«Іван Васильович змінює професію» () — радянська кінокомедія у жанрі наукової фантастики, виробництва кіностудії «Мосфільм», що вийшла на екрани 1973 року, знята режисером Леонідом Гайдаєм за мотивами п'єси російського письменника Михайла Булгакова «Іван Васильович».

Лідер радянського кінопрокату 1973 року — понад 60 млн. глядачів.

Остання роль Степана Борисова.

Сюжет Фільм починається як чорно-білий. Винахідник Олександр Сергійович Тимофєєв (Шурик) створює машину часу. Експерименти з її запуску, які періодично призводили до перегорання пробок у під'їзді, скінчилися вибухом, перегоранням пробок у всьому будинку і втратою свідомості Шуриком. З початком сну фільм стає кольоровим.

Дружина Шурика, кіноакторка Зіна, приходить зі зйомок у задимлену квартиру № 20 і говорить Шурику, що йде від нього і їде в Гагри зі своїм новим коханцем, кінорежисером Карпом Савелійовичем Якіним. В цей час злодій-рецидивіст Жорж Милославський з таксофона телефонує на роботу стоматологу Антону Семеновичу Шпаку, змінивши голос, представляється його прихильницею і просить про побачення ввечері. Переконавшись, що Шпак до вечора пробуде на роботі, він приходить до нього додому, і відчинивши двері ключем зі зв'я́зки, проникає в квартиру № 22, маючи намір обікрасти. В цей час Зіна йде, а в квартиру до Шурика приходить обурений його майбутнім розлученням і експериментами з машиною часу кербуд Іван Васильович Бунша. Щоб довести кербуду безпеку машини часу, Шурик у його присутності знову її запускає, цього разу на невеликій потужності, внаслідок чого зникає стіна між квартирами Тимофєєва і Шпака.

Здивований Жорж Милославський входить у квартиру Шурика і представляється приятелем Шпака. Він цікавиться машиною, яка може прибирати стіни, а Бунша думає, що Шурик прибрав стіну безповоротно. Аби заспокоїти Буншу, Шурик послаблює потужність машини, і стіна повертається на місце. Потім винахідник знову збільшує потужність, і через стіну відкриваються царські палати. На троні сидить Іван Грозний, поруч дяк Феофан. Побачивши прибульців і прийнявши їх за демонів, Феофан тікає за вартою, а Іван Грозний лякається чорної кішки Шурика і тікає в його квартиру, а звідти до під'їзду.

У палатах починається переполох, внаслідок якого один із бердишів, кинутий стрільцем у Милославського, а потім — навпаки, Милославським у стрільця, влучає у машину часу, і та ламається, залишаючи Івана Грозного в сучасному світі, а Івана Васильовича Буншу і Жоржа Милославського — в часі Івана Грозного. Рятуючись від варти, Милославський помічає зовнішню схожість Бунші та Івана Грозного і змушує кербуда перевдягнутися у знайдений царський одяг. Бунша перевдягається в Івана Грозного, Милославський видає себе за князя.

У XX столітті Шурик пояснює цареві, що сталося, і просить почекати його, поки він збігає в магазин за новими транзисторами. Іван Грозний залишається у квартирі, адаптується до сучасного побуту, слухає на магнітофоні пісні у виконанні Висоцького і опиняється втягнутим у зіткнення із сучасними героями. Раптово у супроводі Якіна повертається Зіна, яка посварилася з кінорежисером і помилково забрала його валізу. Грозному вдається їх помирити. Вони перевдягають царя у спортивний костюм Шурика, щоб сусіди нічого не запідозрили, і залишають квартиру, щоб їхати на Кавказ.

В цей час нова коханка телефонує усім знайомим, хвалячись, що їде у Гагри з Якіним. Однак перевдягнений Іван Грозний веде себе войовничо по відношенню до Шпака, оцінивши того як холопа, який неправильно подає чолобитну царю, а потім він відпочиває, сидячи на балконі, де його виявляє Уляна Андріївна. Вона приймає його за свого чоловіка, а він її — за відьму; вони сваряться. Перелякана Уляна Андріївна викликає психіатрів, а Шпак — міліцію.

У царському часі теж неспокійно. Бунша бувало віддає шведам Кемську волость, але Милославський не дає йому цього зробити. На бенкеті Іван Васильович Бунша заграє з миловидною Марфою Василівною Собакіною (дружиною Івана Грозного) і приходить в стан алкогольного сп'яніння. Послане на Ізюмський шлях військо прибуває в царські палати і намагається полонити самозванців. Але, нарешті, спрацьовує полагоджена Шуриком машина часу, і Іван Васильович Бунша із Жоржем Милославським повертаються у XX століття.

Іван Васильович Грозний не встигає повернутися — його затримує міліція. Бунша добровільно здається в руки міліції, оскільки «незаконно» «тимчасово виконував обов'язки царя». Іван Грозний, який почув це, люто нападає на Буншу. Їх обох приймають за душевнохворих з маренням величі. Оскільки двійники починають бійку, санітари психіатричної бригади «Швидкої допомоги», яка прибула разом з нарядом міліції, знерухомлюють обох учасників бійки, зв'язавши їх у гамівні сорочки, і одного за іншим підводять до Уляни Андріївни для впізнання. І в Бунші, і в царі Уляна Андріївна визнає свого чоловіка. Вирішивши, що вона, можливо, теж втратила глузд, Уляна Андріївна знімає дорогу перуку (оголивши при цьому коротку стрижку «їжачок») і вирушає разом з двійниками у психлікарню.

Тим часом Милославський бере білий халат Шурика і намагається сховатися під виглядом медика. Лікарі і Милославський, який перевдягнувся медпрацівником, ведуть «пацієнтів» на вулицю, і в цей момент міліціонери, переглядаючи документи у знятій з Івана Грозного чужій куртці, дізнаються, що у них в руках знаходився сам злодій Жорж Милославський. З балкона вони кричать про це лікарям, і далі починається гонитва за Милославським. Скориставшись метушнею, з машини «Швидкої допомоги» вибігає Іван Грозний і біжить у квартиру до Шурика, який знову запускає свою машину. В цей час відкривається стіна в палати, і Іван Грозний повертається у свій час, але при цьому знову лякається кішки, кидає в неї шапкою і тікає, забувши цю шапку забрати.

В епілозі фільм знову стає чорно-білим. Шурик отямився, піднявся з підлоги, і не розуміє, що ж все-таки сталося. Стукіт у двері потроху приводить його до тями, він йде відкривати і бачить за дверима подружжя Буншів, які погрожують йому скаргою за знеструмлення всього будинку. Поступово до нього повертається свідомість, і тут він згадує, що його «залишила дружина».

Згодом Зіна приходить з роботи. Шурик запитує її про поїздку в Гагри і зв'язки з Якіним. Здивована Зіна каже, що Шурик зовсім збожеволів зі своєю машиною, і що ніякого режисера Якіна у них немає. Шурик розуміє, що йому все привиділося. Він заспокоюється і раптом помічає залишену царем кольорову шапку, яка тут же перетворюється на кішку. Подружжя здивовано дивиться на глядачів, знизує плечима і цілується, а кішка вимовляє: «Чао!»…

У ролях Юрій Яковлєв — Іван Васильович Бунша, кербуд / Іоанн Васильович Грозний, цар Леонід Куравльов — Жорж МилославськийСцену дзвінка Жоржа «жіночим голосом» до Шпака озвучує Наталія Кустинська; пісню «Разговор о счастье» (Розмова про щастя) співає Валерій Золотухін. Олександр Дем'яненко — Шурик, інженер-винахідник Савелій Крамаров — дяк Феофан Наталія Селезньова — Зінаїда Михайлівна Тимофєєва (Зіна), кіноактриса і дружина Шурика (вокал — Ніна Бродська) Наталя Бєлогорцева-Крачковська — Уляна Андріївна, дружина Бунши Наталя Кустинська — білявка, актриса і пасія режисера Якіна Володимир Етуш — Антон Семенович Шпак, зубний лікар, сусід Шурика Михайло Пуговкін — Карл Савелійович Якін, кінорежисер і коханець Зіни Сергій Філіппов — шведський посол

В епізодах Едуард Бредун — спекулянт радіодеталями Олександр Вігдоров — стрілець, який чув гру на дзвонах Валентин Грачов — стрілець, який кричав «Живими брати демонів!» і «Живими брати самозванців!» Наталія Гурзо — медсестра Шпака Іван Жеваго — психіатр Анатолій Калабулін — стрілець із вухом, що смикалося Віталій Кисельов — півчий в хорі Ніна Маслова — цариця Марфа Василівна Анатолій Подшивалов — лейтенант міліції Віктор Уральський — старшина міліції Віктор Шульгін — боярин, який говорив «Військо збунтувалося! Кажуть, цар не справжній!» Степан Борисов --- Гусляр (відсутній у титрах)

Кінопроби

Перший варіант сценарію Гайдай писав під Юрія Нікуліна, який, прочитавши його, навідріз відмовився зніматися, мотивуючи це тим, що рік зйомок пройде дарма, і фільм покладуть на полицю.

Після відмови Нікуліна на роль царя пробувались 8 акторів, серед яких були:

Євген Євстигнєєв (його кандидатура не сподобалась чиновникам); Георгій Віцин (асоціювався з Боягузом зі знаменитої трійці); Євген Лебедєв (на думку Гайдая, був непереконливим домоврядником).

У результаті роль дісталася Юрію Яковлєву, який на пробах зміг роздвоїтися на жалюгідного Буншу і грізного царя. Із затвержденням Яковлєва на роль царя виникла проблема з виконавцем ролі Жоржа Милославського, грати якого, за задумом режисера, повинен був Андрій Миронов. Перепробувавши ряд акторів, Гайдай зупинився на Леоніді Куравльові.

Складним був вибір і серед виконавиць жіночих ролей. На роль Зіни пробувались відразу три Наталії: Селезньова, Гундарєва і Гвоздикова Ядерний вибух у «Діамантовій руці» .

Факти Коли Іван Грозний ненавмисне ввімкнув радіо, звучала пісня Володимира Висоцького «Поговорим», а трохи пізніше — «А нам всё равно», яку виконував у стрічці «Діамантова рука» Юрій Нікулін — один із кандидатів на роль Івана Грозного. Фраза «Громадяни! Зберігайте гроші в ощадній касі», яку говорить Леонід Куравльов, була записана в сценарії, а її продовження «… якщо, звісно, вони у Вас є» — імпровізація актора Іван Васильович вже 40 років змінює професію. Інтерв'ю з акторами. . Американським кіноглядачам фільм відомий під назвою «Іван Васильович: Назад у майбутнє» () — таким чином локалізатори створили аналогію з іншою відомою фантастичною комедією, «Назад у майбутнє» Роберта Земекіса. Дана трилогія з'явилася на світ лише у 1985 році, а англійською мовою фільм переклали вже у 1992 році. Через синець під оком Ніні Масловій в сцені на бенкеті доводилося опускати очі, що врешті-решт пішло ролі на користь — цей прийом додавав цариці кокетування. Як «ікра заморська, баклажанна» використовувалась кабачкова ікра.

Історичні невідповідності в фільмі Треба врахувати, що фільм є комедією, причому, як написано в початкових титрах, він «ненауково-фантастичний, не зовсім реалістичний і не суворо історичний», до того ж більша його частина — плід посттравматичної уяви головного героя, і цим може бути виправдано багато помилок. Деякі з них навіть не можна кваліфікувати як помилки, оскільки творці фільму могли їх припуститися свідомо.

У сцені допиту міліціонерами Іван Грозний на запитання про рік народження відповідає: «Тисяча п'ятсот тридцять третій від Різдва Христового», хоча Іван Грозний народився 25 серпня 1530 року, а 1533 року помер його батько, Василь III. Крім того, літочислення «від Різдва Христового» було введено Петром I тільки 1700 року. До цього в Московській державі вели літочислення «від створення світу». Таким чином, відповідь Івана Грозного мала звучати так: «Літо 7038 від створення світу». Скіпетр і держава, які тримає в руках Іван Васильович Бунша як символ царської влади, з'явилися на сто років пізніше за події, які проходять у XVII столітті. У Сергія Ейзенштейна Івану IV під час коронації теж вручають скіпетр і державу. Цариця Марфа Василівна померла через два тижні після весілля в Олександрівській слободі, практично одразу захворівши (імовірно, її отруїли). Цар клявся, що навіть не встиг здійснити з нею весільні відносини через нездоров'я нареченої — це явно не відповідає квітучому вигляду цариці в фільмі. До того ж царицею вона була з 28 жовтня по 13 листопада (1571 р.), а в фільмі явно має місце весняно-літній період. В одному з фрагментів під ногами Жоржа Милославського та Івана Васильовича Бунші чітко можна побачити кам'яну бруківку. Іван Грозний і всі його сучасники розмовляють сучасною російською мовою, яка остаточно сформувалась тільки триста років потому. Та й пісня «Маруся слёзы льёт» явно дуже сучасна, злодій Милославський не приховує свого подиву цим. В епізоді з ліфтом («Замуровали, демоны…») цар хреститься трьома перстами. Але до 1653 року православні хрестились двома перстами.