Пауль Кернер (Paul Körner; 2 жовтня 1893, Пірна — 29 листопада 1957, Тегернзе) — німецький державний діяч, статс-секретар уряду Пруссії (11 квітня 1933) і постійний заступник Уповноваженого з 4-річному плану Германа Герінга (22 жовтня 1936), обергруппенфюрер СС (30 січня 1942).

Біографія Відвідував народну школу і реальну гімназію в Циттау. У 1914 році вступив добровольцем в армію, учасник Першої світової війни. Спочатку воював на фронті в складі саксонського королівського полку польової артилерії № 28, з 1917 року — офіцер Генерального штабу, гауптман (1919). Під час війни Кернер подружився з баварським льотчиком-винищувачем Германом Герінгом.

Після демобілізації був членом добровольчого корпусу Лютцова, вивчав юриспруденцію. Роботу знайти не зміг і жив на невелику грошову допомогу, яку йому надавала сім'я. У листопаді 1926 року вступив в НСДАП (квиток № 714 328).

Навесні 1928 року зблизився з Германом Герінгом. У Кернера був власний автомобіль «Мерседес Бенц», і Герінг запропонував Кернеру стати його компаньйоном по роботі представником різних авіаційних фірм. З цього часу він став особистим шофером і довіреною особою Герінга. У 1931 році вступив в СС (посвідчення №23 076) і отримав звання группенфюрера СС. З кінця 1931 року - особистий секретар Герінга. До кінця війни залишався найближчим співробітником Герінга.

Свідченням високого становища Кернера в ієрархії НСДАП можна вважати той факт, що він поряд з Адольфом Гітлером, Германом Герінгом і Вільгельмом Фріком був одним з 4 представників НСДАП, які брали участь в обговоренні 22 січня 1933 року в заміському будинку Йоахіма фон Ріббентропа з представниками рейхспрезидента Німеччини Пауля фон Гінденбурга питання про утворення нового коаліційного уряду на чолі з Гітлером.

Після приходу Гітлера до влади в лютому 1933 року Кернер став особистим референтом Герінга в Міністерстві внутрішніх справ Пруссії. З 5 березня 1933 року і до кінця війни був депутатом Рейхстагу від 2-го виборчого округу Західний Берлін. 11 квітня 1933 року став статс-секретарем уряду Пруссії. У ситуації велику зайнятість Герінга на його численних посадах в Третьому Рейху на посаді статс-секретаря Кернеру доводилося займатися поточним керівництвом прусським урядом. З вересня 1933 року — прусський державний радник. Як член Прусської державної ради Кернер також представляв інтереси Пруссії в рейхсраті до його розпуску на початку 1934 року.

З 22 жовтня 1936 року — постійний заступник Уповноваженого з 4-річного плану Герінга, статс-секретар Управління з чотирирічного плану і Голова Генеральної ради з чотирирічного плану. У 1937-42 роках  голова Наглядової ради концерну «Імперські підприємства гірничорудної промисловості і металургійні заводи Германа Герінга» («Reichswerke AG für Erzbergbau und Eisenhütten Hermann Göring»). У 1939-42 роках — голова Генеральної ради з 4-річного плану. Завдяки тому, що генеральний уповноважений з 4-річного плану Герінг мало розбирався в питаннях економіки, в руках Кернера зосередилася величезна влада у керівництві промисловістю і підготовці Німеччини до війни. У 1941-45 роках Кернер був заступником керівника Штабу економічного керівництва «Схід» («Wirtschaftsführungsstabes Ost»), який займався економічним пограбуванням окупованої території СРСР.

У 1930-і і 1940-і роки Кернер займав ряд ключових позицій в німецькій економіці: в 1937-42 роках він був головою Наглядової ради концерну «Герман Герінг Верке» («Reichswerke AG für Erzbergbau und Eisenhütten Hermann Göring»), в 1941-43 роках — головою адміністративної ради «Гірничодобувні і металургійні заводи Сходу» («Berg und Hüttenwerke Ost GmBH»), а також був членом Наглядової ради компанії Люфтганза («Lufthansa AG»), членом товариства «Імперські автобани» («Reichsautobahn») і постійним членом імперської робочої палати («Reichsarbeitskammer»). Крім того, Кернер був членом президії Німецького дослідницького товариства («Deutschen Forschungsgemeinschaft»), Німецької академії авіаційних досліджень («Deutschen Akademie der Luftforschung») і правління Німецької імперської пошти.

Після війни заарештований американськими військами. У 1946 році виступав свідком на Нюрнберзькому процесі у справі головних військових злочинців. Був притягнутий до суду Американського військового трибуналу у справі «Вільгельмштрассе». 11 квітня 1949 року був засуджений до 15 років тюремного ув'язнення. Пізніше був амністований і звільнений 15 грудня 1951 року. Надалі на пенсії.

Звання

Лейтенант резерву (7 листопада 1916) Штурмбанфюрер СС (17 лютого 1932) Штандартенфюрер СС (22 липня 1932) Оберфюрер СС (20 квітня 1933) Бригадефюрер СС (19 липня 1933) Групенфюрер СС (1 березня 1934) Гауптман резерву люфтваффе (1935) Майор резерву люфтваффе (1936) Обергрупенфюрер СС (30 січня 1942) Оберстлейтенант резерву люфтваффе (лютий 1942)

Нагороди

Залізний хрест 2-го і 1-го класу Орден Альберта (Саксонія), лицарський хрест 2-го класу з мечами Військовий Хрест Фрідріха-Августа (Ольденбург) 2-го класу Галліполійська зірка (Османська імперія) Цивільний знак СС (№42) Почесний хрест ветерана війни з мечами Почесний кут старих бійців Золотий партійний знак НСДАП Орден дому Саксен-Ернестіне, великий хрест з мечами на кільці (1935) Почесний знак Німецького Червоного Хреста 1-го класу Йольський свічник (16 грудня 1936) Кільце «Мертва голова» Почесна шпага рейхсфюрера СС Нагрудний знак спостерігача Медаль «У пам'ять 13 березня 1938 року» Медаль «У пам'ять 1 жовтня 1938» Хрест Воєнних заслуг 2-го і 1-го класу Імперський орден Ярма та Стріл, великий хрест (Іспанія) Медаль «За вислугу років у СС» 4-го, 3-го і 2-го ступеня (12 років) Медаль «За вислугу років у НСДАП» в бронзі і сріблі (15 років)

Література

Залесский К.А. Вожди и военачальники Третьего рейха: Биографический энциклопедический словарь.. — М.: "Вече", 2000. — С. 205. — 576 [16 илл.] с. — ISBN 5-7838-0550-5.

Залесский К.А. Кто был кто в Третьем рейхе: Биографический энциклопедический словарь. — М.: ООО «Издательство АСТ»: ООО «Издательство Астрель», 2003. — С. 342—343. — 942 с. — ISBN 5-17-015753-3 (ООО «Издательство АСТ»); ISBN 5-271-05091-2 (ООО «Издательство Астрель»).

Залесский К. НСДАП. Власть в Третьем рейхе. — М.: Эксмо, 2005. — С. 260. — 672 с. — ISBN 5-699-09780-5.

Залесский К. СС. Охранные отряды НСДАП. — М.: Эксмо, 2004. — С. 278. — 658 с. — ISBN 5-699-06944-5.

Эрнст Клее (Ernst Klee) «Словарь персоналий Третьего Рейха» («Das Personenlexikon zum Dritten Reich»). — Франкфурт-на-Майне, Издательство «Книги карманного формата Фишера» («Fischer Taschenbuch Verlag»), 2007. ISBN 978-3-596-16048-8. (2 издание). Герман Вайсс (Hermann Weiß) «Биографический словарь Третьего рейха» («Biographisches Lexikon zum Dritten Reich»). — Франкфурт-на-Майне, Издательство Фишера, 1998. ISBN 3-10-091052-4. Эрих Штокхорст (Erich Stockhorst) «5 000 руководителей — Кто был кем в Третьем Рейхе» («5000 Köpfe — Wer war was im Dritten Reich»). — Киль, Издательство Арндта, 2000, ISBN 3-88741-116-1. Prominente ohne Maske - Drittes Reich, FZ-Verlag 1998, ISBN 3924309396 Internationales Biographisches Archiv 19/1952 vom 28. April 1952

Примітки