У́сна мова — первісна форма мовлення, що була єдиною формою словесного спілкування до появи писемності. Вона передається безпосередньо співрозмовнику і орієнтована на слухове сприйняттяПівторак Г. П. Мова усна — мова писемна // .
Деякі сфери мовної діяльності функціонують виключно у формі усного мовлення, зокрема:
територіальні діалекти,
фольклор,
репортажі та коментарі теле- і радіожурналістів з місць подій,
збори, конференції, бесіди, інтерв'ю,
розповіді екскурсоводів,
судові промови.
Усне мовлення може здійснюватися під час безпосереднього контакту співрозмовників або може бути опосередковане технічним засобом (телефоном тощо), якщо спілкування відбувається на значній відстані.
Загальна характеристика Усне мовлення здебільшого має діалогічний характер, однак також застосовується у монологічній формі — зокрема у лекціях, доповідях, промовах, публічних виступах. У таких випадках воно наближається за лексичними й синтаксичними ознаками до писемної мови. Основною особливістю є безпосередній контакт між співрозмовниками, проте спілкування можливе і на відстані — за допомогою технічних засобів, наприклад, таких як мобільний телефон, Skype або Viber.
Порівняно з писемною формою, усна мова є більш довільною, спонтанною та експресивною. У ній широко використовуються розмовна, просторічна, побутова, а іноді й діалектна лексика, народна фразеологія, емоційно забарвлені слова та звороти. Для діалогічного мовлення характерні прості, часто неповні речення, а також спонукальні, питальні та окличні конструкції. Застосовуються короткі синтаксичні побудови, а також невербальні засоби комунікації — міміка, жести, поза, сила голосу, темп мовлення, інтонація, логічні наголоси й паузи.
Діалогічне мовлення передає емоційну реакцію співрозмовника — прохання, здивування, схвалення, радість, заперечення, обурення тощо. Усне мовлення може бути зафіксоване технічними засобами (аудіо- або відеозаписом), зберігатися та відтворюватися у майбутньому. У таких випадках воно сприймається як живе мовлення. Цей тип мовлення також відображає рівень освіти й загальну культуру мовця.
Характерні риси й види усного мовлення Для усного мовлення, на відміну від писемного, характерні:
надлишок (наявність повторів, уточнень, пояснень); використання невербальних засобів спілкування (жестів, [міміки); економія мовленнєвих висловлювань, еліпсиси (мовець може не називати, пропускати те, про що можна легко здогадатися).
Усне мовлення завжди обумовлене мовленнєвою ситуацією.
Розрізняють:
непідготоване (спонтанне) усне мовлення (діалог, інтерв'ю, дискусія) та підготоване усне мовлення (лекція, виступ, звіт); діалогічне (безпосередній обмін висловлюваннями між двома чи кількома особами) та монологічне (звернене до одного або групи слухачів, іноді — до самого себе) усне мовлення.
Див. також
Мовлення Публічний виступ Спілкування
Примітки
Посилання
Усне мовлення, його основні особливості. Повні уроки — Гіпермаркет Знань — перший в світі