Носові́ голосні́ — голосні, при артикуляції яких повітря йде не тільки через ротову порожнину, але й через носову. Утворюються при опущеному м'якому піднебінні, в результаті чого порожнина носа діє як додатковий резонатор. Протиставлені ротовим (оральним, чистим, простим) голосним, що утворюються при піднятому м'якому піднебінні, що виключає участь порожнини носа в їх артикуляціїБондарко Л. В. .
Позначення У Міжнародній фонетичній абетці носовий характер звука передають за допомогою тильди, яка ставиться над позначенням відповідного голосного. Тильда вживається для позначення носових також у португальській і бретонській мовах (в останній вона ставиться над n).
У польській, навахо й ельвдальському діалекті шведської для передачі носових використовується огонек.
У деяких мовах, наприклад, у палантланській чинантекській, існує «легка» і «важка» назалізація голосних. Одним із способів передачі «важкого» носового є подвоєння тильди: «легкий» носовий позначається /ẽ/, «важкий» — /ẽ˜/. У системі Бікфорд-Флойда (Bickford & Floyd) поєднуються огонек з тильдою: /ẽ/ — «легкий», а /ę̃/ — «важкий» носовий. Окрім того, огонек іноді використовується і для передачі звичайної назалізації: для уникнення змішання тильди з позначенням тонового наголосу.
У системі певедзі для тайванської мови й амойського діалекту вживається n, записуваний як надрядковий індекс (aⁿ, eⁿ, …).
У брахмічних алфавітах для запису мов Індії носові голосні й носові переходи між приголосними передаються за допомогою надрядкового знака чандрабінду (◌̐) і його варіантів.
У записі мови урду шрифтом насталік носовий характер голосних передається за допомогою безкрапкового варіанта літери ن (нун) — ں, що називається «нун-ґхунна». Носові голосні існують у класичній арабській (у сучасній літературній арабській відсутні). Якесь спеціальне їх позначення не передбачене, але правильна вимова слів з носовими розглядається в таджвіді, покликаному зберегти давнє читання Корану. У читанні вголос назалізація трапляється зазвичай тоді, коли після прикінцевого ن йде ي («йаа»).
У графіці деяких мов (французька, португальська, ломбардська, бамбара, бретонська, йоруба) носові голосні можуть позначати німою літерою n чи m, що йде після знака відповідного голосного.
Поширення
Мертві мови З вимерлих мов носові голосні засвідчені в старонорвезькій, праслов'янській і ранній староцерковнослов'янській мовах.
Приклади
Праслов'янська мова
У праслов'янській мові існували два носові звуки: *ę — переднього ряду і *ǫ — заднього ряду. За походженням вони є колишніми сполученнями простих голосних переднього ряду *ē, *ĕ, *ī, *ĭ і заднього ряду *ō, *ŏ, *ū, *ŭ з сонорними *m чи *n. У процесі розвитку слов'янських діалектів у більшості з них носові перейшли в звичайні голосні, зберігшись до нашого часу тільки в польській і кашубській мовах. Існували вони і в ранній старослов'янській мові, де для них були передбачені спеціальні літери — юси.
Польська мова Польська мова, разом з кашубською, є єдиними сучасними слов'янськими мовами, які зберегли носові голосні. У сучасній польській носові голосні (samogłoski nosowe) представлені двома звуками — носовим /o/ (передається на письмі як ą) і носовим /e/ (передається як ę). На відміну від французької мови, у польській назалізація голосних має асинхронічний характер: коли настає артикуляція носового голосного, піднебіння готується вже для вимовляння наступного звука.
Вимова польських літер ę, ą може бути неносовою, через деназалізацію (втрату носового характеру перед ł, l, наприклад, wziął, wzięła, zaczął, zaczęła, spiął, spięła читаються зазвичай як /wzioł/, /wzieła/, /zaczoł/, /zaczeła/, /spioł/, /spieła/) до асинхронічної вимови (розпад носових /e/ та /o/ на чисті голосні /e/, /o/ і носові приголосні /m/, /n/ перед проривними чи африкатами p, b, t, d, ć, dź, cz, dż, k, g, напр. gąbka вимовляється як /gompka/, kąpać — як /kompać/, kąt — як /kont/, mądry — як /mondry/). Вимова з повною назалізацією збереглася тільки перед фрикативними w, f, s, z, ś, ź, sz, ż, h: wąwóz, kęs, kąsać, węszyć, mąż, kąśliwy, więzić, węch, wąchać. Цікавим явищем є поява в цій позиції інших носових голосних у запозичених словах: напр. awans, fajans, pasjans, Prowansja (виключно з носовим /a/, виниклим від злиття по тону в один звук носового /e/ та носового /o/), inspektor, kunszt, rynsztok внаслідок чого в польській мові кожний чистий голосний має, принаймні у менш старанній вимові, свій носовий відповідник.
Носовий /a/, що виник у давньопольській злиттям праслов'янських *ę та *ǫ, пізніше перейшов в носовий /e/ (короткий варіант) чи в носовий /o/ (довгий варіант, у графіці залишається ą). Проте, у деяких діалектах зберігся носовий /a/. Наприклад, у західному ареалі сілезьких діалектів широка вимова ę реалізується як /ã/, незалежно від попереднього приголосного: cianżki («тяжкий», літ. ciężki) вимовляється як [ciã(n)żki], rzandzie («ряді», літ. rzędzie) — як [rzãndzie], widzã («бачу», літ. widzę) — як [widzã], ciotkã («тітку», літ. ciotkę) — як [ciotkã]. У більшості ж сілезьких діалектів як /ã/ вимовляється тільки ę наприкінці речення (хоча часто носовий характер звука зникає взагалі)Izabela Winiarska, Cechy językowe dialektu śląskiego . Так само складається справа з кашубськими носовими /a/ та /e/: переважає архаїчна вимова як широкого носового /a/ (записується ‹ã›), хоча в Пуцькому і на півночі Вейгеровського повіту звичайніша звужена вимова як носового /e/ (записується ‹ę›)Jerzy Treder, Fonetyka i fonologia , na podstawie Kaszubszczyzna — Kaszëbizna, pod redakcją Edwarda Brezy, Opole 2001, str. 107—124.
Бретонська мова У бретонській мові носовий характер голосного звука передається наступною літерою n, з тильдою чи без неї: an, añ, en, eñ, in, iñ, on, oñ, un, uñ. Різниця між вимовою сполучень з тильдою і без тильди полягає у вимові наступного приголосного: якщо після літери для голосного йде n, голосний читається як носовий і звук /n/ після нього вимовляється; якщо ж після неї йде ñ, голосний читається як носовий, але звук /n/ не вимовляється. Приклади: gouelañ [gwelɑ̃] («плакати») і gouelan [gwelɑ̃n] («мартин»).
Гінді У мові гінді для позначення носових використовується надрядковий знак чандрабінду: अँ — /ɑ̃/, आँ — /ɑ̃:/, इँ — /ĩ/, ईँ — /ĩ:/, उँ — /ũ/, ऊँ — /ũ:/, एँ — /ẽ/, ऐँ — /ɛ̃/, ओँ — /õ/, औँ — /ɔ̃/, — मैं /mæ̃/.
Такий само надрядковий знак використовують графічні системи інших мов з носовими (бенгальське письмо, гурмукхі, гуджараті, орія, телугу, писемність балійської мови, кайтхі, каннада, малаялам, марчен, тирхута).
Португальська мова У португальській мові існують п'ять носових голосних (/ɐ̃/, /ẽ/, /ĩ/, /õ/, /ũ/), які деякі мовознавці вважають алофонами відповідних чистих голосних. На письмі носові голосні передаються або літерою відповідного голосного з тильдою ã, õ (у дифтонгах, наприклад, põe, чи для позначення прикінцевого /ɐ̃/, наприклад, manhã, ímã) або сполученням літери відповідного голосного з літерою носового приголосного n чи m.
Французька мова У французькій мові існують чотири носові голосні: /ɑ̃/ — носовий варіант /ɑ/, /ɛ̃/ — носовий варіант /ɛ/, /ɔ̃/ — носовий варіант /ɔ/, /œ̃/ — носовий варіант /œ/. У французькій графіці відсутнє яке-небудь спеціальне позначення носових голосних, і вони передаються сполученнями літер для голосних з наступними літерами для сонорних m чи n: an, en, am перед губними та em у префіксах і перед губними передають /ɑ̃/, in, im перед p, b, ain, ein, eim, aim наприкінці слова, en (тільки в суфіксі -en), yn та ym — /ɛ̃/, on та om перед p, b — /ɔ̃/, un та в більшості випадків um — /œ̃/. При цьому виконуються такі правила: у відкритих складах (тобто якщо після цих буквосполучень йде голосний) вони читаються не як носові голосні, а як звичайні сполучення голосних з носовими приголосними; сполучення um наприкінці слів латинського походження (album, aquarium, maximum, minimum тощо) читається як [om]; закінчення третьої особи множини дієслів -ent не читається (parlent — [parl]); при останнього звука попереднього слова з першим звуком наступного наведені буквосполучення читаються як носові голосні, але наступний носовий приголосний теж вимовляється і зв'язується з наступним словом (un ami — [œ̃-na-mi], son enfant — [sɔ̃-nɑ̃-fɑ̃]), винятками є тільки прикметники з прикінцевим /ɛ̃/ та прикметник bon (en plein air — [ɑ̃-plɛ-nɛ:r]).
Родні Семпсон (Rodney Sampson) описує хронологію появи носових у французькій мові, де виділяє три стадії:
+ Історичний розвиток французьких носових 1 стадія 2 стадія 3 стадія близько XIII ст. близько XIV—XVI ст. близько XVII—XVIII ст. vend [vẽnt], [vɑ̃nt] [vɑ̃(n)t] [vɑ̃]
У давньофранцузький період голосні зазнали назалізації внаслідок регресивної асиміляції: VN > ṼN. У середньофранцузький період реалізація носового приголосного стає факультативною: VN > Ṽ(N). Ближче до сучасної стадії французької мови приголосний перестав вимовлятися: ṼN > Ṽ (у позначеннях системи Террі і Вебба V позначає чистий голосний, Ṽ — носовий голосний, N — носовий приголосний)Terry, Kristen Kennedy & Webb, Eric Russell. (2011). Modeling the emergence of a typological anomaly: Vowel nasalization in French. In Annual Meeting of the Berkeley Linguistics Society, 37(1), 155—169..
Див. також Назалізація Носові голосні в праслов'янській мові
Примітки
Література de Medeiros, Beatriz Raposo. (2011). Nasal Coda and Vowel Nasality in Brazilian Portuguese. In S. M. Alvord (Ed.), Selected Proceedings of the 5th Conference on Laboratory Approaches to Romance Phonology (pp. 33–45). Hajek, John & Maeda, Shinji. (2000). Investigating Universals of Sound Change: the Effect of Vowel Height and Duration on the Development of Distinctive Nasalization. Papers in Laboratory Phonology V: Acquisition and the lexicon (pp. 52–69). Jeong, Sunwoo. (2012). Directional asymmetry in nasalization: Aperceptual account. Studies in Phonetics, Phonology and Morphology, 18(3), 437—469. Michaud, A., Jacques, G., & Rankin, R. L. (2012). Historical transfer of nasality between consonantal onset and vowel: from C to V or from V to C? Diachronica, 29(2), 201—230. Sampson, Rodney. (1999). Nasal Vowel Evolution in Romance. Oxford University Press.