Генріх I Боклерк (вересень 1068 — 1 грудня 1135) — молодший син Вільгельма I Завойовника, король Англії (1100–1135 рік) і герцог Нормандії (1106–1135 рік). За легендою Генріх I відрізнявся ученістю, за що отримав своє прізвисько ( — добре обізнаний). Наслідував королівство після брата Вільгельма II Рудого.
Правління Генріха I було відмічено відновленням єдності англонормандської монархії після перемоги над братом Робертом II Куртгезом в 1106 році, а також цілою серією адміністративних і фінансових реформ, які лягли в основу державної системи Англії епохи середньовіччя. Зокрема, була створена Палата шахівниці, виникла традиція затвердження англійськими монархами хартій вільностей, впорядковані місцева адміністрація і судова система. Шлюб Генріха I з Матильдою Шотландською, спадкоємицею англосаксонських королів, став важливою віхою на шляху зближення нормандської аристократії і англосаксонського населення країни, що пізніше призвело до виникнення англійської нації. Генріх I не залишив після себе дітей чоловічої статі, і після його смерті в Англії почалася тривала громадянська війна між його дочкою Матильдою і племінником Стефаном.
Юність Генріх був наймолодшим сином англійського короля Вільгельма I Завойовника й Матильди Фландрської. Він народився десь між травнем 1068 і травнем 1069 року в Йоркширі, ставши таким чином єдиним сином Вільгельма I, народженим в Англії після нормандського завоювання. Своє ім'я юний принц отримав на честь короля Франції Генріха I. Відповідно до звичаїв того часу, Генріха, як наймолодшого в родині, первинно готували до церковної кар'єри, чим, вочевидь пояснювалась ретельніша освіта, у порівнянні з його старшими братами Робертом й Вільгельмом. Очевидно, що він був першим після завоювання королем Англії, що володів англосаксонською мовою. Тим не менше, точних даних про вчителів Генріха й місця, де він здобував освіту, немає, тому, ймовірно, захват середньовічних хроністів стосовно рівня освіченості майбутнього короля були сильно перебільшенимиБарлоу Ф.: Вільгельм I та нормандське завоювання Англії, стор. 285.
Перед своєю смертю 1087 року Вільгельм Завойовник розділив свої володіння між двома старшими синами: Роберт Куртгез отримав Нормандію, а Вільгельм Руфус — Англію. Генріху ж він заповів лише 5 000 фунтів срібла, що, однак, зробило юного принца одним з найбагатших аристократів АнгліїДжуетт С. О., Завоювання Англії норманами, 2003, стор. 277.
Згодом йому вдалось за 3 000 фунтів придбати у герцога Роберта півострів Котантен і область Авранш. Це дозволило Генріху відіграти важливу роль у боротьбі між старшими братами за об'єднання спадкових володінь Вільгельма Завойовника, що розгорнулась у 1090-их рокахДжуетт С. О., Завоювання Англії норманами, 2003, стор. 283.
У 1090 році Генріх підтримав герцога Роберта проти Вільгельма Руфуса і взяв участь у жорстокому придушенні повстання городян Руана, але вже наступного року, коли англійський король висадився в Нормандії, перейшов на бік останнього. Невдовзі, однак, Вільгельм і Роберт примирились й обернули свої сили проти Генріха. Війська старших братів вторглись у Котантен й вигнали звідти Генріха. Залишений усіма, він виїхав у Вексен й кілька років прожив там практично жебраком. За легендою, відданими йому залишались тільки три людини: священик, лицар та зброєносець, що поїхали з нимРижов К. В., Всі монархи світу. Західна Європа, 2001, стор. 82.
Пізніше Генріху вдалось примиритись із братами й він повернувся в Англію. У 1094 році за підтримки Вільгельма Генріх знову відвоював значну частину Котантену, незважаючи на опір інших великих нормандських баронів на чолі з Робертом Беллемським.
Характер Від своїх пращурів з Нормандської династії Генріх успадкував сильний характер. Але, окрім того, як і інші діти Вільгельма він був непривітним, жорстоким, скупим і розпутним, що проявилось у численних позашлюбних зв'язках короля. Хоч він володів англосаксонською мовою й періодично загравав з корінним населенням країни, Генріх, як і інші нормандські аристократи, зневажав англосаксів, та, коли став королем, не призначав їх на адміністративні й церковні посади. Однак з усіх синів Вільгельма Завойовника, лише Генріх успадкував державницькі таланти батька, що забезпечило його правлінню в Англії стабільність і дозволило значно підвищити ефективність функціонування державного апарату.
Генріх I також дуже любив екзотичних тварин. У Вудстоку було організовано королівський звіринець, де, зокрема, утримувались леви, леопарди, рисі, верблюди й улюбленець короля — їжатець, подарований королю Гійомом де МонпельєДжуетт С. О., Завоювання Англії норманами, 2003, стор. 288—292.
Як і у його попередників, головною розвагою Генріха було полювання. Територія королівського лісу у період його правління істотно зросла, а покарання за незаконне полювання стали жорстокішими, аж до смертної кари.
Вступ на престол 2 серпня 1100 року Генріх разом із деякими іншими нормандськими аристократами брав участь у тому полюванні в лісі Нью-Форест, під час якої короля Вільгельма було несподівано убито випадковою стрілою. Є версія, що убивство короля було умисним, й було частиною змови групи баронів, на чолі з Гілбертом Фітц-Річардом, в якій міг брати участь і сам Генріх. Як би там не було, ледве звістка про смерть Вільгельма поширилась серед мисливців, Генріх, кинувши на землі труп брата, чимдуж поскакав у Вінчестер й заволодів королівською казною. Наступного дня англонормандські барони обрали його королем, незважаючи на протести прихильників старшого брата, герцога Роберта, який повертався у цей час із Першого хрестового походу. Вже 5 серпня Генріх був коронований королем Англії у Вестмінстері.
У перші місяці свого правління Генріх I провів велику роботу з легітимізації своєї влади й завоювання довіри населення. Вперше в англійській історії король під час коронації підписав хартію вольностей, де засудив методи управління свого попередника та пообіцяв керуватись винятково принципами справедливості й турботи про підданих. Він негайно звернувся до Ансельма, вигнаного архієпископа Кентерберійського, й запросив його повернутись до країни, обіцяючи задоволення його вимог. Головний радник Вільгельма II Ранульф Фламбард був кинутий до в'язниці. 11 листопада 1100 року Генріх I став до шлюбу з Матильдою, дочкою короля Шотландії Малколма III й Маргарити Святої, онуки англосаксонського короля Едмунда Залізнобокого. Це надало додаткової міцності претензіям Генріха I на англійський престол. Йому також вдалось завоювати підтримку короля Франції, чий син і спадкоємець взяв участь у першому засіданні Великої королівської ради Генріха I.
Завоювання Нормандії На початку 1101 року, в Нормандію повернувся Роберт III Куртгез, оточений ореолом слави тих подвигів, які він здійснив у хрестовому поході. У той самий час із Тауера втік Ранульф Фламбард, який приєднався до герцога Роберта й почав готувати нормандське вторгнення до Англії. На підтримку претензій Куртгеза на англійський престол стала частина англійських баронів, в тому числі Роберт Беллемський, граф Шрусбері, який контролював значну територію на заході країни. Однак король діяв швидко: у всі графства було надіслано підтвердження коронаційної хартії Генріха I та його клятви про «добре правління», король особисто керував підготовкою англосаксонського фірда, навчаючи селян методам опору лицарській кінноті, й забезпечив собі підтримку духовенства на чолі з архієпископом Ансельмом. Це принесло свої плоди: повстання 1101 року не набуло того розмаху, як заколот Одо, єпископа Байо, 1088 року, й більшість англійських баронів зберегли вірність королю.
Хоча 21 липня 1101 року війська герцога Роберта несподівано висадились у Портсмуті та невдовзі захопили Вінчестер, подальше їхнє просування було зупинено. В Алтоні брати уклали мирну угоду: Роберт визнавав Генріха королем Англії в обмін на виплату щорічної пенсії в розмірі 3000 марок й відмову Генріха від усіх його земель в Нормандії, за винятком Домфрона. Король також гарантував амністію учасникам повстання.
Однак, лишень загрозу престолу Генріха I було усунено, обіцянка амністії була забута. У 1102 році король конфіскував землі й титули Роберта Беллемського, головного прибічника Куртгеза в Англії, та захопив його замки. Втеча Роберта до Нормандії забезпечила королю привід для відновлення війни зі своїм братом. Вторгнення до Нормандії було добре підготоване: Генріх I уклав угоди про союз та військову допомогу з усіма сусідами Нормандського герцогства (королем Франції, графами Фландрії й Анжу, герцогом Бретані). У самій Нормандії значна кількість баронів і міст схилялись до підтримки англійського короля. Вже у 1104 році Генріх I здійснив перший похід до Нормандії, укріпивши Домфрон, розмістивши англійські гарнізони в замках своїх прибічників та змусивши герцога Роберта поступитись йому Евреським графством. На початку 1105 року крупна англійська армія висадилась у Котантені й невдовзі підкорила весь півострів, а також територію Нижньої Нормандії до Кана. У 1106 році англійці, яких підтримували контингенти з Анжу, Фландрії й Бретані, взяли в облогу Таншбре, важливу фортецю на схід від Авранша. Для зняття блокади прибув сам герцог Роберт, який, незважаючи на чисельну перевагу супротивника, вирішив дати генеральну битву. Битва під Таншбре 28 вересня 1106 року завершилась цілковитою перемогою Генріха I. Нормандці були розбиті, а герцог Роберт потрапив у полон. В результаті Нормандію було завойовано і єдність англонормандської монархії часів Вільгельма Завойовника відновленоДуглас Д. Ч., Нормани від завоювань до досягнень, 2003, стор. 86.
Правління Генріха I
Політика в Нормандії Завоювавши Нормандію, Генріх I досить швидко відновив державну адміністрацію, що існувала за часів Вільгельма Завойовника. Землі та замки, роздані Робертом Куртгьозом нормандським баронам, були повернуті у герцогський домен. Самовладдю баронів й розбрату було покладено край: король жорстоко карав усіх порушників громадського спокою. Фортеці, незаконно зведені місцевими феодалами, були зруйновані. Центральна влада в герцогстві різко посилилась, а впорядкування фіскальної та судової систем дозволило значно підвищити фінансові надходження від Нормандії у державну казну. Головною проблемою, тим не менше, залишалась лояльність місцевої аристократії. Хоч герцог Роберт до своєї смерті 1134 року перебував під арештом в Англії, його син Вільгельм Клітон був на свободі й не полишав претензій на престол Нормандії. Це не дозволяло Генріху I надовго залишати герцогство й послабляти свій контроль над нормандськими баронами, дехто з яких відкрито підтримували Клітона (Роберт Беллемський, Аморі де Монфор), а згодом і Жоффруа Анжуйського. Більше половини з двадцяти дев'яти років, що минули після битви під Таншбре до смерті Генріха I, король провів у Нормандії. За його відсутності управління герцогством зазвичай здійснював провідний радник короля з нормандських справ Жан, єпископ Лізьйо.
Політика в Англії Правління Генріха I в Англії характеризувалось значним посиленням королівської влади й важливими реформами, спрямованими на створення централізованого адміністративного апарату. Королівська курія набула чіткішої структури, було створено систему сплати для вищих державних посад. Залучення середнього та дрібного лицарства на службу при дворі сприяло зародженню в Англії чиновництва. Функції окремих підрозділів курії стали більш спеціалізованими. Головним нововведенням в адміністративній сфері стало затвердження Палати шахівниці — вищого органу фінансового управління й суду. Шерифи графств перестали представляти інтереси місцевих баронів й перетворились на королівських чиновників, що керували виконанням королівської волі на місцях, збирали державні прибутки й регулярно звітували перед Палатою шахівниці та самим королемЕрнест Лавісс, Рамбо, Епоха хрестових походів, 2005, стор. 684.