Підводні човни класу «M» — серія дизель-електричних підводних човнів, побудованих під час Першої світової війни у Великій Британії. Унікальною особливістю цього класу тстало встановлення 12-дюймової (305 мм) гармати в бойовій рубці.
У М2 та М3 пізніше були зняті гармати. М2 перетворили на маленький гідроплан, а М3 перетворили на мінний загороджувач.
Контекст появи Спочатку вони задумувались як кораблі артилерійської підтримки, фактично підводні монітори, але їхнє призначення було змінене до початку детального проектування. Намір полягав у тому, щоб атакувати надводні цілі на перископній глибині або з поверхні, застосовуючи гармати, а не торпеди. У той час торпеди вважалися неефективними проти рухомих цілей на відстані на більш ніж 900 м. 12-дюймовий снаряд, випущений із відносно невеликої дальності, мав би пряму траєкторію, що спрощувало прицілювання. Ушкодження навіть від одного влучання були смертельно небезпечні для невеликих кораблів та суден. Innes McCartney "M1 and HMS Affray"
Конструкція
На човнах встановлювалися запасні 305-міліметрові гармати Mark IX, призначені для застарілих пре-дредноутів класу Formidable. Установка дозволяла наводити їх у діапазоні 20 градусів угору, 5 вниз, і на 15 градусів в бік від центральної лінії. Гармата мала стріляти з перископної глибини, наведення забезпечувалося за допомогою простого прицілу на кінці ствола та перископу на відстань близько 1200 метрів. Час перебування гармати на поверхні складав всього близько 75 секунд. Водночас перезаряджання гармати займало три хвилини і потребувало підйому субмарини на поверхню. На практиці ця ідея виявилася не надто практичною, і було побудовано лише три підводні човни класу M з чотирьох запланованих. Будівництво відбулося між 1917 та 1918.
Посилання
Література
Martin H. Brice M-class Submarines, Outline Publications, 1983, D.K. Brown, The Grand Fleet, Warship Design and Development 1906-1922, Caxton Editions, 2003,