Психологія наркоманії здебільшого охоплює клінічну психологію й аномальні психологічні дисципліни та сприяє застосуванню інформації, отриманої в підсумку досліджень, намагаючись належним чином діагностувати, оцінювати, лікувати та підтримувати клієнтів, які займаються без залежності. Протягом всього курсу лікування наркоманії, психологи заохочують поведінку, яка формує добробут та емоційну стійкість до їх фізичних, психічних та емоційних проблем.
Основа звикання суперечлива. Професіонали розглядають це як хворобу чи вибір. Одну модель називають хворобою моделі залежності. Друга модель - модель вибору залежності. Дослідження стверджують, що процес звикання схожий на модель захворювання, де головним органом є мозок, деякий тип дефекту та симптоми захворювання. Наркоманія схожа на модель вибору з розладом генів, винагородою, пам'яттю, стресом та вибором. Обидві моделі призводять до компульсивної поведінки.
Когнітивна поведінкова терапія, терапія діалектальної поведінки та біхевіоризм, широко використовуються як підходи для подолання залежностей від процесу та наркоманії. Менш поширеними є підходи до еклектичної, психодинамічної, гуманістичної та експресивної терапії. Наркоманії стосуються наркотиків, алкоголю та куріння. Пристрасті до процесів стосуються поведінки, що не пов’язана з субстанціями, таких як азартні ігри, витрати, сексуальна активність, ігри, інтернет та їжа.
Найдавнішим визначенням психології залежності є те, що у наркомана відсутній самоконтроль. Сторона, що залежить, хоче утриматися, але вони не можуть протистояти спокусі. Наркомани втрачають контроль над своїми діями. Вважається, що наркоман бореться зі своєю залежністю та бажає утримання й отримує контроль над своїми діями.
Історія Слово "залежність" було успішно простежено у 17 столітті. У цей часовий період залежність визначалася як змушена діяти будь-яку кількість шкідливих звичок. Особи, що зловживають наркотиками, називали опіумом та морфіном «їдцями». "П'яниця" посилалася на зловмисників алкоголю. Підручники з медицини класифікували ці «шкідливі звички» як дипсоманія або алкоголізм. Однак діагноз був вперше надрукований у медичній літературі до 19 століття. У 1880-х роках Зигмунд Фрейд та Вільям Галстед почали експерименти з користувачами кокаїну. Не усвідомлюючи потужних адиктивних якостей препарату, вони ненавмисно стали морськими свинками у власних дослідженнях, і, як наслідок, їх внесок у психологію та медицину змінив світ.
Працюючи у Віденській загальній лікарні (Vienna Krankenhaus), в Австрії кокаїн заволодів життям Фрейда, коли він виявив кокаїн, щоби полегшити його мігрень. Коли ефект кокаїну зменшився, кількість споживаного кокаїну Фрейда збільшувалася. Маючи інформацію про больові властивості кокаїну, лікарі почали призначати кокаїн своїм пацієнтам, які потребували полегшення болю.
Не знаючи про експерименти Фрейда та Галстеда з кокаїном, американський лікар В. Б. Бентлі проводив свої власні подібні експерименти. Індекс Медикус опублікував свою статтю, в якій розповів, як він успішно лікував пацієнтів з кокаїном, які звикали до опію та алкоголю. Наприкінці 1800-х років використання кокаїну як рекреаційного наркотику поширилось, як епідемія у всьому світі.
Коли кокаїн продовжував поширюватись, лікарі почали шукати способи лікування пацієнтів із залежністю від опіуму, кокаїну та алкоголю. Медики обговорювали існування етикетки "особи, що викликають звикання", але вважають, що властивості Фрейда (сміливий ризик, емоційні рубцеві тканини та психічні потрясіння) були тими, що сприяли розвитку "особистості, що викликає звикання".
Важливі учасники Лікар Зігмунд Фрейд, народився 6 травня 1856 р. У Фрайберзі, Франція (область, яка тепер відома як Прибор у Чехії), мала важливе значення у галузі психології. Тлумачення снів та психоаналіз (також відомий як ток-терапія) - два його відомих вкладу. Психоаналіз застосовується для лікування безлічі станів, включаючи залежність. Як один із найвпливовіших мислителів XX століття, він змінив те, як ми сприймаємо себе і повідомляємо про своє сприйняття, оскільки низка його теорій була популяризована, а створені ним терміни увійшли до загальної мови.
Теорії психічного здоров'я, розвитку особистості та хвороби, розроблені Фрейдом, вважаються вкрай суперечливими. За Фрейдом, люди наділені трьома рівнями усвідомленості: свідомим, передсвідомим та несвідомим, де свідомий рівень посилається на те, про що ми повністю цінуємо; факти, про які люди не можуть усвідомлювати. Метою терапії є перетворення несвідомого у свідоме.
Вільям Халстед, народився 23 вересня 1852 року в Нью-Йорку, отримав ступінь медицини в 1877 р. Протягом своєї медичної кар'єри хірурга він сприяв хірургічним методам, що врешті-решт призвело до покращення результату пацієнта після операції. Під час професійної кар'єри Галстеда він (разом з Фрейдом) проводив експерименти з наркотиком кокаїном. У той час як їх дослідження тривали, вони стали морськими свинками для власних експериментів, коли вони призвичаїлися до кокаїну. 1884 року він став першим, хто описав, яким чином кокаїн може бути використаний як локалізований анестетик при введенні в стовбур чуттєвого нерва, і як локалізована ішемія продовжує анестезуючі властивості наркотику.
Г. Алан Марлатт був піонером у галузі психології залежності. Народився у Ванкувері, Британська Колумбія, у 1941 році, він провів свою професійну кар’єру як психолог наркоманії, дослідник та директор Центру досліджень наркоманії Університету Вашингтона та професор кафедри психології. Марлатт прийняв теорію зменшення шкоди та розробив і науково перевірені способи запобігання ковзання наркомана від рецидиву. Він розумів, що очікування негайного та повного утримання від наркоманів часто стримує залежних від пошуку необхідної та заслуженої допомоги. Марлатт помер 14 березня 2011 року.
А. Томас Маклаллан народився в 1949 році на Стейт-Айленді, Нью-Йорк. Він є професором Медичної школи університету Пенсильванії в Центрі досліджень наркоманії. Маклаллан виступає або працює в редакційних колегіях як рецензент медичних та наукових журналів, а також як радник урядових та некомерційних організацій, включаючи Національну лабораторію практики Американської психіатричної асоціації та Всесвітню організацію охорони здоров'я. Він є співзасновником та головним виконавчим директором Інституту лікувальних досліджень, що знаходиться у Філадельфії, штат Пенсильванія. McLellan проводив десятиліття досліджень ефективності лікування пацієнтів, які вживають наркотики, і визнаний як на національному, так і на міжнародному рівні як психолог наркоманії. Він також відомий розробкою Індексу тяжкості наркоманії або ASI і виконує функції головного редактора журналу «Наркоманія» та заступника посадової особи з питань національної політики контролю над наркотиками, досліджень та оцінки.
Арнольд Вашингтон спеціалізується на наркоманії з 1975 року і є психологом наркоманії, відомим своєю роботою в розробці терапевтичних підходів до лікування наркоманії та алкоголізму. Автор багатьох книг та статей професійних журналів про лікування та наркоманію. Він є викладачем, клініцистом, науковим співробітником, а також працював у дорадчому комітеті США з управління продуктами харчування та ліків. Вашингтон є засновником і виконавчим директором Recovery Options, приватної практики лікування наркоманії, розташованої в Нью-Йорку та Прінстоні, Нью-Джерсі.
Вільям Л. Уайт - старший науковий консультант у системі охорони здоров’я Каштан, радник з питань наркоманії, дослідник та письменник у галузі наркоманії понад 45 років. Він написав понад 400 робіт та 18 книг. Він отримав нагороди від Національної асоціації постачальників лікування наркоманії (NAATP), Національної ради з питань алкоголізму та залежності від наркотиків (NAADAC), Асоціації фахівців наркоманії та Американського товариства медицини наркоманії (ASAM).
Залежність Наркоманія - це прогресуюче захворювання та психіатричне розлад, яке визначається Американським товариством медицини наркоманії як "первинне, хронічне захворювання винагородження мозку, мотивації, пам'яті та споріднених схем". Він характеризується нездатністю контролювати поведінку, створює дисфункціональну емоційна реакція, і це впливає на здатність користувачів послідовно утримуватися від речовини або поведінки. Психологія сьогодні визначає залежність як "стан, який може виникнути, коли людина або вживає таку речовину, як нікотин, кокаїн, або алкоголь, або займається діяльністю наприклад, азартні ігри чи покупки / витрати".
Коли наркоман вживає наркотики або виконує поведінку вперше, він автоматично не стає наркоманом. З часом ненаркоман вирішує продовжувати займатися поведінкою або вживати наркотики через задоволення, яке отримує незалежний. Зараз наркоман втратив здатність вибирати чи відмовлятися від поведінки чи речовини і поведінка стає нав'язливою дією. Перехід від незалежного до наркомана в основному відбувається від впливу тривалого вживання речовин та поведінки на функціонування мозку. Наркоманія впливає на схеми винагороди та мотивації, навчання та пам’ять та гальмівний контроль над поведінкою.
Існують різні школи думок щодо термінів залежності та залежності від посилань на наркотики та поведінку. Одне прийняте переконання полягає в тому, що "залежність від наркотиків" дорівнює "залежності". Друга віра полягає в тому, що два терміни не дорівнюють один одному. Відповідно до DSM, клінічні критерії "залежності від наркотиків" (або того, що ми називаємо наркоманією) включають компульсивне вживання наркотиків, незважаючи на шкідливі наслідки; неможливість припинити вживання наркотиків; невиконання трудових, соціальних чи сімейних зобов’язань; і, іноді (залежно від препарату), толерантності та відміни.
Останнє відображає фізичну залежність, при якій організм адаптується до препарату, вимагаючи його більше, щоб досягти певного ефекту (толерантності) і викликати специфічні для наркотиків фізичні або психічні симптоми, якщо вживання наркотиків різко припинено (відмова). Фізична залежність може статися при хронічному вживанні багатьох лікарських засобів, включаючи навіть відповідне, медикаментозне застосування. Таким чином, фізична залежність сама по собі не становить звикання, але часто супроводжує залежність. Таке розрізнення може бути важко розрізнити, особливо при застосуванні знеболювальних препаратів, коли потреба у збільшенні дози може представляти толерантність або погіршення основної проблеми, на відміну від початку зловживань чи залежності.
Існують деякі характеристики залежності, які незалежно від типу поділяють спільність. Поведінка забезпечує швидкий і потужний засіб зміни настрою, думок і відчуттів людини, які виникають через фізіологію та вивчені очікування. Безпосередні осаджуючі фактори рецидиву, терміни рецидиву та швидкість рецидиву після лікування високі.
Американська психологічна асоціація Американська психологічна асоціація (APA) - це професійна психологічна організація і є найбільшою асоціацією психологів у США. Понад 100 000 дослідників, педагогів, клініцистів та студентів підтримують асоціацію через своє членство. Їх місія "полягає у сприянні створенню, спілкуванню та застосуванню психологічних знань для користі суспільству та покращення життя людей".
APA підтримує 54 підрозділи, два з яких стосуються залежності. Відділ 50, Психологія суспільства наркоманії сприяє прогресу в наукових дослідженнях, професійній підготовці та клінічній практиці в межах адиктивної поведінки. Адикційна поведінка охоплює проблемне вживання алкоголю, нікотину та інших наркотиків, а також розлади, пов’язані з азартними іграми, їжею, витратами та сексуальною поведінкою. Відділ 28 «Психофармакологія та зловживання наркотичними речовинами» сприяє навчанню, дослідженню та поширенню інформації щодо впливу наркотиків на поведінку.