Тан (), 18 червня 618 — 4 червня 907) — династія й імперія в історії Китаю: наступниця династії Суй; попередниця династії Пізня Лян. Заснована Лі Юанем. Правління династії було перервано на короткий термін заснуванням Другої династії Чжоу (16 жовтня 690 — 3 березня 705 року) імператрицею У Цзетянь.
Столицею імперії Тан став найбільший урбаністичний центр тогочасного світу — місто Чан'ань. Період правління династії Тан — багатий на успішні завойовницькі війни та на бурхливий розвиток економіки й культури. Саме з Танської держави починається «золота доба» в історії Китаю.
Політична історія
Заснування Династія Суй не змогла тривалий час утримувати владу. Причиною цього стала нерозважлива внутрішня та зовнішня політика, яка виснажила ресурси країни. Відповіддю на непомірну експлуатацію стали народні виступи, які масово проходили в районі нинішніх провінцій Шаньдун і Хенань, де здійснював походи зі своїми військами Ян Гуан (). Тут у 610 році спалахнуло народне повстання, яке закінчилось розправою з чиновниками та феодалами і спробами утворити самостійне царство на чолі з Доу Цзяньде. Одночасно проти Ян Гуана виступили представники панівного класу на чолі з Лі Юанем, який у 617 звів на престол Ян Ю (), свою маріонетку, внука Яна Гуана, що втік зі столиці і був убитий одним з претендентів на престол. 18 червня 618 року полководець Лі Юань оголосив себе імператором Гао-цзу. Оскільки він був князем області Тан, то за її назвою нова династія отримала ім'я. Предки Лі Юаня походили з китайської знаті, що займала високі пости в імперії Вей і Північному Чжоу.
Через шлюби вони пов'язувались з знатними табгачськими родами. Вигнавши тюрків, Гао-цзу встановив у країні мир. Своєю столицею він вибрав місто Чан'ань. Державною ідеологією стало конфуціанство, а на буддизм і даосизм були накладені обмеження.
Лі Юань зумів досягти підтримки різних груп населення, піддавши страті найвпливовіших вельмож суйського режиму, оголосивши у країні амністію політичним противникам в разі покірності, відкривши державні комори, чим припинив голод, і скасувавши жорстокі суйські закони, проте смертна кара за вбивство, грабунок, зраду та бунт залишилась.Рубель В.А. Історія Середньовічного Сходу, Київ, «Либідь», 2002 ст. 48 Імператор скасував податкову заборгованість за минулі роки і обмежив терміни державної панщини, звільнив селян, проданих у рабство. Нова влада вела боротьбу з наслідками повеней та сприяла розвитку торгівлі. «Агітаторами» імператора, крім успішних реформ, стали 16 кінних корпусів ілохе («молодців»), навчених методам кочової війни. Тани, як руйнівники жорстокої суйської династії, дістали підтримку навіть тюркіотів.
Система рівнопілля В ході захоплення влади Лі Юань обіцяв амністію повстанцям, та досягнувши цілі, він знищив повстанські центри, а керівника повстання Доу Цзяньде засудив до страти. Це принесло у 628 році повну перемогу. Немаловажну роль у зміцненні авторитету Лі Юаня стало повернення до традиційної системи наділу землі («системи рівнопілля») в 624 році, яка складалась із запустілих полів, що були результатом тривалих війн і міжусобиць початку VII ст. та масової загибелі населення.
Землі, які селяни отримали в користування завдяки наполегливій праці, перетворились на родючі ниви. Відповідно зросли прибутки до державної скарбниці. За едиктом 624 року кожен дорослий працездатний чоловік набував права на садово-городній наділ і орне поле в 80 му. Наділи підлягали щорічному переділу з урахуванням змін у віковому і сімейному складі власників землі.
Працездатною вважалася особа, яка досягнула 18-річного віку (при нестачі робочих рук), коли всі пустища були розорані вік зріс до 21 років. Розміри наділів визначали враховуючи якість ґрунту та ступень заселеності даної місцевості. Селяни на садово-городніх наділах вирощували тутові та інші дерева. Наділи, при деяких обмеженнях, переходили у спадкове володіння сім'ї, їх можна було купувати, продавати і закладати, що свідчило про те, що вже існувала система купівлі-продажу і закладу всіх видів земель. Орна ділянка не підлягала продажу та закладанню. На відміну від приватних, державні раби отримували повний або половинний наділ, що фактично перетворювало їх у звичайних селян. Земля у половинному розмірі надавалась також купцям і ремісникам.
Жінки (крім вдів) права на наділ не мали. В умовах надільної системи безпосередні виробники ставали разом з наділами єдиним об'єктом власності держави, які оподатковувались рентою-податком. Над селянами було встановлено посилений контроль, з метою оподаткування. Облік вівся відносно п'яти категорій: від народження до 4 років, від 4 до 16, від 16 до 21 року, від 21 до 60 і після 60. Трудова повинність була скорочена з 30 до 20 днів у році. Якщо селянин працював довше, ніж передбачалося, його звільняли від частини сплати зерном і тканинами. У місцях, де тканини не вироблялися, стягувалося срібло, скотарі платили податок баранами.
Від сплати податків тимчасово звільнялися ті, хто розорював цільники або переходив в малонаселені райони. Фіксація повинностей, безперебійне надходження податків до скарбниці забезпечувалося принципом кругової поруки. Нижчою адміністративною одиницею була сільська община, чиї традиційні органи самоврядування ставали міцними ланками фіскального апарату держави. Разом з тим аналіз реєстрів показує, що казна нерідко йшла на компроміс і громада продовжувала відігравати певну роль у регулюванні землекористуванням селян на основі норм звичаєвого права.
Філософія правителів Таким чином, надільна система стала основою міцності держави, ситуація в країні стабілізувалась, але саме царювання Лі Юаня було нетривалим. Імператор мав три сини, спадкоємцем мав стати старший з них, однак, троном хотів заволодіти син Лі Шимінь, який брав активну участь у діях, спрямованих на придушення заколотів всередині країни. Дізнавшись, що брати намагаються налаштувати проти нього батька, Лі Шимінь перейшов до рішучих дій і оголосив про їх незаконні зв'язки з наложницями імператорського гарему. Брати вирушили до палацу, щоб виправдатися перед Гао-цзуном, але біля воріт їх чекав Лі Шимінь зі своїми прихильниками. Лі Шимінь вбив стрілою спадкоємця, а другий брат був убитий його людьми. Імператор, довідавшись про те, що трапилося, поступився своїм троном сину і поїхав доживати свій вік в сільську глушину. Лі Шимінь наказав стратити десятьох дітей своїх братів, щоб позбутися можливих супротивників. Процарював він 23 роки (626—649), це був період розквіту Китаю.
Тайцзун — владний та розумний правитель, що володів великим політичним чуттям і тактом, врахував досвід втрачених можливостей своїх Суйських попередників. У своїй діяльності імператор втілював вчення Ван Туна (584—617), який створив в наслідування «Луньюю» «Виклад про середину» (Чжун шо), «про гармонізацію світу (держави) заради блага народу» (цзин цзи), спрямоване на досягнення соціальної гармонії (як продовження космічної) і припинення заколоту і хаосу, що становило реальний шлях до втілення ідеалів предків у сучасних умовах. Лі Шимінь, якого за традицією називають «зразковим правителем», вміло трактував заповіти древніх заради злободенних завдань сучасності, тобто обґрунтування своєї космічної ролі в управлінні суспільством і державою, дотримання принципу золотої середини (тобто ритму і міри) з урахуванням розстановки сил в країні.
З метою дотримання «золотої середини» Лі Шимінь посилив контроль над бюрократією, щоб стабілізувати владу правителя і, в той же час, домагався при дворі більш рівномірного і доцільного представництва найважливіших регіонів, послідовно заохочував приплив нових людей в адміністрацію. Саме в цьому середовищі з'явилися вчені-сановники, «таланти, (які розуміли) цзин цзи» і володіли умінням гармонізувати світ заради блага народу, вважаючи себе відповідальними за стан справ в країні наряду з правителем. Одним з них був Вей Чжен, прозваний сучасниками «Людина-дзеркало» за неупереджені вказівки синові Неба на його промахи і настанови в політиці.
Жінки-правителі На 50-му році життя імператор Тайцзун раптово захворів невідомою хворобою, що супроводжувалась запамороченням, занепадом сил і порушенням зору і в 649 році помер, залишивши після себе могутню імперію і пам'ять про себе, як про мудрого, чесного і великого правителя.
Трон зайняв 9-й син імператора, який взяв собі ім'я Гао-цзун. Новий імператор, який мав слабкий характер і здоров'я, фактично став маріонеткою в руках своєї дружини У-хоу, колишньої служниці наложниці імператора Тайцзуна. Скориставшись своєю красою та бувши розумною,У-хоу змогла зайняти місце законної дружини Гао-цзуна і жорстоко розправилася з дружиною і улюбленою наложницею імператора: жінкам відрубали руки і ноги і залишили помирати в бочці з-під вина.
Згодом У-хоу стала одноосібно правити країною, підпорядкувавши собі і імператора, і уряд, жорстоко розправляючись з усіма ворогами. Надзвичайно честолюбна імператриця йшла на все заради влади, в 674 році привласнила собі і своєму чоловікові титули Небесної Імператриці і Небесного Імператора.
Всі її нововведення перелічити важко. За час свого правління поміняла 17 девізів, провела істотну реформу календаря, постійно змінювала назви і структуру різних урядових органів, чим заплутала й без того складну систему бюрократичного управління танської імперії.Рубель В. А. Історія Середньовічного Сходу, Київ, «Либідь», 2002 ст. 53
Після смерті чоловіка У-хоу правила країною за спиною сина — імператора-маріонетки. 690 року династія Тан нею була скасована, а її династія дістала назву Чжоу (690 — 705). При цьому У-хоу привласнила собі титул «Син Неба» і носила для впевненості накладну бороду, ставши першою і єдиною жінкою-імператором. Загалом У-хоу перебувала біля керма влади протягом 40 років, поки у віці 82 років її не скинув син Чжун-цзун, який повернувся із заслання.
Ще кілька років управління державою фактично перебувала в руках жінок — розпусної дружини нового імператора Вей і її дочки Ан-ло, яка корупцією сколотила собі цілий статок. 710 року після смерті імператора Чжун-цзуна обидві жінки були вбиті, номінально влада перейшла до Жуй-цзун, а фактично — до його дочки, царівни Тайпін. За роки правління імператриці У-хоу і в наступні роки боротьба за владу у вищих шарах суспільства подовжувалась, почався хаос. 712 року імператором став брат царівни Тай-пін — Лі Лун-цзи. Після того як царівна спробувала його отруїти, а також після невдалої спроби військового перевороту, імператор наказав стратити прихильників царівни прямо перед залом прийомів, а саму Тан-пін змусили вчинити самогубство. Так влада нарешті опинилася в руках розумного правителя, який взяв собі імператорське ім'я Сюань-цзун. Адміністрація була повністю замінена, нові реформи знову почали відновлювати країну після економічної і військової кризи.
Занепад
У VIII столітті виявилася глибока криза імперії Тан. Селяни, задавлені податками, поборами, всякого роду державними повинностями, зубожіли і змушені були вести жалюгідний спосіб життя. Часті епідемії на ґрунті голоду забирали сотні тисяч селянських життів. Самі селянські наділи зменшувалися, тому що систематично захоплювалися заможнішими хліборобами, чиновниками, лихварями. Зменшення кількості державних селян несприятливо відбивалося на доходах імператорської скарбниці.
У той же час процес феодалізації посилював місцеву знать і породжував відцентрове прагнення в імператорських губернаторів і генералів. Поворотним пунктом в історії Танської династії стало повстання головнокомандувача Ан Лу-Шаня. 785 року він виступив проти імператора з 120-тисячним військом. 786 року Ан Лу-Шаню вдалося захопити імператорську столицю Чан'ань. Імператор втік і лише в наступному році придушив повстання за допомогою найнятих варварів. Слідом за виступом Ан Лу-Шаня відбувалися повстання губернаторів у Південному Китаї, які вимагали від імператора також великих зусиль для придушення.