Лінійні крейсери класу «Рінаун» — серія лінійних крейсерів Королівського військово-морського флоту Великої Британії, побудованих під час Першої світової війни. Збудовано два кораблі: «Рінаун» ( [rɪˈnaʊn] — слава, популярність) та «Ріпалс» ( [rɪˈpʌls] — відсічВеликий англо-український словник 2011 Є. І. Гороть.). Порівняно з попереднім класом лінійних крейсерів «Лайон» та лінійними крейсерами «Квін Мері» і «Тайгер», вони мали потужніше озброєння з шести 381-мм гармат і вищу швидкість ходу, проте їхнє бронювання було слабшим. За проєктом мали розвивати 32 вузли. На випробуваннях «Ріпалс» показав швидкість 31,73 вузла, а «Рінаун» — 32,58 вузла. До появи «Гуда» 1920 року це робило їх найшвидшими кораблями основного типу.

Обидва кораблі вступили у стрій наприкінці Першої світової війни та не встигли взяти участь в її основних битвах. Лише «Ріпалс» брав обмежену участь у другій битві в Гельголандській бухті 1917 року. На відміну від попередніх класів лінійних крейсерів, за умовами Вашингтонської морської угоди ці кораблі не були утилізовані та після декількох модернізацій взяли участь у Другій світовій війні. «Ріпалс» був потоплений японською авіацією 10 грудня 1941 року разом з новітнім лінкором «Прінс оф Вейлз». «Рінаун» прослужив усю війну, та 1948 року його відправили на брухт.

Історія розробки Передумови У жовтні 1914 адмірал Джон Фішер знову зайняв пост Першого морського лорда. Завдяки своїм організаторським здібностям Фішер почав реалізовувати велику програму будівництва кораблів: есмінців, підводних човнів, патрульних суден та суден для забезпечення десантних операцій. Він уникнув звичайних бюрократичних процедур, безпосередньо попрацювавши з проєктантами, корабельнями та субпідрядниками. Через взаємну довіру роботи могли початися ще до укладення контрактів.

Не забув Фішер і про своє улюблене дитя — лінійні крейсери. Його погляди щодо них не змінилися. Ще 1912 року в листі до Вінстона Черчилля Фішер наполягав на необхідності будувати капітальні кораблі зі швидкістю ходу в 30 вузлів. Він вважав, що більша швидкість, разом з потужним озброєнням, дасть тактичні й стратегічні переваги, тому наполягав на досягненні цих характеристик за будь-яку ціну, навіть шляхом радикального погіршення захищеності кораблів. Слабкість Фішера до лінійних крейсерів була знайома Черчиллю, але той ставився до ідеї будівництва слабо захищених капітальних кораблів вельми прохолодно. Свого часу, після першої відставки Фішера, Черчилль наполіг на припиненні будівництва лінійних крейсерів, заклавши в рамках програми 1912—1913 років швидкохідні дредноути класу «Квін Елізабет», за якими за програмою 1913—1914 років пішли дредноути класу «Рівендж».

Британці мали на руках хибні дані розвідки про те, що новий німецький лінійний крейсер «Лютцов» матиме швидкість 28 вузлів, а його озброєння складатиметься з 14-дюймових або навіть 16-дюймових гармат, тому Фішер вважав за необхідне будувати лінійні крейсери із ще більшою, 32-вузловою швидкістю. Використавши службове становище, він самостійно замовив проєкт, названий Фішером «Rhadamanthus» («Радамант»). Крейсери при швидкості в 32 вузли мали нести озброєння з шести 381-мм гармат. Черчилль був проти цих планів: він вважав, що це буде марним відволіканням значної кількості ресурсів, тому що будівництво все одно не встигнуть завершити до припинення бойових дій. Фішер переконував Черчилля, що з досвіду «Дредноута» будівництво при певних зусиллях може бути завершене дуже швидко. Він звертав увагу на два закладених компаніями «Феєрфілд» та «Палмерс» дредноути поліпшеного класу «Рівендж» програми 1914—1915 років — відповідно «Рінаун» та «Ріпалс». Роботи на них припинили 26 серпня 1914 року, бо вважалося, що їх не встигнуть добудувати до закінчення війни. Фішер для прискорення робіт запропонував «перебудувати» їх у лінійні крейсери.

«Перебудова» була уявною. Дредноути існували лише на папері, і тому крейсери мали спорудити з нуля. Фішер розраховував заощадити час, маючи вже підписані контракти на закупівлю матеріалів та комплектуючих. Особливо це стосувалося 381-мм гармат та установок, на виробництво яких було потрібно стільки ж часу, скільки на будівництво самого корабля. На підтримку зусиль Фішера зіграли результати Фолклендської битви 8 грудня 1914 року, які він інтерпретував як тріумф власних ідей; до того ж він заручився підтримкою адміралів Джеліко та Бітті. Черчилль піддався тиску і 28 грудня зумів отримати ухвалу Кабінету міністрів на будівництво двох крейсерів за контрактами та з іменами замовлених дредноутів. Корабельня «Палмерс» виявилася нездатною побудувати корпус з необхідними габаритами, і її замовлення передали корабельні Джона Брауна у Клайдбанку.

29 грудня Фішер особисто домовився з підрядниками, що будівництво розпочнеться 30 грудня 1914 року і терміни будуть прискореними — 15 місяців. При цьому змінені контракти були підписані лише 10 березня 1915 року.

Проєктування 18 грудня 1914 року Фішер направив головному конструктору флоту запит на розробку проєкту крейсера з такими характеристиками: довгий, високий з розвалами борт, як на броненосці 2 класу «Рінаун»; чотири 381-мм гармати у двох баштах; 20 102-мм протимінних гармат зі щитами з розміщенням на верхній палубі; жодного іншого артилерійського й торпедного озброєння; швидкість 32 вузли; котли лише на нафті; бронювання як у лінійних крейсерів класу «Індіфатігебл».

Д'Ейнкорт у своїх спогадах наполягає, що отримав цей запит 19 грудня. Наступного дня було зроблено приблизні розрахунки, однак Фішер змінив вимоги, збільшивши кількість 381-мм гармат до шести та додавши два торпедні апарати. Нові розрахунки були надані 21 грудня, а 24-го був підготовлений ескіз нового проєкту. Після внесення змін відповідно до зауважень Фішера, скоригований проєкт було підготовлено 29 грудня. Після схвалення Черчиллем 30 грудня почалися проєктні роботи. Характеристики були затверджені того ж дня. Якщо не враховувати бойову цінність самих крейсерів, д'Ейнкорт пишався швидкістю проведення проєктних робіт і тим, що, попри поспіх, вдалося практично без змін укластися у вимоги.

За перший тиждень грудня відділ проєктування оглянув матеріали, заготовлені корабельнями для лінкорів «Рипалс» і «Рінаун», щоб визначити можливість їхнього використання, а матеріали з корабельні «Палмерс» передали «Джону Брауну». До середини січня корабельні отримали всю інформацію з будівництва корпусу до рівня другого дна з метою замовлення додаткових матеріалів у підрядників, і 25 січня, в день 74-річчя Фішера, було закладено обидва кораблі. До кінця січня було розроблено та передано корабельням усі креслення корпусних конструкцій. Комплект креслень було підготовлено 12 квітня 1915 року і через 10 днів затверджено радою Адміралтейства. Зміни у порівнянні з характеристиками, затвердженими 30 грудня, були мінімальними.

Зміни у першу чергу були викликані переоцінкою габаритів силової установки та бронювання, що спричинило збільшення водотоннажності на Тут та далі під тоннами розуміються довгі тонни, рівні , в яких було прийнято вимірювати водотоннажність у британському кораблебудуванні.. Ще 115 додаткових тонн було виділено на протиторпедну мережу, але в серпні 1915 року від неї відмовилися. Попередню батарею з 27 102-мм протимінних гармат, захищених 76-мм бронею, зменшили до 17 гармат в установках із захистом відкритими щитами; 15 з них були розміщені у нових тригарматних установках.

У процесі будівництва було зроблено такі зміни: У квітні 1915 року для економії ваги та часу будівництва було ухвалене рішення не обшивати палуби деревом. Для компенсації теплоізоляційних властивостей було укладено лінолеуму в житлових відсіках та 7 т на палубах. На палубі півбака в районі адміральської каюти було укладено коркове покриття «Cortico». У травні 1915 року з досвіду випробувань «Квін Елізабет» вирішили підсилити носовий край. У січні 1915 року Фішер наполіг на включенні до складу озброєння 20 мін. Це викликало низку проблем з компонуванням, і 21 липня, після відходу Фішера з поста Першого лорда, Д'Ейнкорт, висловив бажання прибрати їх з проєкту. Це було санкціоновано наступного дня. У листопаді 1915 року виявили, що 381-мм башти мають вагу на більшу, ніж розраховували. було вирішено взяти із 130-тонного запасу водотоннажності.

За підсумками перероблення оцінка збільшення водотоннажності на відбулася за рахунок: корпусних конструкцій (включно із 50 додатковими тоннами литва) — ; збільшення ваги 381-мм башт — ; додаткової ваги 102-мм установок (включно з на два командно-далекомірних пости та платформи під них) — ; встановлення турбінних помп та арматури в кожній кочегарці — .

Заощадити вдалося внаслідок: видалення протиторпедних сіток — ; видалення мінного озброєння — ; економії на гільзах 102-мм гармат при переході від скорострільних (QF) на казно-зарядні (BL) гармати, тобто з роздільного-гільзового на картузне заряджання.

На масі корпусу заощадили 37 тонн шляхом зняття кріплення протиторпедних сіток та 9 тонн внаслідок відмови від кормового поста керування артилерійським вогнем. Однак ці цифри враховані у зростанні маси корпусу. Зміни збільшили повну розрахункову водотоннажність на 287 тонн — до , з повним використанням запасу водотоннажності. Актуальні цифри на момент будівництва становили для «Ріпалса» і для «Рінауна».

Зміна тактико-технічних характеристик у процесі розробки та побудовиПроєкт/корабель«Радамантус»«Рінаун»«Ріпалс»Дата19 грудня 191421 грудня 191430 грудня 191422 квітня 1915Довжина між перпендикулярами, м 192,024 228,6 228,6 228,6Довжина максимальна, м фактич. 242,05 фактич. 242,075Ширина, м22,55-22,86 27,43 27,43 27,43 Осадка, м 7,9-8,2 7,6 7,6 носом, 7,9 кормою 7,6 носом, 7,9 кормоюВодотоннажність, дов. тонн18 750Так подано у джерелі. Арифметична сума статей навантаження дає 18 900 дов. т. 25 750 26 000 26 500 Потужність ЕУ, к.с./МВт 105 000 78,3 ? 112 000 83,52 112 000 83,52 Максимальна швидкість, вузли 32 32 32 32 Озброєння4 × 381-мм 20 × 102-мм 6 × 381-мм 20 × 102-мм 2 × 533-мм ТА 6 × 381-мм 25 × 102-мм 2 × 533-мм ТА 6 × 381-мм 17 × 102-мм 2 × 76-мм 2 × 533-мм ТА Пояс, мм152/102/76 152 152 + 102 краю 152 + 102 ніс 76-102 кормибарбетів, мм 203 178 178 Палуба, мм 25 + 51 скоси 25 + 51 скоси Статті вагового навантаження, дов. тонни Обладнання 700 750 800 Озброєння 2200 3400 3335 ЕУ4800 5325 5660 Інженерні запаси 125 120 Нафта 800 1000 1000 Броня3000 4470 4770 Корпус7400 10 800 10 800 Запас водотоннажності 130 15 Проєктна водотоннажність 18 900 26 000 26 500 в метричних тоннах 19 202 26 416 26 924

Конструкція

Корпус У конструкції корпусу було застосовано ряд нововведень. Розвал бортів був зроблений по всій довжині корабля, однак, оскільки це призвело до зменшення ширини корпусу по ватерлінії і погіршення остійності, корпус отримав бортові приробки — булі. Вертикальними перегородками булі розділили на декілька порожнин, які використовували для зберігання палива і включили до системи протиторпедного захисту. Занурення корпусу на одиницю додаткової ваги було набагато меншим, ніж у кораблів з традиційними обводами, — збільшенню осадки на відповідало збільшення водотоннажності на .

Корпус мав помітну сідлуватість по краях. Півбак займав приблизно ¾ довжини корпусу. Висота надводного борту залишилася такою ж великою, як і на попередньому «Тайгері», — в носі, на міделі й  — в кормі. У носовій частині розвал шпангоутів збільшили, що разом з високим бортом забезпечувало високу на ті часи морехідність. «Рінауни» мали довгий корпус — відношення його довжини та ширини становило 8,82. Разом із щільним компонуванням надбудов і двома великими трубами це надавало крейсерам стрункого та стрімкого вигляду.