Вільям Спіріс Брюс (; 1 серпня 1867 — 28 жовтня 1921) британський природознавець, полярний вчений та океанограф, який організував та керував Шотландською національною антарктичною експедицією (SNAE, 1902–04) на острови Південний Оркней та море Ведделла. Серед інших досягнень, експедиція створила першу постійну метеостанцію в Антарктиді. Пізніше Брюс заснував Шотландську океанографічну лабораторію в Единбурзі, але його плани щодо трансконтинентального походу на Антарктику через Південний полюс не здійснилися через відсутність державної та фінансової підтримки.
У 1892 р. Брюс облишив навчання медицині в Единбурзькому університеті та приєднався до китобійної експедиції в Антарктиді як науковий асистент. Після цього проходили арктичні подорожі до Нової Землі, Шпіцбергена та Землі Франца-Йосифа. У 1899 році Брюс, найдосвідченіший полярний вчений Великої Британії, подав заявку на посаду в Експедицію Роберта Фалькона Скотта, але затримка з цим призначенням і сутички з президентом Королівського географічного товариства, привели його до організації своєї власної експедиції. Хоча Брюс отримав різні нагороди за свою полярну роботу, в тому числі й почесний докторський ступінь в Абердинському університеті, він не був рекомендований на престижну Полярну медаль.
У період з 1907 по 1920 рік Брюс здійснив багато подорожей до арктичних регіонів як з науковою, так і з комерційною метою. Його неспроможність здійснити будь-які великі розвідувальні починання після SNAE, як правило, пояснюється відсутністю навичок зв'язків з громадськістю, потужними ворогами та його запальним шотландським націоналізмом. До 1919 р. стан його здоров'я різко погіршився, і він був майже повністю забутий. Помер у лікарні в 1921 році. В останні роки, після століття Шотландської експедиції, докладаються зусилля, щоб визначити його роль в історії наукової полярної розвідки.
Раннє життя
Дім та школа Вільям Спіріс Брюс народився в Кенсінгтон Гарденс Сквер буд. 43, в Лондоні. Четверта дитина шотландського лікаря Семюела Ноубл Брюса та його валлійської дружини Мері, племінниці Ллойд. Вільям прожив своє раннє дитинство в будинку сім'ї в Лондоні в 18 Royal Crescent, Голланд- парк, під опікою свого діда, Ревда Вільяма Брюса. Він регулярно відвідував довколишні Кенсінгтонські сади, а іноді й природничий музей; За словами Семюеля Брюса, ці поїздки вперше дали поштовх, запалили інтерес молодого Вільяма до життя та природи.
У 1879 році, у віці 12 років, Вільяма відправили до прогресивної школи-інтернату, округу Норфолк (пізніше військово-морська школа Ваттс) у селі Північний Ельмем, Норфолк. Він пробув там до 1885 року, а потім провів два наступні роки в школі університетського коледжу, Хемпстед, готуючись до іспиту зрілості, який дозволив би прийняти його до медичного училища в Університетському коледжі Лондона (UCL). Він досяг успіху з третьої спроби, і був готовий розпочати навчання з медицини восени 1887 р.
Единбург Влітку 1887 року Брюс подорожував на північ до Единбурга, щоб отримати пару курсів з природничих наук. Шість тижневих курсів на нещодавно створеній морській станції Шотландії в Грантоні на Фірті Форта проходили під керівництвом Патріка Геддеса та Джона Артура Томсона та включали розділи з ботаніки та практичної зоології. Досвід Грантона та контакт з деякими передовими сучасними вченими-природниками переконали Брюса залишитися в Шотландії. Він покинув своє місце в UCL і замість цього вступив до медичного училища в Единбурзькому університеті. Це дозволило йому підтримувати контакт з такими менторами, як Геддес і Томсон, а також дало йому можливість працювати у вільний час у лабораторіях в Единбурзі, де екземпляри, привезені з експедиції Челенджер, були оглянуті та засекречені. Тут він працював під керівництвом доктора Джона Мюррея та його асистента Джона Янга Бюкенанома, і набув глибшого розуміння океанографії та неоціненного досвіду принципів наукового дослідження.
Перші плавання
Китобійна експедиція Данді
Китобійна експедиція з « Данді» (1892–93) була спробою дослідити комерційні можливості китобійного промислу в водах Антарктики шляхом пошуку джерел правильних китів у регіоні. Наукові спостереження та океанографічні дослідження також проводитимуться на чотирьох китобійних кораблях: Балаена, Актив, Діана та Полярна зірка. Брюса рекомендували в експедицію Х'ю Роберт Мілл, знайомий з Грантона, який тоді був бібліотекарем Королівського географічного товариства в Лондоні. Хоча це, нарешті, зменшило б його медичні дослідження, Брюс не вагався; разом з помічником Вільяма Гордона Берна Мердока він взяв на себе обов'язки на Балаені під капітаном Олександром Фервезер. Чотири кораблі відпливли з Данді 6 вересня 1892 року.
Відносно коротка експедиція — повернулася в Шотландію в травні 1893 р. — провалилась у своїй основній меті і дала лише обмежені можливості для наукової роботи. Китів не знайдено, а для зменшення втрат експедиції було замовлено масовий забій тюленів, щоб привезти шкури, олію та розгубленість. Брюс визнав це неприємним, тим більше, що він не хотів брати участі в убивстві. Науковий вихід із плавання був, за словами Брюса, «жалюгідним шоу».Letter to H. R. Mill, 31 May 1893, quoted in . У листі до Королівського географічного товариства він писав: «Загальне відношення майстра (капітана Фервезера) було далеко не сприятливим для наукової роботи».Letter to «Secretaries of the Royal Geographical Society», quoted in . Брюсу було відмовлено у доступі до діаграм, тому не вдалося встановити точне розташування явищ. Йому потрібно було працювати «в човнах», коли він повинен був проводити метеорологічні та інші спостереження, і жодні засоби не дозволяли йому готувати зразки, багато з яких були втрачені через необережне поводження з екіпажем. Тим не менш, його лист до RGS закінчується: «Я повинен подякувати Товариству за допомогу мені в тому, що було, незважаючи на всі недоліки, повчальним і чудовим досвідом». У подальшому листі до Мілла він висловив свої бажання знову поїхати на південь, додавши: «смак, який я мав, зробив мене негідним».Letter to H. R. Mill, June 1893, quoted in .
Протягом місяців він вносив пропозиції щодо наукової експедиції до Південної Джорджії, але RGS не підтримує його планів. На початку 1896 р. Він розглядав співпрацю з норвежцями Генріком Булом та Карстен Борхгревінком у спробі досягти Південного магнітного полюса. Це теж не вдалося здійснити.
Експедиція Джексона — Хармсворта З вересня 1895 р. По червень 1896 р. Брюс працював на метеостанції на вершині Бен-Невіса, де здобув подальший досвід наукових процедур та роботи з метеорологічними інструментами. У червні 1896 року, знову за рекомендацією Мілла, він залишив цю посаду, щоб приєднатися до експедиції Джексона — Гармсворта, потім на третьому курсі в Арктиці на Землі Франца Йосифа. Ця експедиція, яку очолив Фредерік Джордж Джексон та фінансував газетний магнат Альфред Хармсворт, покинула Лондон у 1894 році. Він займався детальним оглядом архіпелагу Франца-Йосифа, який був виявлений, хоча і не був належним чином, під час австрійської експедиції Пайєра 20 роками раніше. Експедиція Джексона базувалася на мисі Флора на острові Нортбрук, найпівденнішому острові архіпелагу. Вона безперебійно отримувала постачання через регулярні візити експедиційного корабля Windward на якому Брюс відплив з Лондона 9 червня 1896 року.
Навітряний прибув до мису Флора 25 липня, де Брюс встановив, що до експедиційної партії Джексона приєдналися Фріттьоф Нансен та його супутник Хджальмар Йохансен. Дві норвежці прожили на льоду вже більше року з моменту від'їзду свого корабля Фрам на тир до Північного полюса, і це був чистий шанс, який привів їх до одного населеного місця серед тисяч квадратних миль арктичних відходів. Брюс згадує зустріч з Нансеном у листі до Мілла та його знайомство зі знаменитим норвежцем буде майбутнім джерелом багато порад та заохочень.
Протягом свого року на мисі Флора Брюс зібрав близько 700 зоологічних екземплярів, часто в дуже несприятливих умовах. За словами Джексона: "Не приємна робота поспібати у крижаній холодній воді на кілька градусів нижче нуля, або літати влітку по снігу, сльоті та грязі багато миль у пошуках життя тварин, як я знав Містер Брюс часто це робить ". Джексон назвав ім'я мису Брюса, на північному краю острова Нортбрук, при 80 ° 55 ° пн. Джексон був менш задоволений власницьким ставленням Брюса до його особистих зразків, яке він відмовився довірити Британському музею з іншими знахідками експедиції. Ця «схильність до наукової задумки» та відсутність тактовності в міжособистісних стосунках були ранніми демонстраціями вад характеру, які в подальшому житті відбудуться проти нього.
Арктичні плавання
Повернувшись з Землі Франца Йозефа в 1897 році, Брюс працював в Единбурзі помічником свого колишнього наставника Джона Артура Томсона і відновив свої обов'язки в обсерваторії Бен-Невіс. У березні 1898 р. Він отримав пропозицію приєднатися до майора Ендрю Котса в мисливському плаванні до арктичних вод навколо Нової Землі та Шпіцбергена, на приватній яхті Бленкатра. Ендрю Коутс був членом процвітаючої сім'ї пальто виробників ниток, яка заснувала Обсерваторію Коутс в Пейслі. Брюс приєднався до Бленкатри в Тромсе, Норвегія в травні 1898 р. Для круїзу, який досліджував Баренцеве море, подвійні острови Нової Землі та острів Колгуєв перед відступом до Вардо на північ- Східна Норвегія для повторного забезпечення рейсу до Шпіцбергена. У листі до Мілла Брюс повідомив: «Це чистий круїз на яхті, і життя — розкішне». Але його наукова робота була непохитною: "Я проводив 4-х годинні спостереження за метеорологією та температурою морської поверхні […], перевіряв солоність гідрометром Бучанана; мої буксирні сітки […] ходили майже постійно ".
Бленкатра відпливала до Шпіцбергена, але її зупинив лід, тому вона повернулася до Тромсе. Тут вона зіткнулася з дослідницьким кораблем Princesse Alice, призначеним для принца Альберта I Монако, провідного океанографа. Брюс був у захваті, коли принц запропонував йому приєднатися до принцеси Еліс на гідрографічному обстеженні навколо Шпіцбергена. Корабель підплив до західного узбережжя головного острова групи Шпіцберген і відвідав Адвентфьорден і Сміренбург на півночі. Під час останніх етапів плавання Брюсу було призначено наукові спостереження плавання.
Наступного літа Брюсу було запропоновано приєднатися до принца Альберта на іншому океанографічному круїзі до Шпіцбергена. У Ред-Бей, широта 80 ° с.ш., Брюс піднявся на найвищу вершину області, яку принц назвав «Бен-Невіс» на його честь. Коли принцеса Аліса врізалася на затоплену скелю і опинилася на мелі, принц Альберт доручив Брюсу розпочати підготовку до зимового табору, вважаючи, що корабель може вийти з ладу. На щастя, вона змогла повернутися в Тромсе для ремонту.
Шлюб та сімейне життя Невідомо, як Брюс був прийнятий на роботу після повернення зі Шпіцбергена восени 1899 р. За все своє життя він рідко влаштовувався на оплату праці, і, як правило, покладався на покровительство або на впливових знайомих. На початку 1901 року він, очевидно, відчував себе досить впевненим у своїх перспективах одружитися. Його нареченою була Джессі Маккензі, яка працювала медсестрою в лондонській хірургії Семюеля Брюса. Подружжя Брюса відбулося в Об'єднаній вільній церкві Шотландії, в Чапелхіллі в парафії Нігг 20 січня 1901 року, присутні були присутніми та були свідками їх батьків.Scotland's People, Scotlandspeople.gov.uk Statutory Marriages 078/1 1901 Bruce, William S Можливо, через те що Брюс не любив висвітлення свого життя у пресі, біографи зафіксували мало інформації про його весілля.