Ву́лиця Лича́ківська — одна з найдовших львівських вулиць. Починається у центрі Львова від площі Митної та прямує на схід до виїзду з міста, утворюючи перехрестя з вулицями — Богдана Котика, Мучною, Яловець, Голинського, Бахматюка та Полудневою.
Прилучаються вулиці Вузька, Ігоря Дашка, Тараса Бобанича, Гартмана Вітвера, Смольського, Різьбярська, Донцова, Патріарха Димитрія Яреми, Парфановичів, Заньковецької, Солодова, Чернігівська, Кармелюка, Сковороди, Харківська, Ніжинська, Ріпина, Мечникова, Круп'ярська, Буцманюка, Героїв Маріуполя, Марка Черемшини, Копальна, Россі, Долішня, Станція Личаків, Козика, Пасічна, Глинянський тракт, Ромаданівська, Букова, Винниківська.
Назва
Одна із найстаріших назв — Личаківська, що походить з XVI століття (вперше згадується 1573 року). Також зберіг донині свою назву й увесь район Личаків. Найімовірніше, що Личаків — це перекручений Лютценгоф (двір німецьких колоністів Лютців).
Інша теорія виводить назву вулиці від личаків — солом'яного взуття найбідніших мешканців міста. Цілком можливо, що назва Личаків утворилася внаслідок обох цих мовних впливів. Із XV століття це була Глинянська Дорога, бо йшла до міста Глиняни.
До 1871 року вулиця поділялася на вищу (від початку до Винниківського ринку) та нижчу.
Під час німецької окупації вулиця мала назву Остштрассе, бо прямувала до східної межі міста, а з грудня 1944 року іменувалася вулицею Леніна. 1990 року рішенням № 391 львівської міської Ради народних депутатів відновлено історичну назву — вулиця Личаківська.
Забудова У забудові вулиці Личаківської переважають архітектурні стилі — класицизм, сецесія, конструктивізм. Декілька будинків на вулиці Личаківській внесені до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення м. Львова.
№ 1. Пам'ятка архітектури місцевого значення під охоронним № 616-мДвоповерхова кам'яниця середини XIX століття, над вікнами другого поверху котрої встановлено маскарони, що нагадують скульптурні «голови» у замковому комплексі Вавель у Кракові. Як вважає краєзнавець Юрій Бірюльов, ці скульптури були виконані відомим скульптором Павлом Ойтелє у 1839 році. За Польщі тут містилася фабрика ціпків та парасоль Кунста та годинникарська майстерня Бактроґа, а від 1950-х років — мисливський магазин та ремонт взуття, наприкінці 2000-х років — магазини: одягу, «Продукти» та спиртних напоїв «Забава».
№ 2 — будинок, споруджений у 1891—1892 роках для архіву мап. Архітектори Вацлав Пшетоцький та Міхал Ковальчук. До 1939 року тут діяв один районних відділів міської скарбниці, а саме кадастровий підрозділIlustrowany informator miasta Lwowa: ze spisem miejscowości województwa lwowskiego: na rok 1939… — S. 16..
Нині тут автомобільно-дорожній коледж, заснований 1945 року як дорожньо-механічний технікум. У радянський час на фасаді була встановлена меморіальна таблиця з барельєфним зображенням Володимира Леніна роботи скульптора А. Чемериса .
№ 3. Пам'ятка архітектури місцевого значення під охоронним № 617-м1772 року до Львова приїхав Антоній Піллер, а 1773 року в будинку попереднику нинішнього відкрив друкарню. Конкурентів Піллер не мав і тому за невеликий проміжок часу став губернським друкарем його імператорської та королівської милості, а також й львівського університету, бо друкував підручники. Тут, у його друкарні, видавав часопис «Газетт де Леополіс» («Львівська газета») — перша газета в Україні. Видавалася вона французькою мовою, за розмірами була не більша сучасного учнівського зошита, мала чотири сторінки. По смерті А. Піллера справу успадкували його дружина та сини. Вони значно розширили виробництво та займалися не лише видавничою справою, але й від 1800 року виробляли папір на власній папірні у Шкло, а від середини XIX століття — у Львові поблизу Пелчинського ставу.
У 1893 році будівля колишньої друкарні Піллерів, перебудована за проєктом Яна Томаша Кудельського на прибутковий будинок, де при оздобленні головного фасаду архітектор застосував легку декорацію, стилізовану під рококоКомар Ж. Ян Томаш Кудельський — галицький архітектор на зламі епох // Вісник Національного університету «Львівська політехніка». — 2008. — № 632. — С. 220.. Від 1903 року невелике приміщення на першому поверсі кам'яниці займала аптека Антонія Ербара «Під римським цісарем Титусом», а вхід до неї вінчало бронзове погруддя імператора. У 1979 році інтер'єр аптеки прикрасило декоративне керамічне панно «Фармакопея» (автор — скульптор Степан Голінчак), виготовлене на Львівській експериментальній кераміко-скульптурній фабриці та портрет Теодора ТоросевичаМельник І., Масик Р. Пам'ятники та меморіальні таблиці міста Львова… — С. 139, 140.. Нині — аптека «Матері і дитини». Також у приміщенні колишньої друкарні Піллерів, за радянських часів, була облаштована навчально-експериментальна друкарня львівського поліграфічного інституту.
№ 4.Пам'ятка архітектури місцевого значення під охоронним № 618-мПрибутковий будинок, споруджений 1888 року за проєктом Яна КарасінськогоБірюльов Ю. О. Карасінський Ян // Енциклопедія Львова. — Т. 3. — С. 103.. За Польщі тут містилося архітектурне бюро Кароля КосимськогоIlustrowany informator miasta Lwowa: ze spisem miejscowości województwa lwowskiego: na rok 1939… — S. 28.. У 1950-х роках тут містилися фотоартіль «Трудфото» та меблева артіль «Універсал», наприкінці 2000-х років — ресторан «Картопляна хата» та бутик жіночого одягу «Жозефіна». Нині — магазин «Бест продукти», книгарня Думанських «Перший клас», ресторан мережі швидкого обслуговування «Піца Челентано».
№ 5. Пам'ятка архітектури місцевого значення під охоронним № 4882-ЛвПерша забудова ділянки відбувається на початку XIX століття. Відповідно до архівних документів власниками будівель та земельної ділянки у 1849 році були Йоганн та Юліана ПрокопДАЛО ф. 2, оп. 2, спр. 224.. На початку 1850-х років ділянка належить фабриканту Августу Шуману, на якій він розміщує свою фабрику металевих виробів та сільськогосподарських знарядь. Впродовж 1863—1874 років Август Шуман регулярно перебудовує фабрику для своїх виробничих потреб. 1885 року новим власником ділянки став Леон Братковський, який замовив проєкт невеликої реконструкції західної офіцини в архітектора Івана Левинського, який не був реалізований. 1886 року для Братковського Іван Левинський розробив проєкт триповерхової чиншової кам'яниці з цоколем та на реконструкцію східної та західної офіцин. Згідно проєктів, північна одноповерхова офіцина залишалася без змін. Чільний будинок був запроєктований у стилі історизму з елементами неоренесансу та неокласицизму. 1889 року Іван Левинський подав доопрацьований проєкт головного будинку з бароковими балконами. У 1903 році на замовлення Братковського був виготовлений проєкт на спорудження триповерхової тильної офіцини під фабричні цілі. У 1924 році чільний будинок надбудовано четвертим поверхом із мансардою за проєктом Владислава Дердацького та Станіслава Ревуцького. У 1934 році за проєктом архітектора Леопольда Карасінського перебудували тильний триповерховий будинок, що перебував у власності картографічної та видавничої фабрики «Атлас», на житловий. В партері будинку у міжвоєнний період містився львівський відділ Польського краєзнавчого товаристваKsięga adresowa Małopolski: Lwów, Stanisławów, Tarnopol…dzial XV… — S. 5.. У радянські часи мансардний поверх чільного будинку перебудували на повноцінний п'ятий. Під час капітального ремонту замінили дерев'яні балкони офіцин на бетонні. 2008 року балкони чільного фасаду замінили формованими з бляхи. З 2000-х років цокольні приміщення від вулиці Личаківської влаштовані під крамниці.
№ 6 — будинок, споруджений у 1868 році за проєктом Едмунда КелераБірюльов Ю. О. Кеглер Едмунд // Енциклопедія Львова. — Т. 3. — С. 177.. Тут у 1880-х роках відкрив своє проєктне бюро Іван Левинський. Згодом воно було перенесене на площу Катедральну, 7. Нині частину першого поверху кам'яниці займає сусідній ресторан мережі швидкого обслуговування «Піца Челентано», а у іншій частині міститься крамниця приколів, пакування подарунків, прокату костюмів «Хохма шоп».
№ 7 — у 1934—1944 роках в офіцині будинку діяв кінотеатр «Метро», що був популярним серед львів'ян через свої низькі ціни. Власницею кіноустанови напередодні війни була Пепі Кульман. У повоєнний час тут діяли майстерні з ремонту кіноустаткування. За Польщі тут також містилося архітектурно-будівельне бюро інженера Бруно ГрекаIlustrowany informator miasta Lwowa: ze spisem miejscowości województwa lwowskiego: na rok 1939… — S. 29, 30. .
№ 8 — двоповерхова кам'яниця першої половини XIX століття, яка була повністю перебудована у 2010 році. Нині на верхніх поверхах будинку міститься міні-готель «На Митній» та музей у темряві «Третя після опівночі», на першому поверсі — відділення АТ «ПриватБанк».
№ 9. Пам'ятка архітектури місцевого значення під охоронним № 620-мЖитловий будинок споруджений за проєктом Анджея Ґоломба у 1890-х рокахБірюльов Ю. Ґоломб Анджей // Енциклопедія Львова. — Т. 1. — С. 629..
№ 10 — в будинку містився фотосалон «Аполло» Александера БухаMedyński A. Lwów: ilustrowany przewodnik dla zwiedzających / Aleksander Medyński. — Wyd. 2, przejrz. i uzupeł. — Lwów, 1937. — S. 24. .
№ 15. Пам'ятка архітектури місцевого значення під охоронним № 621-мПід цим номером знаходяться два будинки — двоповерхова класицистична вілла (ймовірно 1840-х років) та триповерховий рядовий будинок, споруджений у 1874 році. Спочатку це була садиба столяра Яна Смутного, а пізніше — родинний маєток відомої у Львові родини Дрекслерів, яка займалася торгівлею тканинами.
№ 16 — кам'яниця, споруджена за проєктом архітектора Карела Боубліка у 1899 році.Бірюльов Ю. Боублік Карел // Енциклопедія Львова. — Т. 1. — С. 272, 273. та оздоблена фігурою Святого Йосифа з Дитятком Ісусом, роботи скульптора Броніслава Мар'яна Солтиса у ніші бічного фасаду з боку вул. Вітвера. Над брамою причепили двох раків, що найімовірніше було рекламою ресторану Германа КребсаМельник І., Масик Р. Пам'ятники та меморіальні таблиці міста Львова… — С. 140..
№ 18 — триповерхова кам'яниця, у якій на початку XX століття мешкав письменник та громадський діяч Михайло Павлик. У нього часом зупинявся Іван Франко, коли не мав власного помешкання. В прибудові цього будинку у 1830—1850-х роках містилася майстерня відомого скульптора Йогана Шімзера. За радянських часів, у 1950-х роках тут містилася майстерня з ремонту одягу та панчіх, а від 1970-х роках — ательє ремонту взуття «Хвилинка». Нині тут міститься офіс львівського представництва компанії «Вікнар'off» (Вікнарьов) та продуктова крамниця.
№ 19. Пам'ятка архітектури місцевого значення під охоронним № 987-мУ житловому будинку за Польщі містилася перукарня Шніцера та магазин шкільного приладдя Бранда, за радянських часів працювало трикотажне ательє, у 2000-х роках — кафе «Домашні страви», нині — кафе «Чебуречна Хата».
№ 19а — за Польщі на першому поверсі містився ресторан Домбровського, за радянських часів — пральна фабрика № 2, у 2000-х роках — крамниця електротоварів «Люмен» та магазин міцного взуття «Трактор», нині — магазин-салон промислового та побутового швейного обладнання «Brother», приміщення колишньої взуттєвої крамниці нині вільне.
№ 20 — у флігелі цього будинку у 1830—1850-х роках містилася скульптурна майстерня Йоана-Баптиста Шімзера. До 1939 року тут містилася майстерня Отто Лінка — спеціаліста з ортопедичної механікиIlustrowany informator miasta Lwowa: ze spisem miejscowości województwa lwowskiego: na rok 1939… — S. 53..
№ 21 — у давнішому будинку, що стояв на цьому місці мешкав та помер 1811 року скульптор Йоганн Міхаель ВітверBiriulow J. Rzeźba lwowska od połowy XVIII wieku do 1939 roku: Od zapowiedzi klasycyzmu do awangardy. — Warszawa: Neriton, 2007. — S. 30. — ISBN 978-83-7543-009-7. .