Евальд Амменде (; 22 грудня 1892 (3 січня 1893) — 15 квітня 1936) — громадський діяч німецького походження, публіцист. Відомий як захисник прав етнічних меншин, а також як один з перших, хто оприлюднив в Європі відомості про Голодомор в Україні.
Походження Народився в Ліфляндії у багатій сім'ї, одній з найвпливовіших у місті Пярну. За походженням балтійський німець. Охрещений у парафії св. Миколи в Пярну 14 лютого 1893 рокуEAA. Ф. 1273, Оп. 1, Д. 393, Л. 6.. До кінця життя зберігав естонське громадянствоРГВА. Ф. 308k, Оп. 7, Д. 144, Л. 4..
Батько Евальда Герман Амменде замовив петербурзьким архітекторам Мієріцу і Герасимову віллу для своєї дочки Елен, яку побудували в 1905—1907 роках. У наші дні «вілла Амменде» є пам'яткою Пярну, у ній розташовується знаменитий готель. За одними даними, у 1927 році Герман Амменде виїхав до Німеччини, за іншими, ще на початку 1930-х років мав маєток біля Мітави.
Мати — Марта Вільгельміна Кнох (1865—?).
Батьки Амменде доводилися один одному троюрідними братом і сестроюРГВА. Ф. 1502k, Оп. 1, Д. 24, Л. 1. .
Крім Евальда в сім'ї було ще п'ятеро дітей: сестра Елен (12.11.1886 — 1940) і брати Ергард (20.11.1887 — 13.10.1907, помер в ЦелендорфіIbid. Д. 5, Л. 1. від діабетуEAA. Ф. 1273, Оп. 1, Д. 357, Л. 24.), Еріх (30.4.1889 — 6.11 .1936, ВіденьRigasche Rundschau, Nr.264 (14.11.1936).), Егон (8.7.1891 — 1919, служив в гвардії, заарештований в Петрограді, помер в Петропавлівській фортеці від виснаження, похований у спільній могиліAmmende E. Muss Russland hungern? — S. xiii.) і Едгар (22.6.1894 — 5.7.1978).
Життя і діяльність
Ранні роки Середню освіту здобув у Перновській гімназії. Навчався в одному класі з майбутніми естонськими політиками — Юрі Улуотсом, Йоганнесом Семпером і Йоганнесом Барбарусом. Після закінчення гімназії почав працювати в сімейному бізнесі.
У 1910 р. Амменде вступив на комерційне відділення Ризького політехнічного інституту, оселившись на Бастіонному бульварі 11, квартира 8Личный состав Рижского политехнического института на 1910/11 гг. Рига, 1910. С. 11. По данным домовой книги, зарегистрировался по указанному адресу 16 сентября 1910 г., а уже 4 апреля 1911 г. выбыл (LLVA. 2942.2.750, лл. 1 об-2)., однак провчився всього один семестрРГВА. Ф. 1502k, Оп. 1, Д. 1, Л. 67., після чого перевівся в Кельнску школу торгівлі. В цей час однокурсником (а, можливо, навіть одногруппником) Амменде був майбутній сталінський прокурор Василь Ульріх.
Будучи вихідцем з багатої сім'ї, Амменде вів у студентські роки спосіб життя, властивий золотій молодіIbid. Л. 63. , одного разу потрапив у поліцію за бійку.
Разом з тим, у роки навчання в Кельні Амменде активно цікавився господарством сусідніх з Німеччиною країн і у зв'язку з цим відвідав Велику Британію, Францію і Бельгію, а також деякий час працював у фірмі Harder & Co. в Гамбурзі . Закінчивши курс навчання і захистивши дипломну роботу влітку 1913 р., Амменде здійснив поїздку до Поволжя, щоб вивчити торгові операції з зерном і особливості селянських господарствAmmende E. Muss Russland hungern? S. viii..
Після повернення в Петербург Амменде збирався вступити на службу в Зовнішторгбанк (збереглося його резюме, датоване 29 жовтня 1913 г.)РГВА. Ф. 1502k, Оп. 1, Д. 9, Л. 16. . Очевидно, ця ідея не вдалася, і Амменде вирішив продовжити освіту в Тюбингенському університетіNeue Deutsche Biographie 1 (1953), S. 253 . Він оплатив літній семестр 1914 рокуРГВА. Ф. 1502k, Оп. 1, Д. 1, Л. 70., проте заняття перервала Перша світова війна. Амменде продовжив навчання вже в Московському комерційному інститутіRigasche Rundschau, Nr.87 (16.04.1936)..
У роки Першої світової війни Амменде працював в сімейному бізнесі і в сфері постачання в Південній Росії. Був делегатом від Естляндії на Всеросійському продовольчому з'їзді (Москва, листопад 1917 г.). Продовжив роботу з постачання та в роки Громадянської війни, будучи уповноваженим Центрального комітету постачання по містах Ліфляндії і Естляндії, а також Пскова. За власними словами, був торговим агентом між Ліфляндією і Україною в роки існування гетьманату Павла Скоропадського (квітень-грудень 1918 р)Ammende E. Op. cit. S. ix..
Є відомості, що в цей же час Амменде був членом воєнізованих формувань: резервної міліції ПерноваРГВА. Ф. 1502k, Оп. 1, Д. 9. і балтійського ландверуIbid. Д. 3, Л. 5..
Закінчення війни дозволило Амменде повернутися до освіти — в літній семестр 1920 р він знову навчався в ТюбінгеніIbid. Л. 4. (очевидно, заочно).
У 1922 або 1923 р. Амменде захистив кандидатську дисертацію на тему «Німецькі меншини в Європі. Їх виникнення, організація і прагнення до об'єднання».
Поряд з науковою та політичною діяльністю займався бізнесом, відкривши в Пярну в 1922 р разом з братом Едгаром магазин колоніальних товарів і сукні «Меркатор»ERA. Ф. 16, Оп. 2, Д. 306. .
Громадська діяльність У 1919—1922 рр. — співробітник двох головних німецькомовних газет Прибалтики: «Ризького огляду» і «Ревельского кур'єра». На цій посаді він неодноразово відвідував Радянську Росію і вів інформаційну кампанію з висвітлення важкого продовольчого стану там. У ці роки також був директором видавництва, яке друкував «Ризький огляд».
У 1922 році став одним із засновників Союзу німецьких меншин Європи. На цій посаді вів переговори з естонським урядом, які увінчалися розробкою закону 1925 р. про культурну автономію німців в Естонії. Про Лігу націй Амменде висловлювався, що вона є засобом просування інтересів держав, а не національних меншин, які повинні самоорганізовуватисяDavid J. Smith. The Baltic States and their region: new Europe or old? Amsterdam-New York, 2005. P. 239.. У зв'язку з цим зазначав, що рішення проблеми національних меншин полягає не в ірредентизмі (тобто переході територій, де живе меншина, до держав, де цей народ складає більшість), а у взаємному визнанні держави меншістю, і навпаки. Просуваючи свої ідеї, активно взаємодіяв з громадськістю ряду країн Європи, а також США. Діяльністю Амменде цікавилися українські націоналістиРГВА. Ф. 308k, Оп. 7, Д. 304, Л. 21..
Незважаючи на те, що Амменде був представником давньої німецької традиції ліберального націоналізму (добре відомого по середині-другій половині XIX ст. серед німецького елементу Австрії), в літературі його нерідко називають «нацистом». Можливо, це пов'язано з тим, що незадовго до смерті він почав співпрацювати з АнтикомінтерномОкороков А. В. Особый фронт. М., 2007. С. 35. (організація, що діяла під егідою Міністерства пропаганди Геббельса). Ідеологічно для Амменде було чужим використання нацистами німецької нацменшини в інтересах рейхуJohn Hiden. Op. cit. P. 95.. При цьому, за даними польської розвідки, Амменде демонстрував русофільські настрої.
З 1935 р. — генеральний секретар Міжнародного конгресу національних меншин (Відень — Женева).
Голодомор Ще у 1921 р. Амменде брав активну участь в інформаційному супроводі кампанії по боротьбі з голодом у Поволжі та сам відвідав Росію в 1921 .р в складі місії Естонського Червоного хреста. В 1931—1932 рр. стежив за подіями Голодомору, потім випустив книгу «Чи повинна голодувати Росія?» (1935), яка містила фотографії Александра Вінербергера, виконані в 1932—1933 р на ХарківщиніDr. Ewald Ammende, Muß Rußland hungern? Menschen- und Völkerschicksale in der Sowjetunion, Wien 1935, XXIII, 355 Seiten. Mit 22 Abb (під «Росією» у назві книги мався на увазі СРСР, а конкретно мова йшла про Україну та Кубань).
Смерть Помер в німецькому госпіталі в Пекіні під час навколосвітньої подорожі. Причиною смерті став, як і у випадку з братом Амменде Ерхардом, цукровий діабет. Некрологи з'явилися в багатьох європейських виданнях переважно тієї спрямованості, якою займався Амменде. Після смерті Евальда Амменде Міжнародний конгрес національних меншин очолив його старший брат Еріх, проте він пережив брата всього на сім місяців.
Джерела Особистий фонд Е. Амменде (РГВА. Фонд 1502k); Агентурна справа Е. Амменде в фонді 2-го відділу Польського генштабу (РГВА. Фонд 308k, Оп. 7, Д. 144).
Твори Die Hilfsaktion für Petersburg. Riga: R. Ruetz, 1920 (Sonderdruck aus Rigascher Rundschau). Die Agonie einer Weltstadt: Helft Petersburg! Riga: R. Ruetz, 1920 (Sonderdruck aus Rigascher Rundschau). Europa und Sowjet-Rußland. Berlin: K. Curtius, 1921. Pernaus Zukunft als Badeort (рукопис) // EAA. Ф. 5269, оп. 1, д. 20 (1926). Gefährdung des europäischen Friedens durch die nationale Unduldsamkeit. Wien: Jasper, 1927. Nationalitätenproblem, Abrüstung und Friedensfrage zu Beginn des Jahres 1928 // Rigasche Rundschau, Nr.7 (10.01.1928). Frage der organisierten Nationen // Rigasche Rundschau, Nr.194 (29.08.1929). Vatikan und Nationalitäten. Köln: Kölnische Zeitung, 1931. Die Nationalitäten in den Staaten Europas. Wien: Braumüller, 1932 (редактор-упорядник). Zur Tragödie des Russlanddeutschtums. Eine Pflicht der Nation // Nation und Staat. № 7 (1933/34). S. 352—355. Wege zur Rettung des Russlanddeutschtums // DPO. № 7, Heft 2 (1934). S. 17-19. Muss Russland hungern? Wien: Braumüller, 1935 (англійська версія — Human Life in Russia. London: Allen & Unwin, 1936).
Примітки