Вентвортський замок — сільська аристократична садиба, що відноситься до 1-го класу пам'яток Великої Британії, колишня садиба Страффордських ерлів у Стейнборо біля Барнслі, Південний Йоркшир, Англія. Тепер тут розміщено Північний коледж житлової та громадської освіти.
У садибі існував старіший будинок, що тоді називався Стейнборо, коли у 1708 році його придбав Томас Вентворт, барон Рабі (пізніше Страффордський ерл). Назву було змінено у 1731 році. Первинна назва збереглася у вигляді замку Стейнборо —у даваної руїни, що побудована як садова примха маєтку.
Маєток й сади Вентвортського замку відкриті для відвідувачів цілий рік без вихідних.
Історія Первісний будинок, відомий як будинок Катлера, був зведений для сера Герваза Катлера (нар. 1640 р.) у 1670 році. Сер Герваз продав маєток Томасу Вентворту, пізніше 1-му ерлу Страффорда. Будинок був двічі перебудований, двома ерлами, у різних стилях, щоразу за незвичних обставин.
Перша перебудова
Перша перебудова з оновлення початкової структури була розпочата року Томасом Вентвортом, Бароном Рабі (1672—1739). Він був онуком сера Вільяма Вентворта, батька Томаса Вентворта, досягнутого першого Стаффордського ерла. Сам Рабі був відновленим 1-м Страффордським ерлом (друге творіння) у 1711 році.
Маєток Вентворт-Вудгауз за 10 км від Вентвортського замку, як вважається, був його наслідною власністю, проте перейшов від бездітного 2-го Страффордського ерла Вільяма Вентворта до племінника його жінки Томаса Вотсона, єдиного з ким родичався Берон Рабі, якому Вільям Вентворт доводився двоюрідним братом. Саме бажання перевершити родича спонукало його до купівлі Стейнбороського замку поруч та змушувало перевершити Вотсонівський Вентворт-Вудгауз за пишнотою та смаком. Саме тому Джонатан Свіфт назвав Вільяма Вентворта «гордим як пекло».Swift, Journal to Stella, noted by M. J. Charlesworth, «The Wentworths: Family and Political Rivalry in the English Landscape Garden» Garden History 14.2 (Autumn 1986:120–137) p. 120.
Вентворт був солдатом на службі у англійського короля Вільяма III, який зробив його полковником драгунів. Він був відправлений королевою Анною на посаду посла до Пруссії в 1705–11 роках, а після повернено до Англії йому надано титул віконта Вентворта й ерла Страффорду у складі перів Великої Британії. Потім його було направлено представником на переговори, що закінчилися Утрехтським миром, й після цього він представ перед комісією парламенту. Зі смертю королеви Анни він та усі торі позбулися влади. Вентворт, як представник старовинного клану Йоркшира, вимагав величного будинку, відповідного статкам Вентвортів, на який він витратив свої пенсійні роки, завершуючи та збагачуючи свій ландшафт.
Він порушив свою службу у Берліні, щоб завершити купівлю Стейнборо влітку 1708 року. Він залучив військового архітектора Йоганна фон Бодта до планів будівлі.Howard Colvin, A Biographical Dictionary of British Architects, 3rd ed. 1995 (Yale University Press) 1995. s.v. «Bodt or Bott, Johannes von, (1670—1745)». Вентворт був в Італії у 1709 році й придбав картини для майбутнього будинку: «Всі вони створені для Йоркширу, й я сподіваюся, що там буде краща колекція, ніж у містера Вотсона».Letter quoted by Charlesworth 1986:123. Для їх демонстрації потрібна буде велика галерея, до проєктування якої, ймовірно, долучився архітектор Джеймс Гіббс. Галерея була добудована у 1724 році.Colvin 1995, s.v. «Gibbs, James»; see Terry Friedman, James Gibbs (1984:123–25, 321f, and pl. 124). Є проєкт, ймовірно Бодта, розрізу будівлі з зображенням галереї довжиною у 55 метри, шириною — 7,2 метри й висотою — 9 метри у замку Вентворт. Це креслення зберігається у альбомі змішаних малюнків, що належав синові Вільяма Талмана, ДжонуLawrence Whistler, in Country Life 92 1952:1650, and John Harris, in Architectural Review July 1961, attributed the drawings, which had been annotated in a different ink W.T. del. et inv. to William Talman. Margaret Whinney classed them among attributed designs for which there is not adequate evidence, and, finding them too competent and too French for Talman, ascribed them to Bodt (Whinney, «William Talman» Journal of the Warburg and Courtauld Institutes 18.1–2 [January 1955:123–139] p. 136f, figs. 39ab). Her attribution has been followed, e.g. by Terry Friedman, «The English Appreciation of Italian Decorations» The Burlington Magazine 117 No. 873, Special Issue Devoted to French Neo-Classicism (December 1975:841–847) p. 846 note 27., що зберігається у музеї Вікторії та Альберта. За кресленнями галерея поділена на 3 відділення жиленими мармуровими коринфськими колонами з позолоченими капітелями та відповідними пілястрами проти виступаючих пірсів: у проміжних просторах чотири мармурові копії римських скульптур на блоці плінтуси, що збереглися до ХХ сторіччя.Horace Walpole, who couldn't praise the house and grounds highly enough (see below) dismissed the contents of the Gallery: «but four modern statues and some bad portraits» (quoted by Rosalys Coope, «The Gallery in England: Names and Meanings» Architectural History 27, Design and Practice in British Architecture: Studies in Architectural History Presented to Howard Colvin (1984:446–455) p. 450. Сер Ніколаус Певснер виявив східну сторону «незвичайної для Англії палацової пишності».Pevsner, Величний набір парадних приміщень на першому поверсі простягався від кімнати на північному кінці з алегорією стелі з «Численністю» до кімнати на південному кінці з алегорією «Славі».
Використання Йоганном фон Бодтом гігантського порядку пілястрів на передньому фасаді та інших особливостей свідчить, що Бодт, який у 1690-х роках перебував у Англії, мав доступ до малюнків Вільяма Талмана. Талман був архітектором Чатсворта, що вважався першою справді бароковою будівлею Англії. Дійсно, між східним фасадом Вентворта та фасадом Чатсворта є схожість дизайну. Обидва мають чіткий континентальний бароковий фасад. Вентворт був описаний як «чудовий і майже унікальний зразок франко-прусської архітектури у георгіанській Англії».Colvin 1995, s.v. «Bodt or Bott, Johann von». Східний фасад був побудований на піднятій терасі, що спускалася до розметених гравійних пандусів, що облямовували грот й простягалися осьовими алеями дерев обрамленому подвійними алеями дерев до формальної брами з кованого заліза. Все це було видно з виду Яна Кіпа 1714 року.Noted by Kenneth Lemmon, «Wentworth Castle: A Forgotten Landscape» Garden History 3.3 (Summer 1975:50–57) p. 52. На гравюрі Томаса Бадеслайда приблизно 1750 року все ще видно формальні риси фасаду Бодта з гравійними проїздами достатньо широкими для карети з четвіркою коней. Правильні насадження зрілих обрізаних дерев, висадженими боскетами.Illustrated in Lemmon 1975 fig. p. 53. Все це було зметено другим Стаффордським ерлом після 1750 року, на користь відкритого, накручуваного «природного» пейзажу в манері Ланселота Брауна.Brown is not documented as working at Wentworth Castle.
Ландшафт першого ерла
Томас Вентворт, 1-й ерл Страффорда, висадив алеї дерев у великій кількості в цій відкритій місцевості, й примхливий удаваний замок (побудований у 1726—1730 року) звів на найвищому місці,Charlesworth 1986:123. що став одним з перших примхливих замків у англійському ландшафтному садівництві.It was preceded Charlesworth noted, only by Sir John Vanbrugh's long bastion wall at Castle Howard and by Strafford's cousin Lord Bathurst's «Alfred's Tower» at Cirencester Park, which might have provided the inspiration. У центральне подвір'я замку, де іменами чотирьох його дітей були названі чотири первинні вежі, ерл замовив у 1730 році свою статую у Майкла Рісбрака, якого Джеймс Гіббс першим прийняв на роботу, коли він приїхав до Англії.M. I. Webb, Michael Rysbrack 1954:161f (dated «c. 1730»); Rupert Gunnis, Dictionary of British Sculptors 1660–1851, rev. ed., s.v.. «Michael Rysbrack». Проте ця статуя була перенесена ближче до будинку.
ТоріHe was encumbered by James Stuart, the «Old Pretender», with the useless Jacobite title of «Duke of Strafford» in 1722. Лорд Страффорд залишався в політичній невизначеності за верховенства віга Волпола до кінця свого життя. Обеліск був споруджений на згадку про королеву Анну у 1734 році, а вітальня у будинку до сучасності називалася «Вітальня королеви Анни». Інші особливості ландшафту додавались одна за одною, в результаті чого сьогодні налічується 26 паркових споруд.
Другий ерл у Вентвортському замку Після смерті першого ерла у 1739 році маєток наслідував його син. Вільяма Вентворта, 2-го ерла Страффорда (1722—1791) названо у Біографічному словнику британських архітекторів від Колвіна дизайнером довгої будівлі витонченого новопалладіанського стилю, побудовану у 1759–64 роках. У замку Вентворт він мав майстра-каменяра Джона Платта (1728—1810)Platt, a master builder and statuary (he provided the sculptures in the pediment, 1762), was a member of a dynasty of masons with a stoneyard at Rotherham, South Yorkshire (Colvin 1995, s.v. Platt"). та лондонського кресляра й наглядача Чарльза Росса (?–1770/75), який працював під керівництвом палладіанського архітектора Метью Бреттінгема на лондонському будинку Страффордського ерла на площі Святого Джеймса, будинок 5 у 1748–49 роках.Colvin 1995, s.v. «Ross, Charles».
Англійський письменник та політик Горас Волпол виділив Вентвортський замок як взірець для ідеальної інтеграції ділянки, ландшафту й навіть гармонії каменю.
Пізніша історія
Зі смертю 3-го ерла й припинення існування Стаффордського ерлства у 1799 році величезний родинний маєток було поділено на 3 частини для нащадків кожної дочки першого Стаффордського ерла. Вентвортський замок дістався онуку Леді Генрієтти Вернон — Фредерику Вернону, який додав ім'я Вентворт до свого прізвища. Між 1820 й 1840 роками каплиця Святого Джеймса була замінена, а також вікна у бароковому крилі. Град у липні 1838 року завдав шкоди маєтку, що не можливо порівняти зі смертю 26 хлопчаків-шахтарів у сусідньому Хускар-Піт від повені спричиненої тим самим градом.
Син Фредерика, Томас Вернон-Вентворт додав Консерваторію зі стальним каркасом й Вікторіанське крило замку у середині 1880-их років. Успадкований старшим сином Томаса, Брюсом Вернон-Вентвортом у 1902 році Вентвортський замок втратив увагу власника через маєток у Суффолці. Він продав речі садиби з аукціону Крістіс 13 листопада 1919 року.including the Young Knight by Vittore Carpaccio, which had lurked largely unnoticed in the collection, with an attribution to Dürer (Alec Martin, «The Young Knight by Carpaccio» The Burlington Magazine for Connoisseurs 44 No. 251 (February 1924:56, 58–59).
Не маючи прямих нащадків Брюс Вернон-Вентворт продав замок та його сади корпорації «Барнслі» у 1948 році, а решту його маєтків, у Йоркширі, Суффолці та Шотландії залишив далекому кузену. Вміст Вентвортського замку був випорожнений під час продажу будинку,Lancaster & Sons, June 1948. що до 1978 року був домом коледжу для підготовки викладачів — Вентвортського замкового коледжу освіти. Після 1978 року він використовувався Північним коледжем.
Відновлення Чудовий пейзаж, який вихваляв Валпол у 1780 році, був описаний у 1986 році як «порушений й зруйнований». Гранульована річка 2-го Стаффордського ерла, викопана у 1730-х роках, була зменшена до ряду замулених ставків.Charlesworth 1986:120, 129.
У 2002 році було створено Фонд спадщини Вентвортського замку. У Вентвортські замкові сади інвестовано 20 млн фунтів стерлінгів у 2002—2017 роках. Реставрація Ротонди була завершена у 2010 році, а парк став парком оленів.
Маєток повністю відкрився для відвідувачів у 2007 році.
Відновлення Вентвортського замку було представлено на телевізійному шоу BBC «Відновлення» у 2003 році. Консерваторія була відновлена 2013 року.
Вентвортський замок й сади відкриті цілорічно, крім Різдва.
Примітки