«Брати Лев'яче Серце» () — казково-пригодницька повість шведської письменниці Астрід Ліндґрен, видана восени 1973 року. Головними персонажами сюжету є брати Юнатан і Карл Лев. Потрапляючи в казкову країну Нанґіяла, вони отримують прізвисько «Лев'яче серце» і проходять низку випробувань і пригод, борючись проти тирана Тенґіла і дракониці Катли. Повість при цьому допускає подвійне інтерпретування сюжету: як казки — і як історії без казкових елементів. Хоч із тексту неможливо прийти до однозначного висновку про природу Нангіяли, на думку критиків і за твердженням самої авторки, все пов'язане з нею є лише сном чи галюцинацією помираючої дитини.

Хоча повість, нарівні з іншими творами автора, позиціонується як дитяча книга, багато тем в ній є дуже важкими і темними в порівнянні з жанром в цілому: хвороба і смерть, тиранія і гніт, зрада і повстання. Світлі теми, однак, також сильні: любов братів і почуття обов'язку, вірність і надія, мужність і пацифізм.

Книга викликала широкі дебати і була неоднозначно зустрінута критиками. Витримала переклад на багато мов, а у 1977 році світ побачив її екранізацію. 1990 року вийшов український переклад у збірнику . Повість також багато разів ставилася на сцені і отримала багато престижних літературних премій.

Сюжет Брати Юнатан і Карл Лев живуть разом з матір'ю в безіменному шведському містечку в бідній квартирці на третьому поверсі дерев'яного будинку. Старший, тринадцятирічний Юнатан, красивий, спритний, талановитий хлопчик, його люблять діти, для яких він придумує різні ігри і пригоди, а дорослі не втомлюються ним захоплюватися. Молодший, десятирічний Карл (або Хрущик, як називає його брат), негарний, боязкий, сором'язлива і слабка дитина, він смертельно хворий і прикутий до ліжка. Але, попри велику різницю, брати дуже прив'язані один до одного.

Коли Карл випадково дізнається, що скоро помре, Юнатан розповідає йому про далеку країну Нанґіялу, в яку нібито потрапляють люди після смерті. У цій чарівній країні, де «час табірних багать і казок», а пригоди трапляються «з ранку до вечора і навіть вночі», Карл буде абсолютно здоровий і зможе робити все, що захоче. Братів засмучує лише довга розлука, яка їх чекає, коли Карл помре. Але трапляється по-іншому: першим гине Юнатан, рятуючи Карла з пожежі. Шкільна вчителька, захоплена вчинком Юнатана, дає тому в некролозі прізвисько «Лев'яче Серце». Карл між тим дуже сумує: Нанґіяла здається йому лише втішною вигадкою, а думка про вічну розлуку з коханим братом нестерпна. Але в один з вечорів на вікно прилетів білий голуб, і Карл вирішив, що то сам Юнатан з'явився до нього з Нанґіяли. Одного разу, через два виснажливі місяці, у хлопчика виникає передчуття, і ввечері він залишає матері записку: «Не плачте, мамо! Зустрінемось у Нанґіялі!».

Однак у казковій Нанґіялі, в яку так хотів потрапити Карл, настав «час страшних казок». Тенґіл, правитель сусідньої країни Карманяки, захопив одну з двох долин Нангіяли — Шипшинову — і за допомогою дракониці Катли тримає її жителів у рабській покорі. Мужні повстанці під проводом Урвара опираються владі Тенґіла, їм допомагають жителі вільної Вишневої долини під керівництвом мудрої «королеви голубів» Софії, помічником якої стає Юнатан. Але у Вишневій долині об'являється таємний зрадник, він відкриває ворогові ім'я вождя повстанців, і Урвара кидають у печеру Катли. Юнатан Лев'яче Серце вирушає в Шипшинову долину, щоб спробувати його врятувати, а Карл, не витримавши нової розлуки з братом і наляканий сном, де той кличе його на допомогу, йде в гори. Він стає свідком зустрічі солдатів Тенґіла зі зрадником, яким виявляється господар заїзду «Золотий півень» Йоссі. Солдати полонять Карла і відвозять у Шипшинову долину, однак той знаходить притулок у старого Матіаса, видавши себе за його онука. Виявляється, що в будинку Матіаса переховується і Юнатан.

У Шипшиновій долині — голод, насильство і страх, але мешканці не зламані, вони готують повстання, але їм бракує ватажка. Юнатан і Карл пробираються за міську стіну і вирушають в Карманяку, де бачать дракониху Катлу, прикуту на ланцюг неподалік від замку Тенґіла. Юнатан розповідає, що дракониця, отямившись від тисячолітнього сну, виповзла з печери й напала на замок. Скликаючи воїнів, Тенґіл протрубив у ріг, і Катла несподівано йому підкорилася. В останній момент герої встигають визволити засудженого до смерті Урвара з печери Катли. Однак по дорозі назад до Нанґіяли героям доводиться розділитися. Карл ховається від погоні людей Тенґіла і зустрічає Софію і Йоссі. Софія не вірить, що Йоссі зрадник, але Карл згадує, як солдати поставили тому на груди тавро Катли. Викритий зрадник кидається навтьоки в човні, але течія відносить його в водоспад, де за переказами живе велетенський змій Карм, заклятий ворог Катли.

Починається повстання, на допомогу приходить загін з Вишневої долини. У розпал страшної битви з'являється Тенґіл зі своєю драконихою Катлою, бо він заздалегідь відправився в Шипшинову долину, щоб покарати її жителів за втечу Урвара. Здається, що всі повстанці загинуть, але Юнатан безстрашно скаче вперед і вихоплює ріг з рук Тенґіла. Тенґіл і його армія гинуть від вогню з пащі чудовиська, тепер підвладного Юнатану.

Жителі долин оплакують загиблих і радіють здобутій свободі. Але Юнатану належить ще одна небезпечна справа — він повинен відвести слухняну йому дракониху в Карманяку і прикувати її там до скелі, де вона помре від голоду. Карл вирушає разом з ним. Все йде добре, але коли брати перетинають підвісний міст над водоспадом Карма, коні лякаються рику Катли. Ледь не впавши з мосту, Юнатан упускає ріг, і дракониця нападає. Захищаючи брата, Юнатан зіштовхує на Катлу величезного каменя, і та падає в водоспад. Несподівано з'являється Карм. У жорстокій битві чудовиська вбивають одне одного. Обпалені вогнем Катли, вмирають улюблені коні хлопчиків. Юнатан, побіжно зачеплений полум'ям, паралізований. Він зможе знову рухатися лише в Нанґілімі, казковій країні, куди потрапляють загиблі в Нангіялі. Карл вирішує допомогти старшому братові: підійнявши його на спину, він готовий зробити крок у водоспад…

Повість закінчується вигуком Карла Лев'яче Серце: «Я бачу світло!».

Історія створення та інтерпретації

Передісторія і написання У 1946 році з-під пера Ліндґрен вийшла повість «Знаменитий детектив Блумквіст», в якій вагоме місце займало лицарське змагання «Червоної та Білої троянд». 1951 року була опублікована пригодницько-лірична фантастична повість «Міо, мій Міо», яка зачіпає тему самотності; дія в ній розвивається в далекій країні з рисами середньовіччя. Образ же самотньої і хворої дитини вперше з'явився в повісті «Крихітка Нільс Карлссон» 1949 року видання. Цей образ отримав розвиток в творі «Лицар Нільс з Дубового гаю» 1959 року, яка оповідає про згасання хворої дитини у її ліжку; як і для «Братів Лев'яче Серце», тут можна припустити подвійне тлумачення сюжету: пригоди хлопчика, скоріше всього, відбуваються у його хворобливих мареннях. Хоча образ головного персонажа «Братів Лев'яче Серце» можна вважати збірним з попередніх робіт Ліндґрен, до нього додано нову деталь — бажання персонажа знову побачити реально існуючого загиблого брата.

Народження ідеї написання «Братів Лев'яче Серце» Ліндґрен описувала як поетапне. Подорожуючи залізницею вздовж озера Фрюкен на південь від Турсбю, одного зимового дня 1972 року вона спостерігала з вікна надзвичайно красивий світанок, що стало натхненням для написання історії про далеку країну: «Це був фантастичний ранок з рожевим світлом над озером, в ньому була неземна краса. І у мене раптом виникло сильне почуття, щось на кшталт бачення світанку людства, і я відчула, як всередині щось запалилося. З цього може щось вийти». Під час відвідування кладовища в місті Віммербю Астрід зупинилася перед залізним хрестом, на якому писало: «Тут спочивають юні брати Йоган Магнус і Ахатес Фален, пом. 1860». Це надихнуло її до написання повісті про братів і смерть: «Тоді я раптом зрозуміла, що моя наступна книга буде про смерть і про цих двох маленьких братів».

Третім джерелом натхнення послужила прес-конференція після прем'єри фільму «Еміль з Льонеберґи» 1971 року, на якій юний актор Ян Олссон, виконавець головної ролі у фільмі, заліз на коліна до старшого брата Діку.

При створенні книги особливі труднощі у автора виникли з двома останніми розділами, які переписувалися кілька разів. За припущенням дослідника Алана Річардсона, закінчення повісті затягнулося з тієї причини, що Ліндґрен не була до кінця впевнена, яке враження справлятиме на читачів той чи інший фінал і побоювалася «зломити дух свого читача». Однак сама Ліндґрен в одному з пізніх інтерв'ю повідомляла, що фінал представлявся їй очевидним, а сумніви були лише щодо згадок жахів визвольної боротьби.

Написання «Братів Лев'яче Серце» було завершено 31 липня 1973 року.

Інтерпретації Сюжет повісті може бути інтерпретований як казка з відкритим фіналом або як розповідь, зовсім позбавлена казкових елементів. Журналіст Бо Лундін у своїй рецензії в рік виходу книги припустив, що всі казкові події відбуваються лише в сновидіннях вмираючого Карла. Незабаром Лундін отримав лист від Ліндґрен, в якому та підтвердила вірність трактування і заявила: «деякі спекуляції метафізичного спрямування і теорії про реінкарнацію, звичайно, хибні». Далі слідувала жартівливе прохання: «але краще про це мовчи, оскільки я не хочу, щоб хтось із дітей був обмежений у сприйнятті історії як казки, в якій усе можливо».

Оскільки інтуїтивне передчуття дітьми швидкого кінця, на думку фахівців у галузі паліативної допомоги, — явище цілком звичайне, зазначена інтерпретація означає, що єдиним нереалістичним елементом в сюжеті є розповідь від імені Карла, оскільки побачене ним в кінці «світло від Нангіліми», за задумом автора, вже було його агональною галюцинацією — «медичним феноменом …, пов'язаним з падінням кров'яного тиску в момент смерті». Весь сюжет, таким чином, є сновидінням або гарячковим маренням, за винятком перших двох розділів і смерті Карла в відокремленій від решти тексту абзацом останнього рядка книги.

Егіл Тернквіст зазначає, що в «казковій» частини повісті і в перших розділах є натяки на «реалістичне» тлумачення сюжету, проте Ліндґрен, мабуть, доклала великих зусиль для вуалювання дорослого прочитання з метою не зруйнувати для дітей втішний посил твору .

Ілюстрування До моменту отримання прохання проілюструвати «Братів Лев'яче Серце» Ілон Вікланд уже довгий час співпрацювала з Астрід Ліндґрен. Оскільки тоді Ліндґрен ще не завершила написання, ілюстраторці довелося чекати закінчення її роботи. В кінцевому підсумку до першого шведського видання Вікланд розробила обкладинку і створила близько тридцяти малюнків. В юному віці вона разом з батьками втікла з Естонії до Швеції як біженка, і пізніше заявляла: «Багато років після війни мені снилися про неї кошмари, в яких за мною гналися солдати. Те, що я опинилася так близько до війни, дуже допомогло мені в ілюструванні».

В рамках запланованого режисером Томасом Альфредсоном ще в 2012 році знімання нової екранізації, в травні 2018 року видавництво Rabén & Sjögren перевидало повість з новими ілюстраціями, створеними художником Йеспером Вальдерстеном за безпосередньою участю Альфредсона .

Вихід у світ

Зустріч читачами і критиками