Коч (через від ) — вид старовинного екіпажа. У СУМ-11 і в Словарі української мови Б. Д. Грінченка це слово тлумачиться як «різновид коляски, фаетона». Кочі відомі з XVI століття і вважаються першими екіпажами, спорядженими ресорами . Батьківщиною кочів є Угорщина, з місцем походження пов'язана і їхня назва: візництвом на таких екіпажах у XV—XVI століттях на ділянці між Будою та Пештом і Віднем займалися мешканці поселення КочLe Robert. Dictionnaire historique de la langue française. Troisième édition. Paris. 2000. ; назва виникла внаслідок скорочення («кочський візок»). З угорської мови слово проникло до багатьох мов Європи: від нього походять , , та ін. Окрім того, від Kutsche утворене слово «кучер».
Кузов перших кочів був плетеним з вербового пруття, з дерев'яною основою. Підвіска первісно влаштовувалася таким чином: на кожній осі ближче до коліс встановлювалися дві стійки з кільцями, до кілець стійок на ланцюгах чи шкіряних ременях підвішувався за кути кузов. Центри передньої і задньої осей з'єднувалися балкою-підтокою. Над кузовом влаштовувався куполоподібний дах, часто підтримуваний стовпцями, дверець не було. Коч міг умістити 6-8 осіб, упрягали в нього, залежно від регіону і наявних потреб, від 2 до 6 коней. Кочі багатих людей пишно вбиралися різьбленням, позолотою, завісами і кутасами. В Україні кочі використовували заможні верстви населення (пор. Шевченкове: «Із коча пан мій вилізає І посила за молодим…»).
Примітки
Посилання Un historique des véhicules hippomobiles de France