Судово-медична ідентифікація — це застосування судово-медичної, або криміналістичної, експертизи та технологій для ідентифікування та дослідження слідів біологічного матеріалу на місцях злочину або нещасного випадку. Криміналістичні докази застосовують у судових слідствах.

Ідентифікація людей

Людину можна ідентифікувати за відбитками пальців. У цьому випадку криміналістичні експерти застосовують принципом ідентифікації за слідами відбитку папілярних ліній. Цей принцип стверджує, що папілярні лінії утворюють малюнок, достатньо індивідуальний, щоб за ним можна було ідентифікувати людину.

Результати ідентифікації за малюнком папілярних ліній визначаються правдивими через такі анатомічні факти:

Папілярні лінії остаточно формуються у людини ще до її народження. Відбитки папілярних ліній залишаються незмінними протягом усього життя, якщо вони не зазнають ніяких фізичних пошкоджень (шрамування, хвороб шкіри, трупних змін). Сліди папілярних ліній і деталі на невеликих їх ділянках унікальні та неповторювані. Загалом, малюнки папілярних ліній змінюються, але зовсім незначно, і це дозволяє їх точно класифікувати.

Людину також можливо ідентифікувати за ДНК, витягнутим з клітин крові, шкірного епітелію, волосся, слини або сперми , також за генною дактилоскопією чи . Також людину можна ідентифікувати за прикусом чи за зліпком зубів. Цим займається наука під назвою судова стоматологія. Ідентифікувати людину можна за фото або відеозаписом за допомогою технології розпізнавання облич, за аналізом його , за аналізом його , за аналізом стилю його письма (використання типових фраз, упередженість в словах та типові помилки), або ж за допомогою інших біометричних технологій базуючись на інших матеріальних доказах.

Результати судово-медичної експертизи вперше були представлені у суді в 1980 році. Уже в 1989 році завдяки аналізу ДНК була виправдана перша людина, і відтоді було виправдано ще 336 несправедливо засуджених. Науковці, які працюють на ниві криміналістики, продовжують дослідження. Вони застосовують новітні технології щоб зробити звинувачення більш обґрунтованими.Forensic Science Laws Database (2014, August 1). In NCSL: National Conference of State Legislatures. Retrieved February, 2016

Ідентифікація тіла — це підрозділ криміналістики, який спеціалізується на ідентифікації людини за аналізом її останків.

Лінії на ступнях На ступнях, так само як і на пальцях, існують папілярні лінії. Проте, на відміну від відбитків пальців, відбитки ніг як метод ідентифікації людини недостатньо поширені. З часом на ступнях утворюються борозни різної глибини, які на завжди змінюють відбиток стопи.Massey, S. L. (2004). "Persistence of creases of the foot and their value for forensic identification purposes". Journal of Forensic Identification. 54 (3): 296. Саме ці борозни є найважливішим фактором при ідентифікації особи. Правило ідентичності відбитків пальців загалом підходить і до відбитків ступень.Blake, J. W. (1959). "Identification of the New Born by Flexure Creases". Journal of Language, Identity & Education. 9 (9): 3–5. Борозни на ступнях формуються у плода вже через 13 тижнів після зачаття, тоді ж починають розвиватися подушечки. Використання у кримінальному дослідуванні ідентифікації за лініями на ступнях можливе лише з урахуванням морфології та відбитків папілярних ліній. Така ідентифікація є найточнішою. Існують записи використання ідентифікації за лініями на ступнях як докази на суді.R. vs. Ybo Airut Jr. Manslaughter Conviction registered in Nunavut Court of Justice, Rankin Inlet, Nunavut Territory, Canada. April 23, 2002 (Offense occurred on December 19, 2000.) Проте, цей вид ідентифікації лишається не досконалим. Іноді відбиток ноги, залишений чорнилом, кров’ю або брудом, неможливо використати у слідстві. До того ж, хибні лінії, наприклад сліди шкірних складок та тріщини на згрубілій шкірі, можуть зіпсувати відбиток. Для того, щоб порівняти відбитки ступень з високою точністю, вони повинні бути чистими.

Проблеми У судово-медичної ідентифікації є дві основні засади: кожна людина унікальна та неповторна. Теорію неповторності запропонував Альфонс Бертільйон, секретар відділку поліції. Проте ще один із засновників наукової статистики, бельгійський вчений-біолог Адольф Кетле дійшов до висновку, що природа ніколи не повторюється. Це припущення було визнано правдивим та інші біологи загалом його підтримували, проте науково воно ніколи не було підтверджено. Проводилися експерименти, що мали на меті довести що не існує двох однакових відбитків пальців. Проте результати виявилися непереконливими.Cummins, H.; Mildo, C. (1943). "Finger Prints, Palms and Soles: An Introduction to Dermatoglyphics". Philadelphia, PA. Багато сучасних криміналістів та погоджуються, що неможливо індивідуалізувати людину лише за одним фактором, чи то за відбитками пальців, чи за прикусом або ж почерком. Це іноді призводило до виникнення на судових слуханнях ефекту спостерігача. Відомі справи, коли судмедексперти приймали упереджені рішення та нехтували точними результатами інших аналізів. Ще помітним недоліком є те, що фактичні дослідження речових доказів часто не дають однозначних результатів, а тому і не можуть вважатися достатньо переконливими для суду.

Ідентифікація за ДНК Судово-медичний аналіз ДНК може бути дуже корисним помічником у судово-медичній ідентифікації, бо ланцюжки ДНК знаходяться у кожній клітині людського тіла за виключенням червоних кров’яних тілець. Дезоксирибонуклеїнова кислота знаходиться у двох клітинних органелах: у ядрі (ядерна ДНК наслідується організмом від двох батьківських ДНК) та у мітохондрії (мітохондріальна ДНК наслідується лише від материнського ДНК). Генетично кожна людина індивідуальна, так само як і неповторними є відбитки її пальців. Судово-медична експертиза з дослідженням ДНК використовується в розслідуваннях кримінальних злочинів, убивств, визначення батьківства, для ідентифікування людських залишків після природних катастроф чи терактів, також для ідентифікування зниклих безвісти. До того ж, аналіз ДНК проводять щоб підтвердити зв’язок підозрюваного із з жертвою чи з місцем злочину. Якщо на місці злочину знаходять біологічний матеріал, придатний для виділення ДНК, його збирають, обробляють та з обов’язковим конвоєм відправляють в лабораторію для аналізу. Такі міри є необхідними, бо вони забезпечують правдивість отриманих результатів та гарантують їхнє визнання судом. Правильний забір та зберігання біоматеріалу істотно важливі. Докази не повинні бути ніяк скомпрометовані або ж зіпсовані. Перед пакуванням біологічних доказів їх необхідно просушити, і тільки після цього складати в спеціальні паперові пакети. Використання пластикових пакувань для біологічного матеріалу суворо заборонено — пластик може пошкодити ДНК або ж спровокувати пришвидшений розвиток бактерій.

ДНК можна зібрати з такого органічного матеріалу як сперма, кров, слина, кал, сеча, зуби, кістки та волосся. В залежності від типу біоматеріалу, зібраного на місці злочину, проводяться різні тести на . Тести на припущення є швидкі та високоточні. Вони проводяться для визначення можливого типу біологічної рідини, яка досліджується. Тести на підтвердження дають вже точну відповідь щодо виду досліджуваного біологічного матеріалу. Окрім як з органічного матеріалу, ДНК-матеріал можна також зібрати з речових доказів. ДНК людини частіше всього можна знайти на одязі, постільній білизні, зброї, масках або рукавицях. Особа, яку ідентифікують, залишає свою ДНК на цих предметах коли їх або тримає їх у руках. Такі речові докази називаються «такими, що не мають видимих забруднень, однак можуть містити на собі ДНК шкірного епітелію, який залишився на речі після доторку»."Touch DNA: From the Crime Scene to the Crime Laboratory". Forensic Magazine. 2013-04-12. Криміналіст може успішно вилучити ДНК із біологічного матеріалу, який складається найменше з шести клітин.

Першим кроком у процесі ідентифікації за ДНК є . Екстракція застосовується для витягування молекул ДНК з клітини. Наступним кроком є квантифікація, яка визначає, скільки ланцюгів ДНК вдалося витягнути з біологічного матеріалу. Потім криміналісти застосовують ампліфікацію для створення копій молекул ДНК. Виділення зразку ДНК для власне ідентифікації називається . Тільки зробивши усі ці кроки спеціаліст може завершити аналіз та інтерпретацію молекули ДНК та зрівняти її з уже відомими генетичними профілями.

Зразок ДНК, знайдений на місці злочину, порівнюють з уже відомим зразком ДНК, який беруть у підозрюваного або з баз даних. (Combined DNA Index System) — це база ФБР, у якій знаходяться файли генетичних профілів правопорушників. Ця електронна база має три підрозділи: місцевий, регіональний та національний NDIS (National DNA Index System). Дані з CODIS та NDIS дозволяють криміналістам порівняти ДНК, знайдену на місці злочину, зі зразками ДНК засуджених злочинців та зі зразками невідомих ДНК. За результатами порівняння правоохоронні органи розробляють подальший план слідчих дій. Якщо результати будуть позитивні, і зразки порівнюваних ДНК будуть збігатися, ідентифікація буде вважатися завершеною. Невідомий генетичний профіль порівнюється з відомими з бази даних населення, і буде визначена . Ймовірність випадкового збігу — це теоретична ймовірність збігу ДНК будь-якої людини зі зразками ДНК, які тестують. Випадок, коли маркери не збігаються, називається виключенням.

Під час досліджують кілька маркерів, що називаються локусами. Чим більше маркерів досліджено, тим більша буде ймовірність того, що дві неспоріднені особи матимуть різні генотипи. І власне більш обґрунтованою буде належність ДНК конкретному індивіду. Однієї відмінності між локусами відомого та невідомого зразків достатньо, щоб спростувати причетність підозрюваного до скоєння злочину.

ФБР визначило 13 основних локусів КТП, аналіз та порівняння яких є найефективнішим для ідентифікації людини. КТП (короткі тандемні повтори) — це короткі ділянки ДНК у геномі, які мають довжину 2-6 пар амінокислот. КТП-аналіз поширений у криміналістиці, оскільки ці локуси легко ампліфікувати за допомогою полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР), і вони мають унікальні варіації, а тому ефективні для ідентифікації людини. ПЛР — це техніка копіювання ДНК шляхом створення мільйонів копій. Коли всі 13 основних локусів тестуються на збіг з відомим генетичним профілем, ймовірність випадкового збігу становить один випадок на трильйон.

Результат аналізу ДНК був вперше використаний у кримінальному розслідуванні в 1986 році, і з того часу він допоміг слідчим закрити багато справ. Генетичне профілювання є одним з найважливіших інструментів криміналістики, і подальші дослідження підвищать його точність і забезпечать появу більшої кількості технік роботи з біологічним матеріалом.

Ідентифікація тварин

Криміналістика у сфері дикої природи Криміналістика дикої природи застосовується у багатьох цілях. Нижче наведено лише деякі тести, що проводяться для розрізнення видів тварин.