Альфред Манке (; 18 березня 1888, Позен — 12 січня 1979, Ойтін) — німецький офіцер, генерал авіації. Кавалер Лицарського хреста Хреста Воєнних заслуг з мечами.

Біографія 1 квітня 1908 вступив у 1-й залізничний полк. У жовтні 1912-вересні 1913 року пройшов льотну підготовку в Деберіці. З 1 жовтня 1913 року — ад'ютант 2-го авіаційного загону.

Учасник Першої світової війни; в вересні 1914 року призначений офіцером у справах авіації в штабі 8-ї армії, що діяла на російському фронті. З січня 1915 року — пілот 14-го авіаційного загону. 18 квітня 1915 року повернувся в штаб 8-ї армії, а 1 лютого 1916 року зайняв аналогічну посаду в штабі 2-ї армії, яка діяла у Франції. У серпні 1916 року зарахований в штаб командувача авіацією діючої армії. З квітня 1917 року служив в штабах резервних частин. З 10 травня 1918 року — командир 231-го авіаційного загону.

У березні 1919 переведений на авіаційну базу в Кенігсберзі, а 2 липня 1919 звільнений з армії. 15 листопада 1919 року вступив в поліцію. Служив в поліції безпеки Люцена. Закінчив Вище поліцейське училище в Айхе (1923). Обіймав посаду начальника відділу поліції порядку в поліцай-президії Алленштайна (21 грудня 1923 — 25 січня 1924, 17 квітня — 31 травня 1925), потім служив в поліції порядку в Ліку, Кенігсберзі, Грайвіці. 19 січня 1929 року очолив інспекцію поліції Бойтена, а 15 вересня 1931 року став інструктором вищого поліцейського училища. З 26 березня 1933 року — начальник штабу командувача поліцією «Схід». 1 квітня 1935 переведений в люфтваффе і призначений президентом Німецької асоціації авіаспорту, з 26 жовтня 1935 року — імперський керівник авіаспорту і інспектор резерву люфтваффе. Брав активну участь у створенні люфтваффе і організації системи підготовки кадрів. З 1 лютого 1937 року — командир 152-ї бомбардувальної ескадри. 1 листопада 1938 року поставлений на чолі 6-го вищого авіаційного навчального командування зі штаб-квартирою в Гамбурзі.

З 26 серпня 1939 року командувач 1-м, з жовтня 1939 року — 12-м авіаційним обласним штабом. З 1 жовтня 1940 року — начальник Вищого авіаційного навчального командування; керував підготовкою молодих кадрів для люфтваффе. 1 квітня 1941 року переведений в Імперське міністерство авіації інспектором військово-навчальних закладів. 1 червня 1942 року очолив 21-й авіаційний обласний штаб, а в жовтні 1942 року прийняв командування 15-ю авіапольовою дивізією. З 2 січня по 31 березня 1943 року командував авіаційною дивізією «Донець» на радянсько-німецькому фронті, а з 1 квітня по 1 травня 1943 року виконував обов'язки командира 1-го авіакорпусу. З 10 травня 1943 року — генерал для особливих доручень при командувачі 2-го повітряного флоту. 31 липня 1943 року призначений начальником 27-ї польової авіаційної області (зі штаб-квартирою в Мілані). З 4 листопада 1944 року — начальник допоміжного авіаційного штабу «Північ» (Гамбург). 8 травня 1945 року взятий в полон англо-американськими військами. 23 травня 1947 року звільнений.

Сім'я 23 березня 1923 року одружився з 20-річною Еммою Бертою Йоганною Аннелізою Брахфогель. В пари народився син Йохен Освальд Еріх Отто (1926, Кенігсберг), названий на честь Освальда Бельке. В 2012 році Йохен переклав на англійську мову мемуари свого батька.

Звання

Фанен-юнкер (1 квітня 1908) Фенріх (19 листопада 1908) Лейтенант (19 серпня 1909) Оберлейтенант (27 січня 1915) Гауптман (27 січня 1917) Гауптман поліції (15 листопада 1919) Майор поліції (1 квітня 1925) Оберстлейтенант поліції (19 грудня 1933) Оберст поліції (1 серпня 1934) Оберст (1 квітня 1935) Генерал-майор (1 січня 1939) Генерал-лейтенант (1 листопада 1940) Генерал авіації (1 вересня 1943)

Нагороди

Право керувати військовим літаком (1911) Орден Корони (Пруссія) 4-го класу (1911) Орден «За заслуги» (Баварія) 4-го класу (1912) Нагрудний знак військового пілота (Пруссія) (1913) Залізний хрест 2-го класу (жовтень 1914) 1-го класу (лютий 1915) Військова медаль (Османська імперія) (1917) Пам'ятний знак пілота (Пруссія) (квітень 1917) Нагрудний знак «За поранення» в чорному Почесний хрест ветерана війни з мечами Комбінований Знак Пілот-Спостерігач Медаль «За вислугу років у Вермахті» 4-го, 3-го, 2-го і 1-го класу (25 років) Німецький Олімпійський знак 1-го класу Медаль «У пам'ять 1 жовтня 1938» із застібкою «Празький град» (20 вересня 1939) Застібка до Залізного хреста 2-го класу (1939) 1-го класу (11 лютого 1943) Хрест Воєнних заслуг 2-го і 1-го (9 листопада 1941) класу з мечами Німецький хрест в золоті (20 травня 1943) Орден Заслуг (Угорщина), командорський хрест на військовій стрічці з мечами і зіркою (1944) Лицарський хрест Хреста Воєнних заслуг з мечами (14 квітня 1945)

Бібліографія

Alfred Mahncke, Jochen Mahncke. For Kaiser and Hitler. From Military Aviator to High Command — The Memoirs of Luftwaffe General Alfred Mahncke 1910—1945, 2012, ISBN13:9780955597770

Література

Patzwall K., Scherzer V., Das Deutsche Kreuz 1941—1945, Geschichte und Inhaber Band II, Verlag Klaus D. Patzwall, Norderstedt, 2001, ISBN 3-931533-45-X Die Ordensträger der Deutschen Wehrmacht (CD), VMD-Verlag GmbH, Osnabrück, 2002 Ritterkreuz Archiv III 2015, September 2915, Verlag Veit Scherzer, ISSN 1866-4709

Посилання

Біографія.