Монуме́нт Свобо́ди () розташований на однойменному бульварі в самому центрі Риги, неподалік Старого міста. Меморіал споруджений як данина пам'яті воякам, що пожертвували життям під час війни за незалежність Латвії (1918—1920). Символізує свободу, національну єдність та незалежність цієї балтійської країни. Пам'ятник звели у рекордні строки й урочисто відкрили 18 листопада 1935 року. Він виготовлений з червоного та сірого граніту, травертину, залізобетону та міді. Нині площа навколо монумента слугує місцем для проведення численних громадських зібрань та офіційних церемоній.

Скульптури та барельєфи Монумента Свободи, об'єднанні в 13 композиційних груп, персоналізують латиську історію, культуру та духовні цінності. Архітектурна пам'ятка містить 4 розташованих один на одному яруси, що зменшуються у розмірі від основи до вершини. Центральною складовою є стела заввишки 42,7 метра, яку увінчує бронзова фігура «Свободи» — молодої дівчини, відомої серед латишів як Мільда. У високо піднятих руках вона тримає три позолочені зірки, що символізують культурно-історичні регіони: Курземе, Відземе й Латгале. Сама концепція Монумента Свободи належить видатному латиському скульптору Карлісу Зале, що переміг у державному конкурсі на кращу «меморіальну колону» з проєктом «Сяє, як зірка!». Творчий задум Зале втілив архітектор Ернест Шталберг. Будівельні роботи фінансувалися коштом добровільних пожертвувань громадян.

Після приєднання Латвії до СРСР в 1940 році висловлювались плани знесення Монумента Свободи й відновлення дореволюційної статуї Петра I, але ці пропозиції не були реалізовані. Часто порятунок пам'ятки приписують радянській скульпторці Вірі Мухіній, яка відстоювала її високу художню цінність. 1963 року питання про знесення меморіалу було підняте знову, але партійні функціонери знову не наважилась на такий крок, ймовірно, аби не спровокувати напруженість у суспільстві. Хоча символічний сенс архітектурної споруди стали тлумачити відповідно до офіційної комуністичної ідеології, для широкої громадськості вона продовжила залишатись символом національної незалежності. З початком Перебудови площа навколо Монумента Свободи стала місцем численних громадських зібрань. Так, 14 червня 1987 року тут відбулось перше з моменту радянської окупації покладання квітів, організоване правозахисною групою Гельсінкі-86. Мітинг зібрав близько 5000 осіб. Цей захід суттєво активізував рух за незалежність, який врешті-решт завершився відновленням латвійської державності у 1991.

Дизайн

Скульптури та барельєфи Монумента Свободи, що об'єднані в 13 композиційних груп, символізують історію, культуру та духовні цінності латиського народу. Пам'ятник складається з 4 розташованих один на одному ярусів, які зменшуються у розмірі від основи до вершини. Сходи монумента виготовлені з червоного граніту (2,8 м у ширину та 1,8 м у висоту). На передньому ярусі розташовуються 2 барельєфи з травертину: «Латиські стрілки» (13; ) і «Латвійський народ: співаки» (14; ) висотою 1,7 м і шириною 4,5 м. Вони прикрашають 3-метрові стіни комплексу, який опирається на округлу платформу 28 м в діаметрі. У передній частині пам'ятника дана платформа утворює прямокутну терасу, що використовується для проведення церемоній. Основу монумента, виготовлену з червоного граніту, утворюють два прямокутні блоки: нижній — монолітній 3,5 метра висотою, 9,2 м шириною і 11 м у довжину; верхній блок (3,5 метра висотою, 8,5 м шириною і 10 м у довжину) має округлі ніші по боках, в кожному з яких можна помітити скульптурну групу з трьох фігур. Верхній блок також облицьований травертином.

Монумент Свободи рясніє символами і багатозначними образами. На лицьовій стороні між скульптурними групами «Праця» (10, зображує рибалку, ремісника і фермера, який стоїть посередині й тримає косу, прикрашену дубовими листям і жолудями, що символізують силу і мужність) й «Вартові Вітчизни» (9; представляє стародавнього латиського воїна, зліва і праворуч від якого, напівприсівши, зображені сучасні бійці) можна помітити напис скульптора Карліса Зале: «Вітчизні та Свободі» (), висічений біля підніжжя. Бокові панелі зображують барельєфи: «1905» (7; ; оповідає про зіткнення робітників з царською армією під час революції 1905 року) та «Битва з бермондтійцями на Залізному мості» (8; ; відтворює вирішальну битву за латвійську столицю під час війни за незалежність). На зворотньому боці Монумента Свободи розташовуються ще дві скульптурні групи: «Сім'я» (12; ; зображує фігуру матері та її синів, що символізують святість честі родини) і «Вчені» (11; ; відтворює балтійського язичницького священнослужителя з кривою палицею, що стоїть поміж фігурами вченого та письменника). Третій ярус, виготовлений із сірого граніту 6 м у висоту та ширину й 7,5 м в довжину, оточений чотирма 5,5-6-метровими скульптурними групами: «Латвія» (2; ), «Лачплесіс» (3; ; епічний герой з латвійського фольклору), «Вайделотіс» (5; ; язичницький жрець у балтійських народів) й «Руйнівник кайданів» (4; ; зображені троє прикутих чоловіків, які намагаються звільнитися від кайданів).

Верхній блок одночасно слугує основою для 19-метрової монолітної колони, яка також зменшується у розмірі від 3 м при основі до 2,5 м на вершині. Обеліск обвиває пояс із зеленого скла, який після проведеної реконструкції знову миготить у нічний час. Стелу Монумента Свободи увінчує бронзова фігура дівчини, що тримає у високо піднятих руках три позолочені зірки. Вони символізують три культурно-історичні регіони: Курземе, Відземе і ЛатгалеStatue of Liberty, retrieved: 2007-02-07. Погляд Мілди звернений лицем на південний захід, «звідки прийшла свобода». Всередині самого пам'ятника існує невелика технічна кімната, відкрита 7 листопада 2011 року. Увійти всередину можливо через задні двері, які зазвичай знаходяться під замком. Для широкої громадськості вхід до приміщення недоступний, потрапити туди можна лише за згоди Ризького агентства з пам'ятників. Колись дане приміщення використовувалось як сховище, тепер тут обладнана невелика виставка, що ознайомлює іноземних високопосадовців, що відвідують латвійську столицю, з історією монумента Iecere atvērt Brīvības pieminekļa iekštelpu Tvnet.lv (LNT) 2008-02-20, retrieved on 2008-02-20.

Розташування

Монумент Свободи розташований у центрі латвійської столиці на Бульварі Свободи (), що неподалік Старого міста. 1990 року 200-метрову ділянку вулиці навколо архітектурної пам'ятки, що між бульварами Аспазіяс та Райніса, закрили для руху транспорту та зробили цілковито пішохідною. Таким чином, утворилася нинішня площа Свободи. Вона включає міст через ризький канал, що колись був частиною міських укріплень Rīga 1860—1917 Rīga 1978 Zinātne (No ISBN). У середині XIX століття фортифікаційний мур, що вже втратив колишнє призначення, знесли, а його залишки використали для спорудження нових будівель, зокрема розташованого на північ від Монумента Свободи Бастіонного пагорба і прилеглої паркової зониhttp://www.vecriga.info/ , retrieved on 2007-05-30.

На схід від Бульвару Свободи розташовуються декілька державних установ, освітніх закладів та амбасад, найближчими з яких є посольства Німеччини та Франції, Латвійський університет та Ризька міська гімназія № 1 Map at rigatourism.com , retrieved on 2007-06-03. На південь від Монумента Свободи можна помітити будівлю Національного оперного театру та фонтану перед ним Enciklopēdija «Rīga» Rīga 1988 Galvenā enciklopēdiju redakcija (No ISBN). Навпроти нього в західній частині площі розміщені невелике кафе та годинник «Лайма». Годинник спорудили ще 1924 року, а 1936-го його прикрасили рекламою латвійського кондитерського бренду; нині це популярне місце для зустрічей «Laimas» pulkstenim veiks kosmētisko remontu , retrieved on 2007-04-20.

Первинний варіант будівництва Монумента Свободи також передбачав, що навколо підніжжя пам'ятника буде споруджена площа еліптичної форми, встановлені садові лавки. Цю територію планували обгородити 1,6-метровою гранітною стіною, а навколо зовнішньої сторони мали б висадити туї. Втім, даний проєкт не знайшов підтримки в 1930-х роках. Подібна ініціатива, висунена у 1980-х, також не була реалізована «Latvijas Enciklopēdija» (I sējums) Rīga 2002 SIA «Valērija Belokoņa izdevniecība» .

Будівництво Дискусія щодо будівництва меморіалу, котрий увіковічнював би солдатів, які загинули в роки Першої світової війни та подальшої війни за незалежність, вперше зародилась у 1921 році. 27 липня 1922 дану пропозицію схвалив прем'єр-міністр Зігфрід Анна Маєровіц, який доручив розробити правила конкурсу на кращу «меморіальну колону». Рішення викликало сплеск активності серед скульпторів. Першим став проект латвійського архітектора Ейженса Лаубе, одного із найвідоміших представників ризького югендстилю. Він запропонував спорудити посеред центру столиці гранітний обеліск, проте ця ідея не була втілена, частково через нестачу коштів.

1923 року відбувся державний конкурс, переможцем якого стала схема Кришяніса Барона та Атіса Кронвальдса, які запропонували звести 27-метрову колону із зображенням офіційних латвійських символів та прикрашену барельєфами. Втім, через протест 57 митців даний проект відхилили. У жовтні 1923 оголосили новий конкурс, на якому вперше використовувався термін «Монумент Свободи». У березні 1925 з усіх представлених робіт відібрали 2 найкращі, однак через розбіжності серед журі конкурс вкотре закінчився нічим.

Зрештою, в жовтні 1929 відбувся останній відбірковий етап. Його переможцем став проект «Сяє, як зірка!» () скульптора Карліса Зале, який мав успіх і в попередніх номінаціях. Після незначних виправлень, зроблених автором під наглядом архітектора Ернеста Шталберга, 18 листопада 1931 року почалося будівництво меморіалу, що відбувалось за рахунок приватних пожертвувань. Спорудження архітектурної споруди йшло у рекордні строки, об'єм робіт вимірюється у розмірі 308 000 людино-годин. Готовий пам'ятник встановили біля входу в Старе місто на місці колишньої бронзової статуї російського імператора Петра I на коні. Загальна вага використаних матеріалів склала близько 2500 тонн: для перевезення такої кількості матеріалів знадобилося б близько 200 вантажних вагонів при транспортуванні залізницею. Урочисте відкриття Монумента Свободи відбулося 18 листопада 1935 року, латвійський президент Альбертс Квіесіс з невеликими труднощами зірвав з нього біле полотно під мелодію державного гімну.

Реставрація

Як і будь-який пам'ятник, Монумент Свободи зазнавав кліматичного впливу морозу, дощів, а також забрудненого повітря. Чималої шкоди архітектурній споруді нанесла прокладена в радянський час тролейбусна лінія, унаслідок транспортних вібрацій якої розгойдувався підмурівок пам'ятника. Біля монумента дослідники виявили високі концентрації двоокису азоту та діоксиду сірки, які при взаємодії з водою викликають корозію. Окрім того, вода спричинила розтріскування залізобетонного сердечника та іржавіння його сталевої арматури і кріплення, які також зазнавали постійних вібрацій, викликаних рухом транспорту.

Пористий травертин поступово розсипався, а його пори заповнились сажею і частками піску, у підсумку матеріал почорнів і став середовищем проживання для дрібних організмів, таких як мохи і лишайникиEnvironmental Influences on Cultural Heritage of Latvia by G. Mezinskis, L. Krage & M. Dzenis, Faculty of Materials Science and Applied Chemistry, Riga Technical University. Нерегулярне технічне обслуговування та невміле виконання відновлювальних робіт також внесли лепту у вивітрювання пам'ятки. Щоб запобігти її подальшому розпаду, деякі кріплення були замінені поліуретановим наповнювачем, а під час реставрації у 2001 році спеціалісти провели гідроізоляцію. З того часу кожні 2 роки проводиться технічне обстеження монументаNew Materials for Conservation of Stone Monuments in Latvia by Inese Sidraba, Centre for Conservation and Restoration of Stone Materials, Institute of Silicate Materials, Riga Technical University.