Гора, гірська споруда — форма рельєфу, різке локальне ізольоване піднесення земної поверхні над сусідніми відносно вирівняними ділянками, що характеризується чіткою лінією підошви (межею переходу від рівнини до власне гори), різкими коливаннями відносних висот. Загалом горами вважають елементи рельєфу з абсолютними висотами понад 600 м над рівнем моря.
Найвища гора на Землі — Джомолунгма, висота якої 8848 м над рівнем моря. Якщо вимірювати різницю висот між вершиною та підводною основою, то найвищою горою на Землі можна вважати вулкан Мауна-Кеа, висота якого від підошви до вершини становить 10 230 м, з яких тільки 4 207 м височать над рівнем моря. Якщо рахувати за відстанню від центру Землі, то найвіддаленішою від нього точкою земної поверхні є стратовулкан Чимборасо. Найвища відома гора в Сонячній системі — гора Олімп, щитовий вулкан на Марсі, висота якого становить 22 км.
Елементи Серед елементів гір вирізняють: гірські вершини; схили; перевали; міжгірні улоговини; поверхні вирівнювання.
Найвища ділянка гори — гірська вершина, які класифікують за формою: куполоподібні; гірські піки (загострені); пласкі з крутими схилами.
На гірських хребтах може бути декілька гірських вершин, відділених одна від одної пониженнями — сідловинами.
Характеристика
Гори формуються силами, які впливають на гравітаційний баланс шляхом підняття (чи нарощування) порід. Цей дисбаланс зумовлює підвищення рельєфу шляхом ізостатичної компенсації (плавучості кори в мантії) і потовщення земної кори (які можуть відбуватися зазвичай на глибинах від 30 км до 60 км). Окрім вершини, гора складається з основи і кореня, утворених складками геологічних шарів: основа і корінь мають потужність більшу, ніж висота вершини. Глибину коренів можна оцінити через гравітаційну аномалію, яку вона породжує (до декількох десятків кілометрів у глибину).
Геологічна будова і морфологія гір визначає склад гірських порід, можливість економічно обґрунтованого видобутку корисних копалин.
Для гір характерна вертикальна поясність ландшафтів, місцеві особливості якої залежать від географічної широти, характеру простягання, відносної і абсолютної висот.
Розчленування Під горизонтальним розчленуванням гірських країн розуміють тип малюнку на карті, який утворюють гірські хребти і долини. Воно буває декількох типів: Радіальне, коли гірські хребти чітко сходяться у вигляді зірки в якомусь певному вузлі, висота якого превалює. Пір'ясте, коли від головного вододільного гірського хребта по обидва боки тангенціально відходять інші, менш високі гірські хребти, розділені гірськими долинами. Гратчасте, коли складна гірська країна з більш-менш паралельних гірських хребтів розчленована системою перпендикулярних наскрізних долин. Кулісне, коли від головного гірського хребта з одного боку під гострим кутом відходять відроги. Або коли ряд паралельних гірських хребтів має поздовжній здвиг. Віргація, коли гірські ланцюги відходять від головного хребта в одному напрямку у вигляді дерева або річкової дельти.
Під вертикальним розчленуванням гір розуміють часті й різкі коливання відносних висот.
Класифікація
Гірська країна Гірська країна — значна ділянка земної поверхні, що піднята над навколишнім простором і характеризується значними абсолютними висотами. Характерною особливістю є значна різниця висот між високими і низькими ділянками. Гірські країни часто розділяються гірськими долинами на окремі гірські групи і масиви (гірська група без вираженого простягання в будь-якому напрямку). Серед усіх типів схилів у гірських країнах превалюють схили крутизною 20-30°.
Генетична Рельєф земної поверхні є результатом постійної взаємодії внутрішніх (ендогенних), що утворюють макроформи, і зовнішніх (екзогенних) чинників, що руйнують і перетворюють такі макроформи. Тому рельєф не застигла форма, а лише одномоментний знімок динамічного процесу в географічній оболонці. Якщо піднесення певної ділянки суходолу під впливом ендогенних процесів відбуватиметься швидше за дію екзогенних чинників руйнування і виносу продуктів руйнування, то переважатимуть підняті форми рельєфу, якщо опускання певної ділянки відбуватиметься швидше за накопичення на ній продуктів вивітрювання, то переважатимуть від'ємні форми.
За походженням гори на планеті Земля поділяють на три основі групи, перші дві утворені ендогенними процесами, остання — екзогенними чинниками: Тектонічні гори утворені в результаті складних тектонічних рухів окремих ділянок земної кори. Утворювалися під час кількох фаз орогенезу (докембрійська, каледонська, герцинська та альпійська), що спричинили нагромадження скельних мас у складки (гори складчасті) або вертикальне переміщення цих мас вздовж скидів (брилові гори). Вони бувають декількох підтипів. Складчасті гори — гори тектонічного утворення з найбільш простою структурою, зім'ятих в складки різної складності горизонтальних шарів гірських порід. Часто у таких гір верхня частина складки зруйнована ерозією, тому пряма залежність між геологією і рельєфом не так помітна. Покровно-складчасті — гори утворені складним поєднанням складок і насувів (до 20 км) таких складок одна на іншу в результаті горизонтальних рухів літосферних плит. Брилові гори являють собою піднесення, утворені тектонічними розломами, масивні мають круті схили, слабо розчленовані. Складчасто-брилові гори утворюються як складчасті, а потім тривалий час піддаються руйнації до стану пенеплену. Після чого, під впливом вторинних ендогенних процесів, вирівняна поверхня розбивається тектонічними розломами, утворюються горсти і грабени. Горсти мають пласкі вершини, часто прямовисні схили; грабени — пласке дно, значну глибину, часто заповнені водами тектонічних озер (Байкал, Танганьїка, Ньяса). Розчленування таких гір відбувається з околиць, тому в центрі такого гірського масиву часто тривалий час залишається древній пенепленізований рельєф горбистого плато (Тянь-Шань, Східний Саян). Вулканічні гори майже завжди мають форму конуса, або зруйнованого конуса з кратерними зниженнями. Являють собою акумулятивний масив продуктів вулканічного виверження. Такі гори легко піддаються ерозії. Ерозійні гори (денудаційні) утворюються в результаті глибокого ерозійного розчленування ділянки земної поверхні, складеної горизонтальними шарами гірських порід, що її було піднято ендогенними процесами вище базису ерозії. Для ерозійних гір характерні V-подібні долини, ущелини, прямовисні схили.
Гіпсометрична
Висота гори вимірюється як висота її вершини відносно рівня моря. Важливим є також вимірювання висоти гір як різниці висот між вершиною та рівнем прилеглої території. За абсолютними висотами над рівнем моря гори поділяються на: Низькі гори мають абсолютні висоти 600—1000 м, глибину розчленування 200—500 м, похил схилів не більший за 10°.Прикладом низьких гір є Кримські гори. З округлими формами рельєфу, що зазнали значної денудації (Середній Урал, Хібіни). Із загостреними формами рельєфу, крутими схилами, значним розчленуванням (відроги Тянь-Шаню, Малий Кавказ). Середньовисотні гори мають абсолютні висоти від 1000 до 2000 м, глибину розчленування 500—1000 м, похил схилів від 10° до 25°. Приклад середніх гір за висотою є Українські Карпати, Скандинавські гори, Капські гори. З округлими формами, превалюванням куполоподібних вершин (Південний Урал). З різкими формами, превалюють круті схили, розчленування глибоке, місцями густе (гори пустельних районів). З альпійськими формами мають загострені піки гірських вершин, вузькі гребені гірських хребтів, крутизна схилів досить значна. На схилах льодовикові кари, трогові долини розчленовують гірські масиви. Цей тип гір досить поширений в північних районах з достатнім зволоженням і низьким розташуванням снігової лінії (Полярний Урал). Високі гори мають абсолютні висоти більші за 2000 м, глибину розчленування більшу за 1000 м, похил схилів більший за 25°. Прикладом високих гір є Гималаї, Анди, Альпи. Їхні схили еродовані льодовиковими карами, гребені гірських хребтів вузькі, лежать вище снігової лінії (Кавказ, Памір). Надзвичайно високі підземні гори на глибині близько 2,9 тис. км, деякі з яких можуть бути висотою в 4,5 рази більше, ніж Еверест або висотою понад 39 кмGigantic mountains inside Earth mystify scientists mount everest has nothing on these monsters. // By Sharon Adarlo. JUN 6, 2023Вчені знайшли підземні гори, які в 4,5 рази вищі за Еверест. // Автор: Артем Житкевич. 09.07.2023.
Інше Острівні гори — гори ерозійно-денудаційного генезису, що зустрічаються групами на рівнинній території, на незначній відстані одна від одної.
Вулканічний ландшафт — група гір вулканічного походження на рівнинній території, що знаходяться недалеко одна від одної.
Гороутворення
Тектоніка і вулканізм
Горотворення може мати багато причин, але основна пов'язана з тектонічними рухами. Субдукція океанічної плити під континентальну плиту або океанічну утворює гірський хребет (Анди, Скелясті гори). Також може відбуватися зіткнення двох континентальних плит і внаслідок цього може утворитися гірський ланцюг (Альпи, Кавказ, Гімалаї). Земна кора потовщується розломами і складками, що проявляються на всіх рівнях.
Наявність теплових аномалій також може привести до формування рельєфу шляхом виверження порід (через вулкани) та/або за рахунок зміни щільності (і, отже, плавучості) земної кори або літосфери (тепліша/менш щільна). Земна кора є легшою за літосферну мантію, що лежить під нею, більша частина породи, що застигає і згущується, поглинається корою на межі кори та мантії (найглибша така межа — Мохоровичича). Це потовщення призводить до підйому рельєфу і, як правило, до локального збільшення ерозії. Ерозія може також впливати на формування рельєфу через зміну ізостазії ділянок земної кори.
Гірський ланцюг також може бути створений на межі плит, котрі рухаються в паралельних напрямках (трансформний розлом), або котрі розходяться (на межах рифтів рельєф утворюється через термічний ефект).
Денудація В масштабах гори ерозія є потужним чинником розподілу мас. Зокрема, відповіддю на ерозію внаслідок ізостазії може стати вертикальний рух вгору гірських порід, і, таким чином, можливе підняття нових вершин (якщо відношення ерозії вершини і ерозії долини це дозволяє).
Високогірні схили зазнають дії снігу і морозу. Через мороз у гірських породах (навіть твердих), можуть утворюватися тріщини. Значною ерозійною силою в горах є льодовики, внаслідок дії яких утворюються різноманітні форми рельєфу. Льодовиковою долиною називають долину, яка була висічена льодовиком. Під дією власної ваги льодовик ковзає, рухається (наприклад, льодовик Боссона рухається зі швидкістю до одного метра на добу) і подрібнює та пересуває разом із собою гірські породи. Русло, яким тече лід, розширюється, маса льоду починає текти повільніше. Уламки порід, які вона несе з собою, утворюють морени. Походження порід, що складають морени, є предметом дискусій між науковцями — прихильники однієї з теорій дотримуються думки, що ці породи утворюються на місцях внаслідок льодовикової ерозії, прихильники іншої точки зору вважають, що ці породи тільки переносяться льодовиками. Після відходу льодовика залишаються тільки гребені, іноді вкриті лісом. Із закінченням останнього льодовикового періоду льодовики відступили і сформували льодовикові долини.
Під чинниками, що впливають на характер творення гірського рельєфу розглядають: Структуру гірських порід (горизонтальне, похиле, вертикальне, або складчасте залягання порід). Склад гірських порід. Гори складені гранітами, гнейсами, кристалічними сланцями масивні за своєю формою, мають круті схили, сильне розчленування у верхів'ях. Складені базальтами та іншими ефузивними породами за горизонтального залягання мають згладжений рельєф. Складені глинистими сланцями мають згладжені форми рельєфу, опуклі вершини. Складені вапняками вирізняються різкими формами, значним розчленуванням, схили складені грядами, крутими виступами, глибокими ущелинами. Складені глинами і мергелями вирізняються значною складністю схилів, незначним розміром.