Дмитро Микола́йович Григоро́вич-Ба́рський (27 квітня 1871, Київ  — 11 січня 1958, Чикаго) — російський та український адвокат, судовий і суспільний діяч. Довгий час мешкав у Києві і відзначився у суспільній діяльності у дореволюційний час та в УНР, пізніше займав позиції прихильника «єдиної та неділимої Росії».

Біографія Син київського купця 1 гільдії Миколи Олександровича Григоровича-Барського та дочки протоірея Надії Василівни (урод. Пасхалової). Праправнук київського архітектора Івана Григоровича Григоровича-Барського.

Брати: Павло (03.03.1865); Сергій (27.03.1868-1942) - полковник, помер на еміграції.

Закінчив Київську 4-у гімназію (1892) і юридичний факультет Університету Св. Володимира. Працював адвокатом у Києві. Отримав відомість як один з захисників у справі Бейлиса у 1913 році, коли виступив «повіреним присяжним» від Товариства українських поступовців та згромадження українських громадських діячів «Рада». Його професійні якості адвоката відіграли вагому роль у виправданні Бейліса, за що адвокат був відзначений на синоді Київської общини та представлений до цінного подарунка — рідкісного видання Біблії в інкрустованому футлярі з червоного дерева.

З 1916 — голова вперше утвореної Ради присяжних повірених Київської окружної судової палати, старший голова Київської судової палати з 1917 року і до скасування більшовиками імперської судової системи. Гласний Київської міської думи. Член Верховної ради масонського Великого сходу народів Росії, кооптований у раду у 1912 році. У 1917 році став головою Всеукраїнської партії конституційних демократів. Відігравав значну роль в українській політиці у перший післяреволюційний рік. За словами А.А.Гольденвейзера Д.Н.Григорович-Барський - "один із найвизначніших та найшанованіших київських діячів", обраний до Виконавчого комітету Ради об'єднаних громадських організацій м. Києва, через який здійснювалася влада Тимчасового уряду. "Григорович-Барський був... визнаний лідер київських кадетів. І це його кадетство за умовами моменту, на жаль, заважало йому користуватися тим впливом у комітеті, на який він заслуговував. За найбільшої особистої поваги ліва більшість комітету не могла все ж таки надавати йому достатнього. політичної довіри. А тим часом це була, безсумнівно, найбільш слушна людина в нашому середовищі".

У 1922 році емігрував у Німеччину, у Берліні працював у російських видавництвах. Потім переїхав у Францию (1926) і вітдак у США (1939). З 1941 року жив у Чикаго.Памятная записка о Киевской 4-й гимназии. — Киев, 1899. — С. 103. У Франції і США був впливовою особою у середовищі російської еміграції. Був головою Об'єднання російських адвокатів у Парижу і товаришем голови Чиказького комітету Толстовського фонду.

Сім'я Перша дружина - Лідія Василівна Липська. Їхні діти:

Ірина (1899-1989). Донька відмовилася емігрувати разом із батьком та залишилася під більшовицькою владою. Її донька — Галина Севрук — відома українська художниця-шістдесятниця. Гліб (1901—1984), учасник Білого руху у складі Добровольчої армії, у еміграції у США.Историк С. В. Волков. База данных «Участники Белого движения в России» на январь 2016. Буква Г. Дмитро (1909-1996), танцюрист Празького театру опери та балету, хореограф. Друга дружина Фріда Абрамівна Гінзбург (пом. 1962), яка працювала дитячим лікарем.

Примітки

Посилання Российское зарубежье во Франции 1919—2000. Л. Мнухин, М. Авриль, В. Лосская. Москва. Наука; Дом-музей Марины Цветаевой. 2008 Русские в Северной Америке. Е. А. Александров. Хэмден (США)-Сан-Франциско (США)-Санкт-Петербург (Россия), 2005 ГРИГОРОВИЧ-БАРСКИЙ ДМИТРИЙ НИКОЛАЕВИЧ