Військовий диплом () - назва римських документів, що підтверджують звільнення солдата з армії та надання йому римського громадянства як винагороду за вірну службу. Диплом, написаний на двох бронзових табличках, був нотаріально засвідченою копією оригіналу конституції (імперського едикту), складеного імператорськими посадовими особами та відкритого для громадськості в Римі. Солдат підтверджував свої права за місцем поселення, як правило, після 25 (і більше) років служби.
Перші дипломи були видані під час принципату (52-284 років н.е.). Надання громадянства солдатам, які заслужили прихильність Риму, сприяло романізації провінцій імперії, а також збільшувало базу набору до легіонів. З прийняттям у 212 році н.е. Едикту Каракалли, який дарував римське громадянство всім жителям провінцій, випуск дипломів, які стали непотрібними, практично припинився, хоча для ветеранів флоту та преторіанської і міських когорт вони випускалися аж до кінця III століття. У IV столітті в Римі видавали подібні документи, що підтверджували набуття ветеранських прав, але вони не були пов'язані з цивільними правами.
Сотні тисяч дипломів збереглися до наших часів, хоча більшість з них - це фрагменти. Завдяки точному датуванню та кількості інформації, яку містять римські військові дипломи, вони є цінним історичним джерелом про Римську імперію, її армію та флот.
Опис
Військові дипломи відрізнялися за своїм розміром, розміром письма, масою та якістю, але всі були виготовлені за однією стандартною схемою. Зазвичай вони були відносно невеликими та зручними для транспортування. Найменші відомі екземпляри - близько 10 × 12 сантиметрів, найбільші - близько 16 × 21 смPangerl 2010 , § «What does a Roman Military Diploma look like?». Один з найкраще збережених зразків був знайдений на дні Сави у 1997 році і знаходиться в краєзнавчому музеї міста Славонський Брод в ХорватіїKlindzic Z., A Roman military diploma from Slavonski Brod,1998. Цей диплом, виданий 9 лютого 71 року від імені імператора Веспасіана для сотника Мізенського флоту, підписаного як Liccaivs Birsi F. Masunnia, має розмір 16,8 × 13,1 см і важить 727,8 грамів. Є також набагато тонші та легші копії, що складаються з двох планшетів товщиною лише близько 1 мм та масою близько 70 грамів кожна.
Кожен військовий диплом складався з двох бронзових табличок, з написами з обох боків, скріплених коричневим або мідним дротом через два, три або чотири отвори, просвердлені посередині і, можливо, вздовж однієї з довших сторін. Дріт був закріплений печатками свідків, поміщеними в спеціальний картуш - клапоть у вигляді трьох коричневих бляшок або ременів, захищених ущільненнями проти руйнування або пошкодження . Вищезгаданий приклад із Славонського Броду - один з небагатьох, на якому збереглися не лише картуш, але й печатки свідків, що містяться в ньому.
Зовнішні сторони дипломів відливалися з бронзи разом із текстом методом втраченого воску, потім текст на внутрішній стороні вирізався зубиломHall J.F. i inni, Two Ancient Roman Plates; Bronze military diplomas and other sealed documents,2007. Зовнішня таблиця містила зміст диплома і підписи свідків, семи шанованих римських громадян та картуш із їх печатками. На внутрішній стороні обох планшетів був той самий текст, що і на першій сторінці, але написаний горизонтально.
Ймовірно, внутрішня версія, написана трохи більшими літерами, захищена від руйнування та урочисто запечатана, була копією імперської конституції, що зберігалася в Римі. Свідки підтверджували печаткою, що документ є вірною, завіреною копією оригінального юридичного документаLe Bohec Y., The Imperial Roman Army, R. Bate (tłum.), London: Routledge, 2000.. Зовнішній текст призначався для щоденного використання як своєрідний документ, що посвідчує особу. У разі необхідності посадова особа за місцем проживання ветерана могла зламати печатки та перевірити текст, написаний всередині, що, ймовірно, було формою захисту від підробки.
Зміст імперського едикту та диплому Хоча зміст дипломів дещо змінювався протягом століть, їх основна структура була схожою незалежно від часу, регіону та типу збройних сил. Типовий документ містив постійну юридичну формулу, яку імператорські книжники доповнювали подробицями про конкретного ветерана.
Документ розпочинався з імені правлячого імператора, з повними титулами, роком правління, ім'ям батька та посадами. Потім диплом надав перелік усіх підрозділів, охоплених певною конституцією, включаючи детальний перелік кінних ал та піхотних когорт, а також їх місце розташування, цифри та назви, а часто, також почесні звання. Перелік підрозділів супроводжувався назвою провінції та прізвищем консула чи претора, який керує нею та офіційно є командиром римських частин у даній області.
За цим вступом дотримувалася формула надання громадянства разом з вимогами, яким відповідав реципієнт (наприклад, «він отримав (почесне звільнення)» або «відзначився відвагою у бою»). Зміст цієї формули сильно змінювався протягом віків. У формулі була вказана дата надання громадянства, написана римським способом, а також імена двох діючих консулів, завдяки яким тепер можна реконструювати точну дату видання документа. Едикти часто випускалися масово ветеранам усіх підрозділів, розміщених у певній місцевості, завдяки цьому лише один документ може бути використаний для реконструкції підрозділів римської армії в даний період. Однак відомі едикти, що охоплюють лише ветеранів одного підрозділу і навіть окремих солдатів.
Відповідно до юридичних формул, дотримувалася особиста частина, яка щоразу адаптувалася під конкретного солдата. В цій частині були вказані його ім'я, родовід та походження, а також назва останнього підрозділу, в якому він служив, його звання та прізвище командира. Якщо солдат був одружений (або в довготривалих відносинах, які він узаконив), у документі також було вказано родовід і імена дружини та її батька, а до близько 140 року, часто також імена їхніх синів і дочок.
Із стандартної формули випливало, що текст був «написаний та підтверджений із таблиць, що зберігаються в Римі за храмом Августа, біля пам'ятника Мінерві». Раніше, приблизно до 88 року н.е., таблички виставлялися в різних місцях на Капітолії.
Зміст диплому від 10 серпня 110 року
Латинський текст
IMP CAES DIV NERV F NERVA TRAI AVG GER DAC
PONT MAX TR P XIIII IMP VI COS V PP PEDITIBVS ET EQVITIBVS QVI MILITANT IN COH I
BRITTONVM M VLPIA TORQVATA P F C R QVAE
EST IN DACIA SVB D TERENTIO SCAVRIANO QVORVM
NN SVBSCRIPTA SVNT PIE ET FIDELITER EXPEDITIONE
DACICA FVNCTIS ANTE EMERITA STIPEDIA CIV R DEDIT
A D III IDVS AVG
DARNITHETHI
L MINICIO NATALE
Q SILVANO GRANIANO COS
PEDITI
M ULPIO ADCOBROVATI F NOVANTICONI RATIS DESCRIPTUM ET RECOGNITUM EX TABULA AENEA QUAE
FIXA EST ROMAE IN MURO POST TEMPLUM
DIVI AUG AD MINERVAM
Український переклад
Імператор Цезар, син божественного Нерва, Нерва Траян Август Германік Дакі, Первосвященик, народний трибун на той час
чотирнадцятий, обраний імператором в шостий раз, консул в п'ятий раз, батько Батьківщини. Пішоходи та вершники служать у намисті, прикрашеному титулами
Римські громадяни та віддані та вірні Першій Ульпійській когорті тисячі британців, які
дислокувалися в Дакії під Децимом Терентієм Скауріаном, з якого
імена, перелічені нижче, і які мають вірну та віддану службу в кампанії
вони заслужили, перед римською військовою службою їм було надано римське громадянство.
На третій день перед серпневими кумирами.
У Дарнітіті.
У консульстві Луція Мініція Наталіса
і Квінт Сілуан Граніус.
Марк Ульпіюш Новантіко, син Адкобровату, з Рата.
Написано і підтверджено з таблиці розміщеної в Римі на стіні поруч з храмом божественного Августа біля Мінерви.
Історичне тло
Ядром римської армії були легіони, в які набирали солдатів майже виключно з числа римських громадян. Однак, вже на початку, більшість військ формувалася з різних допоміжних осіб, тобто, загони набиралися здебільшого з числа жителів імперії зі статусом перегрінів. Особи, позбавлені громадянства, також служили в загонах преторіанців, Equites Singulares Augusti і навіть в міських когортах (), що забезпечували охорону Риму. Оскільки, римляни не мали настільки сильних морських традицій, як багато їхніх противників у Середземномор'ї, римський флот також складався здебільшого з солдатів з поза меж Італії.
Допоміжні особи походили з допоміжних підрозділів, які вербувалися у віддалених провінціях з числа негромадян під час війни. Однак, уже в першому столітті нашої ери допоміжні солдати були реорганізовані в підрозділи схожі на легіони, з організаційною структурою, зброєю та тактикою. Мобілізація у випадку війни була замінена щорічним набором добровольців, що проводився за попередньо визначеними планами. Якщо раніше склад, озброєння та внутрішня організація таких підрозділів залежали головним чином від їхнього командира, то на початку імперії всі вони були пристосовані до загального стандарту та поділялися на центурії та когорти (їхніми відповідниками в кінноті були турми та али). Стандартизація не зайшла занадто далеко, оскільки легіони та окремі когорти часто зберігали свій специфічний національний характер. На практиці, допоміжна підтримка стала настільки ж ефективною бойовою силою, як і легіони громадян Риму. Хоча через кілька століть подібний приплив не римлян до армії сприяв краху імперії, в перші століття нашої ери це призвело до досить прискореної романізації завойованих провінцій.
Ще близько 24 року до н.е., під час Тиберія, допоміжні сили та легіони були в рівновазі, загалом, в обох служило близько 125 000 солдатів. Однак, наприкінці першого століття в допоміжних силах служило більше ніж в півтора рази більше солдатів, ніж у «громадянських» легіонах. На час Септимія Севера (близько 211р. н.е.) сили легіонів зросли до 182 000, а сили допоміжних сил - до 250 000. Як і в легіонах, солдати негромадянських формувань служили майже все життя: вони часто вступали в армію незабаром після досягнення повноліття, і починали своє громадянське життя лише після 25, 30 чи навіть 40 років служби. За часів Антоніна Пія чверть століття служби стала нормою, але численні винятки з неї з'явилися в ІІІ столітті.
Ветеранський статус армії Римської імперії
Приблизно половина римських солдатів отримували статус ветерана наприкінці служби, інші гинули, помирали під час служби або залишили її, не отримавши присвоєного звання. Зазвичай, солдати мали змогу накопичити значну кількість грошових коштів протягом усієї служби. Оплата військовослужбовців в допоміжній службі була досить скромною, та частина солдатів, які витрачали кошти на засоби для існування, отримували бонуси від своїх командирів (donativum і praemia). Також, значним джерелом доходу для них була торгівля здобиччю, отриманою під час воєн. Після закінчення служби багато солдатів могли розраховувати на разовий бонус (viaticus) та на надання землі для обробітку. Щоправда, на неї поширювалася двадцятирічна заборона продажу, що серйозно обмежувало можливість брати під неї позики, але вже в часи Республіки ця заборона широко ігнорувалася. Земельні гранти були поширеними в республіканські часи; Надалі, Октавіан Август замінив їх фінансовим бонусом, але пізніше були ситуації надання земельних ділянок ветеранам, особливо в периферійних провінціяхVeterans, Agriculture, and Monetization in the Late Roman Republic, [w:] Hollander D.B., A Tall Order: Writing the Social History of the Ancient World. Essays in Honor of William V. Harris, History Publications. Paper 7., De Gruyter, listopad 2005, s. 229—239.