологиня П. Сандей встановила, що найкращими провісниками схильності суспільства до зґвалтувань були високі рівні мілітаризму та міжособистісного насильства взагалі, поширеність ідеологій чоловічої незламності і прохолодні стосунки між батьками та дітьми. Ті суспільства, в яких зґвалтування траплялися відносно нечасто, відзначалися самостійністю жінок.
Домашнє насильство варіюється залежно від стану рівноваги влади у стосунках. Коли всі рішення приймає один із подружжя, кривдження подружжя, вчинене чи то жінкою, чи то чоловіком, сягає найвищих рівнів. Насильство проти жінок найбільш поширене в тих домогосподарствах, де влада зосереджена в руках чоловіка. Насильство проти чоловіків теж більш поширене (хоча й зі значно меншою ймовірністю) у там, де влада сконцентрована у руках чоловіка або ж — у надзвичайно рідкісних випадках — у руках дружини. Зосередження влади в руках чоловіків зумовлює вищі рівні насильства — причому, як проти жінок, так і проти чоловіків. Рівні як кривдження дружин, так і кривдження чоловіків знижуються в міру того, як подружні стосунки стають дедалі більш рівноправними, і практично відсутні випадки побиття дружиною свого чоловіка, коли всі рішення приймаються за рівної участі, тобто коли стосунки стають цілковито рівноправними.
Сексуальне насильство Зґвалтування Передбачає намір принизити та зневажити людину (це є особливо помітним на прикладі зґвалтованих чоловіків, коли їх маскулінність поставлена під сумнів), а також є «механізмом конструювання культурної мізогінії, тобто ідеї про те, що жіноче є менш вартісне, нижче за статусом, неповноцінне». Сприйняття зґвалтування жінок і чоловіків у суспільстві різниться. До потерпілої жінки застосовується звинувачення жертви: домислювання та вишукування «необачної поведінки» потерпілої, що «спровокувала агресора», а також застосування інших міфів про зґвалтування. Зґвалтованим чоловікам, однак, таку поведінку не приписують. Американська вчена Сьюзен Браунміллер назвала цей принцип «культурою зґвалтування», ознаками якої є покладання відповідальності за зґвалтування на жінку, що передбачає певну соціалізацію та навчання жінок «безпечної поведінки» — уникання небезпечних місць, ситуацій та незнайомців. За статистикою, це не є дієвим, адже «найчастіше сексуальне насильство скоюють знайомі чоловіки — приятелі, кохані, родичі чи співробітники». Одним з виявів спротиву «культурі зґвалтувань» є «Хода шльондр» («Slut Walk ») — марш протесту і міжнародний рух проти виправдання сексуального насильства зовнішнім виглядом жінок, які «провокують ґвалтівників». Перший такий протест відбувся у квітні 2011 року в Торонто.
Сексуальні домагання Дії сексуального характеру, виражені словесно (погрози, залякування, непристойні зауваження) або фізично (доторкання, поплескування), що принижують чи ображають осіб, які перебувають у відносинах трудового, службового, матеріального чи іншого підпорядкування. Тобто сексуальні домагання чітко визначені законом як злочин, але в Україні жінки намагаються уникнути зізнання чи розголосу таких випадків або не розуміють чи пізно розуміють своє перебування у ситуації статевого насильства. «Сексуальні домагання в публічному просторі (місце роботи, навчання) вбудовані в загальну систему гендерних владних розподілів та контролю», тобто стосуються переважного домінування чоловіків над жінками.
Лапідація — публічна смертна кара, яка полягає в тому, що чоловіки закидують камінням жінку через звинувачення її у подружній зраді. «Викрадення наречених» — такий звичай за домовленістю практикують у деяких країнах. Але частіше він набуває насильницького характеру, коли здійснений без домовленості із подальшим гвалтуванням для насильницького одруження (повернутись додому «знечищена» дівчина не може, адже завдасть сорому своїй сім'ї). До гендерного насильства також відносять проституцію та секс-торгівлю, а також зумовлені культурою чи звичаями ранні або дитячі шлюби, калічення жіночих статевих органів, убивство честі, примусову стерилізацію
Законодавство в Україні Юридична інтерпретація зґвалтування як кримінального злочину з'явилась у ХХ столітті. Ще у ХІХ столітті. в Україні питання зґвалтування визначалось як цивільне правопорушення і вирішувалось штрафуванням ґвалтівника або одруженням зі зґвалтованою. Скарги жінок розглядались довго і могли бути визнаними як «непідтверджені або хибні», діяння чоловіків часто виправдовували виною жертви — «спокусою» або «неналежним опором» зі сторони зґвалтованої жінки. Також злочином не визначалось ґвалтування жінки її чоловіком. З часом у визначенні зґвалтування відбувся «перехід від розуміння його як „наміру наполегливого сексу“, що „псує“ жінку, до злочину, що порушує тілесну недоторканість особи, принижує її честь і гідність».
У Кримінальному кодексі України є п'ять статей, що стосуються статевого насильства (Розділ IV «Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканності особи»): стаття 152 «зґвалтування», стаття 153 «сексуальне насильство», стаття 154 «примушування до вступу в статевий зв'язок», стаття 155 «статеві зносини з особою, яка не досягла шістнадцятирічного віку» та стаття 156 «розбещення неповнолітніх».
Відповідно до Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» № 2229-VIII від 07.12.2017, визначено такі типи насильства:
Фізичне насильство — умисне нанесення побоїв, тілесних ушкоджень, що може призвести або призвело до травмування, порушення фізичного чи психічного здоров'я, нанесення шкоди честі та гідності, в окремих випадках, до смерті постраждалого.