Леоні́д Дани́лович Ку́чма ( , с. Чайкине, Новгород-Сіверський район, Чернігівська область, Українська РСР, СРСР) — український політик і державний діяч, управлінець, 2-й Президент України (19 липня 1994 — 23 січня 2005), прем'єр-міністр України (13 жовтня 1992 — 21 вересня 1993).
Генеральний директор ДП «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод ім. О. М. Макарова» (1986—1992). Почесний громадянин Дніпра. Лауреат Державної премії в галузі науки і техніки та Ленінської премії, кандидат технічних наук.
Молоді роки Народився 9 серпня 1938 року в селі Чайкине, Новгород-Сіверський район, Чернігівська область.
Батько — Данило Прокопович Кучма (1901—1942), працював лісником Новгород-Сіверського лісництва. Під час Другої світової війни був старшим сержантом, в жовтні 1941 року на лівому березі річки Волхов потрапила в оточення 111-а стрілкова дивізія. 560-й саперний батальйон було кинуто на евакуацію дивізії з котла. Під час переправи, бійцям, в числі яких був Д. П. Кучма, доводилось працювати під вогнем противника в льодяній воді. За цей подвиг 27 грудня 1941 року указом Президії Верховної Ради СССР старший сержант Данило Кучма був нагороджений орденом Червоної Зірки. Помер 7 лютого 1942 року в армійському госпіталі № 756 в російському селі Новоселиці від запалення легень. До 1996 року Данило Кучма вважався зниклим безвісти. Місце його захоронення було виявлено новгородськими пошуковиками.
Мати — Параска Трохимівна Кучма, колгоспниця.
Одружений, дружина Людмила Миколаївна — нині почесний президент Національного фонду соціального захисту матерів і дітей «Україна — дітям». Їхня дочка — Олена Пінчук (Франчук), дружина мільярдера Віктора Пінчука. Онуки: Роман і Катерина.
Кар'єра У 1960 році здобув освіту інженера-механіка у галузі ракетної техніки на фізико-технічному факультеті Дніпровського університету.
У 1961 році познайомився і одружився з Людмилою Тумановою, прийомною дочкою головного технолога «Південного машинобудівного заводу»Бондаренко К. Леонід Кучма: портрет на фоні епохи. — Харків: Фоліо, 2007. — С. 21., а в майбутньому головного інженера Головного технічного управління Міністерства загального машинобудування СРСР Геннадія Туманова. Одруження допомогло Кучмі зробити стрімку кар'єру на «Південмаші».
У 1960—1982 роках — інженер, старший інженер, провідний конструктор, помічник головного конструктора, технічний керівник випробувань ракетно-космічних комплексів космодрому Байконур (Казахстан). Паралельно з 1975 по 1981 секретар партійного комітету комуністичної партії Конструкторського бюро «Південне», пізніше з 1981 по 1982 — секретар парткому Виробничого об'єднання «Південний машинобудівний завод» — на той час найбільший завод військової та ракетно-космічної техніки, а також цивільної продукції у Радянському Союзі.
З 1982 по 1986 роки — перший заступник генерального конструктора КБ «Південне», а з 1986 по 1992 — генеральний директор ВО «Південний».
Політична діяльність У 1990—1992 рр. народний депутат УРСР (XII скликання, а пізніше Верховної Ради України першого скликання), член Комісії з питань оборони і державної безпеки.
Прем'єр-міністр Жовтень 1992 — вересень 1993 — прем'єр-міністр України, член Ради національної безпеки і оборони. У вересні 1993 р. пішов у відставку з посади прем'єр-міністра.
З грудня 1993 р. — президент Ради промисловців та підприємців України. Березень 1994 — серпень 1994 — народний депутат України 2-го скликання, член міжрегіональної депутатської групи.
Президент України
Перший термін
10 липня 1994 — обраний на посаду Президента України (Передвиборча програма).
У 1-му турі президентських виборів набрав 31,17 %, найбільше в Криму — 82,6 %, найменше в Тернопільській, Івано-Франківській та Львівській областях — 2.5-3.5 % голосів.
У 2-му турі: 52,15 %, найбільше в Криму і Севастополі — 89,7 та 91,5 %, найменше в Тернопільській, Івано-Франківській та Львівській областях — 2,5-3,5 % голосів. З шести суперників головним конкурентом на виборах став на той час чинний президент — Леонід Кравчук, набрав у першому турі 37,92 %, а у другому — 45,1 % голосів.
Другий термін
14 листопада 1999 року вдруге обраний на посаду Президента України. У 1-му турі 9 598 672 голосів (36.49 %), перше місце з 13 претендентів. У 2-му турі 15 870 722 голосів (56.25 %).
Касетний скандал
Восени 2000 був звинувачений у зникненні опозиційного журналіста — Георгія Гонгадзе (так званий «касетний скандал»). Олександр Мороз оприлюднив аудіозапис, на якому нібито були записані розмови президента, глави адміністрації президента Володимира Литвина і міністра внутрішніх справ України Юрія Кравченка, що стосувалися зникнення Гонгадзе. Це послужило початком акції «Україна без Кучми», організованою опозицією. Учасники протесту проводили багатолюдні вуличні демонстрації та створили наметові містечка в центрі Києва. У 2001 році Верховна Рада безрезультатно кілька разів намагалася винести недовіру стосовно Леоніда Кучми. 21 березня 2011 року в постанові одного зі слідчих Генеральної прокуратури фігурувало прізвище Кучми, що пов'язано з потенційним визнанням того, що було перевищення службових повноважень. 23 березня 2011 року Леонід Кучма прибув до Генеральної прокуратури. Але, коли була спроба організувати там очну ставку його та Миколи Мельниченка, покинув прокуратуру.
Його звинувачували в незаконному продажі зброї, в організації побиття депутата Олександра Єльяшкевича. Леонід Кучма втратив популярність в країні, і згідно з даними соціологічних досліджень не довіряло йому приблизно 60 % українців, тоді як довіряли 10-20 % опитуваних. У грудні 2002 р. опитування організації Міжнародна фундація виборчих систем показувало, що рейтинг довіри до Кучми знизився до найнижчої точки з часу обрання на посаду президента. Йому довіряло лише 12-14 % українців. Така ж тенденція була і у ставленні громадян до Верховної Ради та інших державних інститутів.
Вибори до ВРУ 2002 На парламентських виборах 2002 р. Кучма підтримав блок «За єдину Україну!», який очолив голова президентської адміністрації Володимир Литвин і прем'єр-міністр Анатолій Кінах. З результатом 11,8 % пропрезидентський блок фактично зазнав поразки. Проте Кучмі вдалося сформувати лояльну до нього більшість у Верховній Раді 4-го скликання за рахунок мажоритарних депутатів обраних, головним чином, на Донбасі.
Після виборів у країні розпочалися масштабні протестні акції «Повстань, Україно!», що знизили авторитет чинного Президента як серед громадян, так і за кордоном.
Політика щодо НАТО та ЄС На початку 2002 року Україна оголосила про наміри добитися асоційованого членства в ЄС.
9 липня 2002 року Леонід Кучма своїм указом ввів у дію рішення Ради національної безпеки та оборони України від 23 травня про інтеграцію України до євроатлантичних структур.
У квітні 2002 року Кучма створив Державну раду з питань європейської та євроатлантичної інтеграції для координації дій органів влади по інтеграції України в політичний, економічний та правовий простір Європи. У лютому Україна заявила про бажання отримати статус країни-сусіда ЄС, який мав на увазі отримання перспективи асоційованого й повноправного членства.
24 березня 2003 року Україна і НАТО відкрили громадськості план Україна-НАТО, який було схвалено в листопаді 2002 року на Паризькому саміті. 24 квітня Кучма обговорив питання інтеграції України в Північноатлантичний союз з керівником комітету США з питань НАТО Б. Джексоном.
19 травня 2003 року Кучма заявив, що Україна довела обґрунтованість своєї заявки на членство в ЄС і розраховує на те, що на наступному саміті Україна-ЄС питання про асоційоване членство України може бути переведено у практичну площину.
У книзі «Україна — не Росія» Кучма пише, що Україна йде «в Європу разом з Росією» більшою мірою, ніж Болгарія і Румунія.
У 2004 році Кучма виключив з Військової доктрини положення про вступ України до НАТО та Європейського Союзу як кінцеву мету політики євроатлантичної та європейської інтеграції країни. 15 червня Кучма заявив, що на даному етапі Україна не готова вступити до НАТО і знаходиться на такій самій відстані від нього, як від Євросоюзу.
Завершення президентської каденції 11 листопада 2004 року Леонід Кучма презентував Президентський фонд «Україна» та нову книгу «Своїм шляхом. Роздуми про економічні реформи в Україні». Метою діяльності фонду є сприяння розбудові та консолідації громадянського суспільства, а також захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні. Згідно зі Статутом, він є благодійною організацією, створеною відповідно до Конституції України та Закону України «Про благодійництво та благодійні організації». Основними напрямками роботи Фонду є гуманітарна діяльність з підтримки обдарованої молоді в Україні, а також науково-експертна, аналітична робота та міжнародна співпраця (підвищення культурного рівня та естетичного виховання громадян; організація та здійснення заходів з метою захисту культури, мистецтва та духовності, книговидання; підтримка талантів у сфері освіти; сприяння перспективній творчій молоді; підтримка сільських бібліотек тощо. Президентський фонд «Україна», за відгуками, і дотепер здійснює реальну допомогу десяткам або сотням обдарованим дітям та молоді зробити перші кроки у своєму становленні.
Після відставки Кучма отримав довічне утримання у розмірі заробітної плати діючого президента, державну дачу і державну охорону. Леонід Кучма не брав участь в активних політичних проєктах, лише зрідка виступаючи публічно з коментарями стосовно поточної ситуації. Він не відсторонився від участі у житті країни після відставки. Його оцінка ситуації в Україні була заснована на його досвіді та не містила політичних амбіцій.
Кучма і авіакатастрофа 4 жовтня 2001 Леонід Кучма 10 жовтня 2001 року таким чином відповів журналістам на питання про причини авіакатастрофи 4 жовтня 2001 Ту-154 російської авіакомпанії «Сибір», що летів з Тель-Авіва в Новосибірськ і був збитий українською ракетою над Чорним морем, в якій загинули 78 осіб: Подивіться, що коїться навколо у світі, в Європі? Ми не перші і не останні, не треба з цього робити трагедію. Помилки бувають всюди, і не тільки такого масштабу, а набагато більшого, планетарного масштабу. Якщо ми самі себе не опустимо нижче цивілізованого рівня, все буде добре. А якщо ми самі на себе відро бруду виллємо, так милості прошу.
Заява Л. Д. Кучми викликала гнівну реакцію офіційного Ізраїля. Прессекретар ізраїльського прем'єр-міністра Аріеля Шарона Раанан Гіссім так прокоментував заяву українського президента: Коли убитий не є представником твого народу, тоді, напевно, можливо робити такі академічні висновки. Загинуло 78 осіб, більшість з яких були ізраїльтянами — для нас це найбільша трагедія.
Практично відразу Кучма 25 жовтня 2001 року ухвалив рішення про ліквідацію Генеральної військової інспекції при Президентові України.
Оцінка діяльності Українці згадують Кучму по-різному: і як епоху стабільності, і як нестабільний період; і як добу добробуту, і як час загальної бідності. Протягом перших років його президентства було сформовано умови для появи на українському ринку фінансово-промислових груп, на базі яких згодом сформувалися бізнес-структури вітчизняних олігархів.
У 1995 році в Україні запустили сертифікатну приватизацію. Цей захід, завдяки якому кожен громадянин держави мав отримати можливість стати ефективним власником колишніх державних підприємств, за висновками експертів своїх цілей не досягнув, але дозволив формально роздержавити вагому частку економіки країни.
У 1996 році почалася реформа аграрного сектору, завдяки якій колишні колгоспні землі було розпайовано між селянами, що працювали на них.
Завдяки налагодженню співпраці із західними фінансовими установами та стабілізації ситуації в економіці країни показники інфляції з чотиризначних показників зменшилися до двозначних, а у вересні 1996 року було проведено грошову реформу.
Багатовекторна політика