Луга́нське — селище Світлодарської міської громади Бахмутського району Донецької області, Україна. Відстань до райцентру становить близько 30 км і проходить автошляхом .
Назва та адміністративне підпорядкування Назва селища походить від річки Лугань.
З 1765 року — П'ятнадцята рота
З 1885 року — село Луганське Бахмутського повіту Катеринаславської губернії
З 1920 року — село Луганське Бахмутського повіту Донецької губернії УССР
З 1923 року — село Луганське Горлівського (Єнакієвського) району Бахмутського (Артемівського) округу УССР
З 1932 року — село Луганське Артемівського району Сталінської області
З 1938 року — село Луганське отримує статус — селище міського типу (смт)
З 1961 року — смт. Луганське Артемівського району Донецької області УССР
З 1991 року — смт. Луганське Артемівського району Донецької області Україна
З 2016 року — смт. Луганське Бахмутського району Донецької області Україна
З 2024 року — селище Луганське Бахмутського району Донецької області Україна
Географія Селище розташоване в північно-східній частині Донецької області, на плато Донецького кряжу, в 30 км на південий-схід від районного центру м. Бахмут, межує з центром територіальної громади — м. Світлодарськ та селищем Миронівський. Відстань від найближчих залізничних станцій: ст. Роти — 9 км, ст. Дебальцево — 18 км.
Більша частина селища знаходиться на правому, пологому березі річки Лугань та водосховища Миронівської ТЕС (штучно утворене на гирлі р. Лугань). Лівий берег річки Лугань — високий та кам'янистий. Через селище також протікають праві притоки річки Лугань — річка Скельовата та річка Карапулька.
Через селище проходить частина автошляху М03 та Е40.
Грунти Неоднорідні, переважно ерозований чернозем з різним шаром гумуса
Археологія
Геологічна пам'ятка природи місцевого значення «Відслонення авілівської свити в селі Скельове» Біля села Скельове (сучасна адміністративна територія селища Луганське) виявлено оголення авілівської свити — велике скупчення коралів та оголення мілкозернистого пісчанику з відбитками стебел рослин та морських черепашок. Вважається що цей пісчаник утворився 550 мільйонів років тому в чистих водах неглибокого моря яке існувало в тих місцях. На його місці утворилася замкнута лагуна з підвищеною солоністю води, через це корали вимерли та були поховані у вапняковому мулі. Географічні координати —
Археологічні експедиції Поблизу селища Луганське при розкопках так званої Стриженої могили, археологічна експедиція Донецького університету виявила потрійне поховання доби передскіфських часів (IX—VIII ст до н. е.). Свідченням перебування на цій території кочових племен у IX—XIII ст. є також кам'яні баби.
Історія Територія селища заселена здавна, про що свідчать виявлені могильники епохи енеоліту, катакомбної і зрубної культур, кам'яні баби.
Період Запорізької Січі З XV—XVI століття дані території починають заселяти козаки, які потім формують Військо Запорізьке Низове. Ділянки степу та річок козаками використовувалися для «куренів та зимівників», скотарства та землеробства, мисливства, бджільництва та рибальства. Усі родючі землі Бахмутського повіту за часів існування Січі складали «старожитні запорізькі займища». Деякі займища поблизу відомих та секретних доріг слугували станціями та пристанями мандрівникам та пловцям із Запоріжжя або ж були укріпленими засадами (редутами).
У селі Скельове або урочищі Скельовате (сучасна адміністративна територія селища Луганське) з давніх часів в цьому захищеному від вітрів місці знаходилося козацьке поселення. Запорозькі зимівники при Скелеватій балці згадуються з 1690 року
Село Луганське — одне з найдавніших поселень колишнього Бахмутського повіту, в ньому ще в 1701 році було побудовано фортецю. Очевидно, що це укріплення було збудовано з метою охорони переправи а потім мосту через річку Лугань. Міст цей, згаданий ще в 50-х роках XVIII ст. можна вважати найстарішим із відомих у цьому краї. Це вказує на стратегічне значення місцевості і дороги, яка проходила через Лугань по мосту. А без мосту переправлятися через річку на цій дорозі було б незручно, бо береги похилі. В описі Катеринославської губернії початку 20-х рр. XIX ст. про цей відрізок Великої і Поштової дороги з Катеринослава в Новочеркаськ сказано наступне:
В 1712 році після підписання Прутського мирного договору, який фіксував поразку Російської імперії від Османської імперії, перша залишала фортеці Азов та Таганрог, формується опорний пункт в Бахмуті, куди були переведені війська із залишених фортець. Бахмутський «великий шлях» (через с. Луганське, область Війська Донського, с. Ряжене Ростовського повіту) став головним шляхом сполучення с Черкаським ретраншиментом при річці Аксай та взагалі зі всім азовським узбережжям.
До початку 2-ї половини XVIII століття населення Бахмутської провінції складалось з «старожилів запоріжців бахмутських поселенців та українських виходців-козаків»
Відкриття покладів кам'яного вугілля в с. Скелеватому В балці Скелеватій (сучасна адміністративна територія селища Луганське) у 1721 році Микита Вепрейський і Семен Чирков знайшли кам'яне вугілля, зразки якого послали до Петербургу. Це в свою чергу стало поштовхом для виникнення та розвитку вуглевидобутку на Донбасі.
Відстань від Бахмута до Скелеватої балки у 25 верст команда офіційних першовідкривачів вугілля подолала за 3 години. Це означає, що їхали цілеспрямовано, знаючи куди і за чим ідуть. Цей факт дає підстави дослідникам вважать, що запорозькі козаки у зимівниках давно вже користувалися вугіллям, та можливо його використовували для солеваріння та в ковальскій справі
Точне місце перших шахт в ділянці села Скельове не відоме. В радянський період, старожили колгоспа «Жовтень» вказували, що шахта знаходилася серед старих місць видобутку каменя-пісчаника. При будівництві гаражу в колгоспі «Калініна» була знайдена глибока 6-ти метрова яма, засипана золою та вугільною сажею — можливо також залишки однієї з вугільних шахт.
Геологи треста «Донбасгеологія», які досліджували балку Скельову, дають таку характеристику існувавшій шахті: «вірогідно це була нахилина або горизонтальна штольня глибиною до 50 метрів та товщиною пласта 40-45 см. Добувалося в ній газове вугілля низької якості — виветрене та окислене водою".
Станом на кінець 19 сторіччя, видобуток вугілля в селі Луганському вівся селянами кустарним способом для опалення та на продаж, існувало 8 артельних шахт, глибиною до 4-5 саженів (приблизно 8,5-10,5 м). Щорічно добувалося до 20 тис. пудів вугілля (приблизно 320 тон).
Колонізація Російською імперією 1750—1800 роки З 1753 року по 1755 рік за розпорядженням імператриці Єлизавети до Бахмутського повіту прибули партії іноземців під керівництвом Івана Шевича та (де-Прерадовича): сербів, молдован, валахів, венгерців та ін. Офіційна причина переселення була в проханні православних підданих Австрійської Імперії прийняти їх в підданство Російської імперії та надати ім землі для поселення. Переселенці утворили військові поселення, які були розділені на полки та роти та названі Слов'яносербією. Друга рота полка Прерадовича розмістилася на території села Луганське на річці Лугані.. Однак, значна частина поселенців загинула через хвороби, які пов'язували зі переміною клімату (сильні морози, хуртовини), з водою, тісні квартири або взагалі відсутності нормального житла. В 1768 році багато поселенців загинили під час набігу кримських та нагайських татар на Бахмутську провінцію.
Через малу чисельність у 1764 році обидва полки були об'єднані в один, який отримав назву Бахмутського гусарського із загальною нумерацією рот, яких було всього 16. В 1765 році до складу полку увійшов Молдавський гусарський полк. Значилися: в полку Депрерадовича — 15 і 16-а роти — шанця Луганського (з 1885 р. — с. Луганське)
Незважаючи на сумні результати попередньої спроби колонізації території Бахмутського повіту, уряд Російської імперії, не покладав спроб заселити край молдованами, валахами та сербами. Повторна спроба переселення тривала приблизно до 1772 року, переселення проводилися також і в село Луганське. Однак, урядом, на відміну від першої спроби переселення, на себе не взяті значні обов'язки, надавалась лише допомога на період шляху та поселення на правах казенних селян.
На думку дослідників переселення, іноземців на ці території, урядом Російської імперії, було не лише з турботи про охорону рубежів Російської імперії, а також бажанням тримати під контролем "своевольных запорожцев" силами відданих імперії людей, а в подальшому при підтримці переселенців — ліквідувати на українській землі небезпечний осередок козачої вольності.
У 1764 році Слов'яносербію, як і Нову Сербію, було ліквідовано та уведено до складу Новоросійської губернії. Утім, свою місію вони виконали — потіснили запорожців, просунули регулярні війська у південному напрямку та сприяли заселенню краю, тобто посилили вплив Росії вздовж нових південних кордонів. 11 червня 1764 року указом Катерини II до щойно створеної Новоросійської губернії приєднали Слов'яносербію та Бахмутський козачий полк. Малочисельні полки Шевича і Депрерадовича злилися в один Бахмутський гусарський полк, а створений ще в 1748 р. Бахмутський козачий полк перейменували в Луганський пікінерський.
Подальші зміни в дислокації рот Бахмутського гусарського полку і в заселенні території зафіксовано у складеному в листопаді 1765 року документі —»План Бахмутского городового уезду с показаниями поселення гусарских рот". Недалеко від місця, де р. Скельовата впадає в Лугань, стояла 15 рота
Період 1800—1917 роки У 1840-х роках. до державних поселень Бахмутського повіту було приписано велику партію поляків-чиншовиків. Ті з них, хто був ще живий на момент складення земських статистичних відомостей у середині 1880-х рр., розповідали, що вони були зібрані з різних кінців Польщі та до 1844 року жили на «землі князя Веденштейна» (Вітгенштейна) та інших землевласників Одеського повіту. Поляки, які в 1844 р. були поселені в с. Луганському, говорили в той же час, що вони є вихідцями з Каменець-Подільської губернії. На час складення відомостей 1886 р. більшість з нащадків переселенців мешкали бідно, «внаслідок незвички до землеробської праці», деякі займалися ремеслами. Відбувалося переселення до сіл Бахмутського повіту також після повстання 1830-31рр. та повстання 1863-64рр. З'являлося багато десятків польських родин, як таких, що «брали участь у заколотах». У 1885 р. поляків у повіті налічувалося 1390 осіб.
15 вересня 1812 року приходське училище відкрилося в селі Луганське. У ньому навчалося 25 хлопчиків.
В 1843 році міністерством державного майна відкрита сільська початкова школа.
За даними 1859 року Луганське, державне село над річкою Лугань, 649 подвір'їв, 4636 осіб, православна церква, училище, поштова станція, 3 ярмарки.
В 1883—1884 році відкрито училище (2-ге жіноче?).
У 1862 відкрито школу для хлопців, 1883 — для дівчат, 1898 — однокласне церковне-парафіяльне училище
Луганське чоловіче училище. З 1882 року вчителем училища була Неоніла Болгарська, яка закінчила Одеське єпархіальне училище, її оклад становив 170 руб. У 1886—1887 роках в училищі викладав Гайовий Лука Микитович. З 1888 року помічником працювала Ганна Осадча, яка закінчила Петербурзький і Миколаївський інститут. Опікуном училища з 1889 року став Іван Левченко, який був вихідцем із селян, освіту здобув, навчаючись дома. З 1893 року в училищі викладав священник Костянтин Хмельницький, який закінчив Катеринославську духовну семінарію, його оклад становив 40 рублів.
Луганське жіноче училище. Опікуном училища з 1892 року був Григорій Портанський, який був вихідцем із селян, отримав домашню освіту. З 1895 року в училищі викладали священник К. Хмельницький, вчитель Неоніла Олексіївна Воскобойнікова, яка закінчила Катеринославське єпархіальне училище, її оклад становив 145 рублів.