Алаксанду (хетська , ) — цар Вілуси, держави на північному заході Анатолії, яку більшість дослідників ототожнює з гомерівським Іліоном і археологічною Троєю. Правив приблизно на початку XIII століття до н. е.; близько 1280 року до н. е. уклав васальний договір із хеттським царем Муваталлі II. Цей договір є головним і фактично єдиним джерелом, що безпосередньо стосується Алаксанду. З нього відомо, що його попередником був Куккунні, а становище самого Алаксанду, ймовірно, було нестійким і потребувало підтримки Хеттської держави. Договір із Муваталлі II містить незвичні положення про престолонаслідування, які дозволяли Алаксанду самостійно обрати спадкоємця серед своїх синів, у тому числі народжених від наложниці. на цій підставі запропонував реконструкцію, за якою пізніший цар Вілуси Валму міг бути сином і наступником Алаксанду.

Походження Алаксанду залишається дискусійним. Його ім'я не вважають хеттським або лувійським і часто зіставляють із грецьким ім'ям Александрос (). Деякі дослідники припускають, що він міг бути чужинцем грецького походження, усиновленим Куккунні або пов'язаним із місцевою династією через шлюб. Алаксанду посідає важливе місце в дискусіях про можливе історичне підґрунтя троянського епічного циклу. Через подібність імен його ще з початку XX століття зіставляють із Парісом-Александром, сином троянського царя Пріама в грецькій традиції. Додаткову увагу привертають можливі паралелі між хеттськими джерелами та епосом: боротьба за Вілусу між хеттами й силами, пов'язаними з Аххіявою, культ місцевого божества Апаліунаса, ім'я якого зіставляють з Аполлоном, а також особливості династичного престолонаслідування. Водночас пряме ототожнення Алаксанду з міфологічним Парісом залишається гіпотезою.

Огляд історичних джерел

Існування та життя Алаксанду — ім'я якого також записують як Алакшанду або Алакшанду — були встановлені на підставі дипломатичного документа хеттського царя Муваталлі II, вигравіруваного лувійською мовою на двох табличках, знайдених 1907 року Гуго Вінклером на місці сучасного . Цей документ є частиною імперських архівів, знайдених у хеттській столиці Хаттусі. Хоча преамбула досить сильно пошкоджена, основна частина тексту збереглася. Уже 1924 року, тобто через дев'ять років після дешифрування хеттської мови 1915 року, мовознавець Пауль Кречмер присвятив документу одне з перших докладних досліджень. Він висунув гіпотезу, що місто-держава Вілуса відповідало одній із назв Трої — Іліон. Фонологічний розвиток давньогрецької мови справді дозволяє припустити, що слово Іліон, відоме з поеми Гомера «Іліада», кількома століттями раніше вимовлялося як Віліос.

Документ містить один із найкраще засвідчених переліків божественних свідків, тобто список божеств, яких зазвичай закликали, щоб поставити зобов'язання під сприятливе заступництво. Текст складено за звичайною для хеттських дипломатичних договорів схемою: у преамбулі нагадуються історичні обставини, що передували його підписанню; далі текст наголошує на залежності васального монарха від імперії, яка дозволила йому прийти до влади; містить низку наказів дотримуватися цієї вірності й, нарешті, викладає низку застережень на випадок недотримання договору.

Не згадуючи Алаксанду безпосередньо, інший документ висвітлює важливу подію його правління (або приходу до влади): фрагментарний уривок із листування царя Країни річки Сеха, Манапа-Тарунти, до Муваталлі II описує воєнні напади Піяма-Раду на Вілусу. Вілуса сама не залишила письмових джерел, принаймні таких, які були б нині відомі. За словами дослідника Тревора Брайса, «те, що ми знаємо про неї, подано нам майже повністю з хеттської перспективи».

Політичний контекст

Коли Алаксанду прийшов до влади, приблизно на початку XIII століття до н. е., Вілуса вже протягом кількох століть перебувала у сфері хеттського впливу. У договорі імператор нагадує, що маленьке царство було завойоване за «правління лабарни, мого предка». Переклад слова лабарна не є певним, але цей термін може стосуватися засновника імперії Анітти, який правив близько 1600 року до н. е. На думку дослідника Йоахіма Латаца, «Вілуса могла бути державою-клієнтом […] хеттів протягом понад 300 років».

Інші згадки про Вілусу в хеттському царському листуванні вказують на важливу торговельну роль міста як привілейованого пункту контакту між егейським світом та Анатолією (Малою Азією). Археологічна пам'ятка Трої в той самий час зазнала значного розширення (заселена площа збільшилася вдесятеро): вона могла забезпечувати населення від 5 000 до 10 000 осіб, тобто за розміром була співставною з іншими великими містами того часу, такими як Угарит. Вілуса тоді входила до ширшого геополітичного комплексу — Арцави, що охоплював історичне царство Арцава, а також три інші держави-клієнти хеттів: Хапаллу (яка охоплювала частину Фригії), Міру-Кувалію (яка приблизно відповідала Іонії) та Країну річки Сеха (між Троадою та Іонією, а також деякі острови Егейського моря, зокрема Лесбос). Договір із Муваталлі II таким чином згадує Алаксанду серед «чотирьох царів Арцави» разом із Манапа-Тарунтою з Країни річки Сеха, Купанта-Курунтою з Міри-Кувалії та Ура-Хаттусою з Хапалли. Зв'язки між Вілусою та регіоном Арцави, однак, видаються слабкими: «договір Алаксанду є єдиним текстом, який класифікує Вілусу як країну Арцави», і навіть у цьому тексті Вілуса «чітко відокремлена від згадок про Арцаву». Для хеттів цей регіон, можливо, був не стільки цілісним культурним і політичним утворенням, скільки геополітичною буферною зоною, яку слід було контролювати задля протидії «втручанню мікенського царства в Західну Анатолію та його здатності підтримувати антихеттські повстання». На думку та Дж. Д. Гокінса, Вілуса була, власне кажучи, не «царством», а «герцогством», заснованим Мурсілі II, батьком Муваталлі II, у межах поділу царства Арцава.

Політична ситуація в місті ускладнюється починаючи з XIV століття до н. е. Царство Аххіява (яке потенційно ототожнюють з ахейцями Гомера) здійснює послідовні набіги на ці західні «марки» Хеттської держави. Під час деяких із цих походів держави-клієнти переходять на інший бік. Арцава і Міра-Кувалія укладають союз із нападниками, що спричиняє імперське військове втручання: Мурсілі II захоплює і повністю руйнує місто Мілет. Якщо вірність інших держав-клієнтів виявляється мінливою (лояльність Країни річки Сеха явно змінювалася), Вілуса твердо залишається в хеттській орбіті. У договорі Муваталлі II згадує дружні відносини між своїм дідом, Суппілуліумою I, та попередником Алаксанду Куккунні, який більше ніде не засвідчений.

Алаксанду успадковує владу після Куккунні в усе ще нестабільному контексті. Археологічна пам'ятка Трої демонструє сліди «зростання занепокоєння щодо безпеки міста»: цитадель розширюється, а її захист посилюється (зокрема, додається вежа), щоб вона могла вмістити більшу кількість мешканців. Місто послаблене сукупністю несприятливих чинників: землетрусом (який позначає межу між шарами Трої VI і Трої VII), епідемією «чуми» і, передусім, серією набігів Піяма-Раду. Цей полководець (імовірно, член царської родини Арцави, якого іноді зіставляють із гомерівським Пріамом) протягом 35 років веде безперервну війну проти хеттів та їхніх союзників. Торговельні мережі Анатолії надовго дестабілізуються. Археологічна пам'ятка Трої демонструє дедалі більш виняткове використання місцевої продукції на шкоду імпорту з егейського світу.

Етнічна належність Етнічна належність Алаксанду є предметом суперечок. У царстві Вілуса, імовірно, лувійська використовувалася як адміністративна мова, хоча це не обов'язково була повсякденна мова його мешканців. Дипломатичні архіви, знайдені в Хаттусі, схоже, не потребували перекладача. В 1993 році, на археологічній пам'ятці , було знайдено печатку анатолійською мовою (і вона донині є єдиним виявленим письмовим документом). На думку , знахідка печатки не доводить, що населення міста розмовляло лувійською, вона свідчить лише про контакти Трої з іншими районами Анатолії. На думку Франца Штарке, ім'я батька Паріса в «Іліаді», Пріам, імовірно, походить від хеттського прикметника Priiamuua’, «хоробрий».

Водночас більшість дослідників вважає, що ім'я Алаксанду не має хеттського чи лувійського походження. Імовірно, воно походить з іншої мови, але було пристосоване до хеттської або лувійської мовної форми. Ім'я могло таким чином походити з лідійської, одного з грецьких діалектів або невідомої середземноморської мови. На думку дослідника Александра Турре, це ім'я могло позначати належність до культурної сфери північно-західних греків: «Alexandros також є ім'ям, особливо поширеним в архаїчну та класичну епохи, у Македонії та серед греків Північного Заходу: не можна виключати, що „дарданський“ князь, який правив у районі Проток, контактуючи з Північною та Північно-Західною Грецією, також носив його».

Оскільки два інші відомі монархи Вілуси, Куккунні та Валму, носять потенційно хеттські імена, Алаксанду, можливо, був чужинцем, який здобув владу нетрадиційним шляхом. Дипломатичний договір з Муваталлі II уточнює, що Алаксанду прийшов до влади «за словом свого батька», і визнає за ним право призначати спадкоємцями дітей своїх наложниць. З огляду на космополітичний характер Вілуси, Йоахім Латац припускає, що Алаксанду міг бути сином однієї з наложниць Куккунні або усиновленим ним чоловіком грецького походження. Ця особлива політична ситуація сама по собі могла б пояснити існування договору Муваталлі II — єдиного збереженого хеттського дипломатичного документа, безпосередньо адресованого Вілусі, імперське схвалення могло бути необхідним для зміцнення легітимності правителя, чиє становище було недостатньо усталеним.

Американський історик припускав, що ім'я Алаксанду могло бути своєрідним додатковим ім'ям, яке правитель використовував у контактах із грецькими партнерами, демонструючи таким чином еллінізовану ідентичність. Дослідник Александр Туракс характеризує цю гіпотезу як дотепну, але таку, що не піддається перевірці. Це подвійне ім'я могло бути наслідком змішаного греко-анатолійського шлюбу або особливих зв'язків із греками.

Історикиня Мері Бахварова висунула гіпотезу, що справжня або «вигадана» еллінськість Алаксанду могла сприяти переорієнтації Трої в бік егейського простору, такі «змішані» мешканці могли підготувати інтеграцію міста до грецької культури архаїчної доби після Темних віків.

Правління

Початкове становище Алаксанду, імовірно, було дуже складним. Після, можливо, нелегітимного успадкування він починає правити містом, ослабленим матеріальними руйнуваннями та безперервними набігами.

Повстанець Піяма-Раду робить Вілусу та Країну річки Сеха своїми головними цілями. Його військо грабує Лесбос і захоплює територію Вілуси, що спричиняє втручання хеттського війська під командуванням полководця Гассу. Масштаби цієї «окупації» невідомі. На археологічній пам'ятці Трої немає жодних слідів воєнного зіткнення цього періоду. Щоб узгодити хеттські письмові джерела та археологічні дані, Чарльз Роуз висуває дві правдоподібні гіпотези: Піяма-Раду міг захопити регіон Вілуси, але не її цитадель; або ж цитадель, яку після землетрусу неможливо було обороняти, її мешканці просто залишили. Хетти відновлюють контроль над цими територіями за маловідомих обставин, але їм не вдається схопити Піяма-Раду, який відновлює свої набіги протягом наступних років.