Есперанса Емілі Спалдінг (; 18 жовтня 1984, Портленд, Орегон) — американська джазова басистка, співачка, авторка пісень і композиторка. Серед її нагород чотири премії Греммі, Бостонська музична премія і музична премія Soul Train.

Народилася в місті Портленд, штат Орегон. Почала професійно займатися музикою в дитинстві, виступаючи в якості скрипальки в Суспільстві камерної музики штату Орегон у віці п'яти років. Пізніше самостійно навчалася грі на інших інструментах, включаючи гітару і бас. Її майстерність принесла їй академічні стипендії в Портлендському державному університеті та Музичному коледжі Берклі, де Сполдінг вивчала музику.

Сполдінг випустила свій перший альбом Junjo в 2006 році на іспанському лейблі Ayva Musica, після чого підписала контракт з незалежним американським лейблом Heads Up, що випустив в 2007 році її однойменний альбом. Її третій студійний альбом Chamber Music Society (2010) мав комерційний успіх, зайнявши 34-е місце в Billboard 200. Також за даний альбом Сполдінг отримала свою першу Греммі як найкращий новий виконавець, ставши першою з джазових музикантів, хто отримала нагороду в цій номінації. Подальше визнання вона отримала завдяки четвертому релізу Radio Music Society (2012), отримавши премію Греммі за кращий джазовий вокальний альбом, а також трек «City of Roses», який переміг в номінації краще аранжування для інструментів та вокалу.

Провівши наступні кілька років у складі групи, Сполдінг випустила свій п'ятий студійний альбом. Натхненний фанк-роком, концептуальний альбом під назвою Emily's D+Evolution, співпродюсером якого виступив Тоні Вісконті, був випущений на Concord Records. У наступному році вона випустила альбом Exposure обмеженим тиражем 7777 копій. Її шостий студійний альбом 12 Little Spells був вийшов у 2019 році і зайняв перше місце в Billboard Top Jazz Albums. Альбом також був номінований на дві премії Греммі, перемігши в категорії «кращий джазовий вокальний альбом».

Крім написання і виконання музики, Сполдінг з 20 років працювала інструкторкою в Музичному коледжі Берклі. Також в 2017 році Сполдінг призначена професоркою музичної практики в Гарвардському університеті. У 2018 році Сполдінг отримала звання почесної докторки музики у своїй альма-матер, Музичному коледжі Берклі, і виступила на церемонії вручення дипломів.

Біографія

1984-2003: Рання життя та освіта Есперанса Емілі Сполдінг народилася 18 жовтня 1984 року в Портленді, штат Орегон, США в родині батька афроамериканського походження і матері валлійського, корінного американського і латиноамериканського походження. Вона виросла в районі Кінг на північному сході Портленда, який в той час був відомий бандитизмом. Мати ростила Сполдінг і її брата поодинці, без батька. У дитинстві Сполдінг страждала ювенільним ідіопатичним артритом, в результаті чого провела більшу частину дитинства на домашньому навчанні, хоча також відвідувала початкову школу Кінга на північному сході Портленда. У цей період Сполдінг знайшла можливість отримати музичну освіту, слухаючи професора коледжу своєї матері, який навчав її грі на гітарі. Сполдінг розповідала, що іноді вона ходила з матір'ю на заняття, а потім вдома повторювала те, що грав вчитель. Сполдінг жила в районі Кінг (Портленд) до десяти років, поки не переїхала зі своєю родиною в передмістя. Няня Еспиранси була кубинкой, і багато в чому навчила її іспанської мови.

Мати Сполдінг звернула увагу на музичні здібності дочки, коли вона в дитинстві змогла відтворити Бетховена на слух домашньому фортепіано. Сама Сполдинг вважала, що спостереження за класичним віолончелістом Йо-Йо Ма в епізоді серіалу Сусідство містера Роджерса було невід'ємною частиною її дитинства та надихнуло на заняття музикою. До п'яти років Сполдінг навчилася грати на скрипці та почала професійно виступати в Товаристві камерної музики штату Орегон (). Вона входила до складу групи, поки їй не виповнилося 15 років, після чого вона пішла зі складу у званні концертмейстера. Хоча її і визнавали як музичного вундеркінда, Сполдинг засуджувала цей титул, коментуючи в 2010 році: «Мене оточують вундеркінди, куди б я пішла, але вони не зізнаються як такі, тому що трохи старше за мене, або не жіночої статі, або ж не на якомусь великому лейблі».

Вона також навчилася грати на гітарі, віолончелі, контрабасі, гобої, кларнеті та співати пісні кількома мовами (англійською, іспанською, португальською)Dickens, Tad (February 4, 2009). — «Pop, Funk and All That Jazz». — The Roanoke Times. На гобої та кларнеті Сполдінг грала в юності, перш ніж відкрила для себе контрабас під час відвідування середньої школи виконавських мистецтв Північно-Західної академії, в якій вона виграла стипендію. Сполдинг почала виступати у клубах Портленда у підлітковому віці, організувавши свій перший концерт у блюзовому клубі в 15 років, вміючи грати лише одну партію на басу. Один із досвідчених музикантів, з якими вона грала, запросив її приєднатися до репетицій гурту, що призвело до регулярних виступів, які тривали майже рік. За словами Сполдінг, це стало для неї шансом навчитися та відточити свої музичні здібності. У віці 15 або 16 років Сполдинг приєдналася до місцевої інді-рок/поп-групи Noise for Pretend як співачка та автор текстів. Хоча Сполдинг і брала кілька приватних уроків вокалу, які навчили її проектувати голос, вона заявляла, що основний співочий досвід вона отримала під час співу в душі. Її бажання виступати наживо виникло природним чином із процесу композиції, коли вона співала і грала одночасно, щоб побачити, як мелодія та голос поєднуються один з одним. Сполдинг визнає, що виконання двох ролей одночасно може бути складним завданням.

Сполдинг покинула Північно-Західну академію у віці 16 років і після отримання диплома про середню освіту (GED) вступила до Портлендського державного університету за музичною програмою за допомогою стипендії, де, за її спогадами, була «наймолодшою ​​басисткою у програмі». Вона вирішила подати заяву до Музичного коледжу Берклі за підтримки свого викладача з басу і досить добре пройшла прослуховування, щоб отримати повну стипендію. Незважаючи на здобуття стипендії, Сполдінг зіткнулася з проблемою покриття витрат на проживання, тому її друзі влаштували благодійний концерт, за допомогою якого їй було сплачено авіаквитки. Заощаджень вистачило ненадовго, і вона подумала, щоб залишити музику на користь політології. Джазовий гітарист та композитор Пет Метені відмовив її від цього кроку. Він сказав їй, що вона має «Х-фактор» і зможе його розкрити, якщо докладе зусиль.

2004–2007: Початок кар'єри, викладання та Junjo

Гері Бертон, виконавчий віце-президент Берклі, в 2004 році заявив, що у Сполдінг «прекрасне почуття часу, вона може впевнено виконувати найскладніші композиції, а також передає свій оптимістичний характер у всьому, що грає».

Бен Ретліфф у 2006 році писав у The New York Times про голос Сполдінг: «легкий і високий, у діапазоні тону Блоссом Дірі . Вона може співати тихо, майже в мріях», а також, що вона «винаходить свою власну жіночність, простір, різноманітний звук згори до низу». У 2005 році Сполдінг була удостоєна стипендії Бостонського джазового товариства за видатну музичну майстерність. Майже відразу після закінчення коледжу, Сполдинг була найнята Музичним коледжем Берклі для викладання гри на басу та приватних уроків, ставши одним з наймолодших викладачів в історії установи, у віці 20 років. Як учитель, Сполдинг намагається допомогти своїм учням сфокусуватися на самостійних заняттях за допомогою журналу практики, який може допомогти їм усвідомити свої сильні сторони та те, що потрібно робити.

Її дебютний альбом Junjo був випущений у квітні 2006 року компанією Ayva Music. Він був створений, щоб показати динаміку, яку вона відчувала у своєму тріо . Хоча Junjo і був випущений виключно під її ім'ям, Сполдінг вважає, що це групова робота.

2008-2010: Esperanza

Коли в 2008 році її запитали, чому вона грає на басу, а не на якомусь іншому інструменті, Сполдінг відповіла, що це не було її вибором, і бас має свою власну дугу, резонує з нею. Сполдинг говорила, що відкриття басу для неї було схоже на те, що «одного разу ти прокидаєшся і розумієш, що закохана в колегу». На той час, як вона випадково взяла бас на уроках музики і почала з ним експериментувати, інші інструменти їй набридли. Вчитель гурту показав їй блюзову партію для басу, яку вона пізніше використала у своєму першому концерті. Після цього вона почала щодня грати на басу та поступово закохалася в нього.

Ретліфф у 2008 році писав, що одним із головних дарів Сполдинг є «легкий, шипучий, оптимістичний драйв, який проявляється в її мелодійній грі на басу та пружному співі з тихим голосом», але також те, що «у музиці відсутня важлива міра скромності». Він додав: «Це спроба вивести цей перетин [Стиві Уандера і Уейна Шортера] на новий рівень чіткості та сили, але її гармонійні послідовності та груви трохи очевидні, що висуває її на передній план як співачку та автора пісень, що не є її головною силою».

Пет Метені в 2008 році говорив, що відразу стало очевидно, «їй є що сказати [...] у неї є той рідкісний фактор «х», за допомогою якого вона може передавати певне особисте бачення та енергію, що повністю належать їй». Також у 2008 році Андрес Кінтерос в аргентинському періодичному виданні 26Noticias писав, що Сполдінг - один із найбільших нових талантів на сучасній джазовій сцені. Патті Остін найняла Сполдінг для роботи в міжнародному турне після першого семестру Сполдінг у Берклі. Турне співачки було з триб'ют-програмою Елли Фіцджеральд «Для Елли».

У 2008 році Сполдинг сприйняла тур як освітній - він допоміг їй навчитися акомпанувати вокалісту, а також підтримувати енергію та інтерес, граючи той самий матеріал щовечора. Вона продовжувала періодично виступати з Остін протягом трьох років. У той же період, перебуваючи в Берклі, Сполдінг навчалася у саксофоніста Джо Ловано, перш ніж зрештою вирушити з ним у тур. Вони почали як тріо, розширившись до квартету. Пізніше колектив приєднався до квінтету US5 і мандрував Сполученими Штатами від Нью-Йорка до Каліфорнії. Станом на 2008 рік вона також розробляла кілька курсів для студентів Берклі, зокрема курс навчання гармонії та теорії за допомогою транскрипції музики. Через гастролі Сполдінг перестала давати уроки у Берклі. Проживала як у Нью-Йорку, так і в Остіні, штат Техас.

Esperanza - другий студійний альбом Сполдінг. Після перемоги Сполдінг на Греммі в лютому 2011 року альбом потрапив у Billboard 200 на 138-й рядок. Матеріал альбому Esperanza мав більше відбивати її як артистку, а музиканти були обрані для найкращого представлення цього матеріалу. Ед Моралес з PopMatters писав, що Esperanza є «широким колажем з джазового фьюжна, бразильської музики і навіть хіп-хопу».

10 грудня 2009 року на церемонії вручення Нобелівської премії миру Сполдинг виступила у мерії Осло на честь призначення лауреатом президента США Барака Обами, а також виступила на концерті премії наступного дня. Вона була запрошена особисто Обамою відповідно до традиції виступу запрошеного лауреатом артиста.

Сполдинг також виступала на відкритті джазового фестивалю Park City Jazz Festival у 2009 році в Парк-Сіті, Юта. Вона закривала шоу спільним номером із басистами Браяном Бромбергом та Шоном О'Брайаном Смітом, які також виступали раніше цього дня. На триб'ют-концерті музики Прінса, Сполдінг запросили заспівати разом з Патті Лабелль, Алішей Кіз та Жанель Моне. Сполдинг виконала хіт-сингл 1987 року «If I Was Your Girlfriend».

7 лютого 2010 року Сполдінг стала найпопулярнішою людиною і другим за популярністю запитом у пошуку Google в результаті її появи в телевізійній програмі PBS Austin City Limits.

2011-2015: Chamber Music Society and Radio Music Society