Сергій Олексійович Тучко́в (, — , ) — генерал-лейтенант, сенатор з роду Тучкових. Відомий масон, скарбник кишинівської ложі «Овідій». Поет. Автор прототипу першої російської військової енциклопедії — «Військового словника».
Біографія Народився у дворянській родині, був третім з п'яти братів (Микола, Олексій, Павло, Олександр).
15 лютого 1773 — записаний фур'єром до 2-го фузилерного полку. 4 липня 1783 — прийнятий на дійсну службу до 2-го фузилерного полку сержантом. 24 вересня 1783 — штик-юнкер. 3 березня 1785 — підпоручник. 1788 — 1790 — учасник російсько-шведської війни. Перебуваючи на гребній флотилії, командував ротою та батальйоном морської артилерії, за відзнаку у боях отримав звання капітана-поручника та капітана. 13-14 серпня 1789 — бере участь у морському бою при Роченсальмі, був поранений картеччю в руку, ногу та голову, був контужений. Нагороджений Золотою шпагою. Початок 1794 — у чині капітана формує кінно-артилерійний батальйон. 12 квітня 1794 — на початку Польського повстання пробився зі своєю частиною з оточення у місто Вільна й поєднався із загоном генерал-поручика Ігельстрома. Вивіз 11 гармат та вивів 2313 людей особового складу. 19 травня 1794 — нагороджений Орденом Святого Георгія 4-го ступеня. За участь у взятті Вільни нагороджений Орденом Святого Володимира 3-го ступеня. За відзнаку у штурмі Праги отримав чин прем'єр-майора.
1796 — 1797 — учасник Російсько-перської війни. 1797 — за відзнаку при взятті Дербента став підполковником. 11 грудня 1797 — за відзнаку у бою із перськими військами на річці Іорі став полковником. 8 липня 1798 — командир . 10 листопада 1798 — генерал-майор за упокорення повстання гірських племен на кордонах Грузії із призначенням шефом . 21 квітня 1799 — розбив заколот черкесів та кабардинців у Тагаурському урочищі. 1802 — голова цивільної адміністрації у щойно приєднаній до Росії Грузії. 1804 — брав участь у , блокаді Єревану, взяв штурмом Ечмиадзін. 18 листопада 1804 — пішов у відставку. 24 серпня 1806 — шеф Камчатського мушкетерського полку із переведенням до Молдавської армії. 1808 — учасник бойових дій із турками. 1810 — потрапив під слідство за звинуваченням у навмисному відступі від Сілістри. 1810 — черговий генерал Молдавської армії. Жовтень 1812 — за наказом очолив 2-й резервний корпус у районі Мозиря, здійснив марш до Борисова та встиг взяти участь у битві на Березині. 1813 — учасник облоги Модлина та Магдебурга. 30 серпня 1814 — слідство у справі Тучкова припинено наказом імператора. Липень 1826 — військовий губернатор Бабадагської області. 27 грудня 1830 — градоначальник Ізмаїла. 1836 — пішов у відставку за станом здоров'я.
Помер у Москві 1839 року. Похований у Новодівичому монастирі. Могилу знищено за радянської доби.
Нагороди 1789 — Золота шпага «За хоробрість» 1789, 19 травня — Орден Святого Георгія 4-го ступеня 1795 — Орден Святого Володимира 3-го ступеня 1795 — 1796 — Орден Святої Анни 2-го ступеня; алмазні знаки до ордену 1828, 22 травня — Орден Святого Володимира 2-го ступеня 1834, 28 січня — Орден Білого орла Срібна медаль «В пам'ять Вітчизняної війни 1812 року» Медаль «За турецьку війну»
Твори (перевидано 2008-го року) Нотатки 1766—1808 Собрание сочинений и переводов в стихах С. Тучкова (М., 1797). Сочинения и переводы С. Тучкова (ч. 1—4. СПб., 1816—1817). Признание или Открытая тайна. Одесса, 1833
Посилання Словарь русских генералов, участников боевых действий против армии Наполеона Бонапарта в 1812—1815 гг. // Российский архив. История Отечества в свидетельствах и документах XVIII—XX вв. : Сборник. — М.: студия «ТРИТЭ» Н. Михалкова, 1996. — Т. VII. — С. 585—586. — ISSN 0869-20011. (Комм. А. А. Подмазо) Тучков 2, Сергей Алексеевич // Большая биографическая энциклопедия. 2009. Глинка С. Н. «Из записок о 1812 годе. Очерки Бородинского сражения» Тучков Сергей Алексеевич // Отечественная война 1812 года. Биографический словарь. М. Кучково поле, 2011 Залесский К. А. Наполеоновские войны 1799—1815. Биографический энциклопедический словарь, Москва, 2003 Сергій Тучков у проекті «Хронос» Російські біографії Тучков і Пушкин Текст кількох віршів