Пенело́па ( давньогрецьк. Πηνελόπη, лат. Penelope) — дружина Одіссея, дочка Ікарія і німфи Перібеї, мати Телемаха, який був ще немовлям, коли батько вирушив походом на Трою.
Двадцять років чекала Пенелопа на Одіссея, не маючи від нього жодної звістки. Багаті й родовиті юнаки переконували її в смерті чоловіка і вимагали, щоб вона одружилася з кимось із них, хоча місцевий віщун Галіферс попередив їх, що отримані знамення віщують повернення Одіссея і смерть залицяльників. Ніхто цьому не повірив, а Пенелопа пообіцяла, що назве ім'я свого обранця тоді, коли витче покривало на гробницю свекра. Удень вона ткала, а вночі розпускала все, що зробила за день. (Звідси вислів «праця Пенелопи» — нескінченна робота, яка не посувається вперед.) Одна служниця викрила хитрощі господині, й Пенелопу примусили закінчити роботу. Тоді вона сказала, що одружиться з тим, хто всіх переможе, стріляючи з Одіссеєвого лука. Але ніхто не зміг навіть натягнути тятиви цього лука. Тоді саме з'явився переодягнений Одіссей, про повернення якого на Ітаку ще ніхто не знав, крім Телемаха й вірного раба. Одіссей натягнув тятиву, влучив у ціль, а потім за допомогою сина й раба перебив усіх женихів Пенелопи (серед них Амфінома).
За післягомерівськими переказами, син Одіссея й Кірки Телегон, випадково вбивши батька, одружився з Пенелопою. Кірка подарувала синові й невістці безсмертя і перенесла їх на Острови блаженних (варіант: Одіссей відправив Пенелопу до батька в Спарту, де вона померла й була похована в місті Мантінея). За деякими пізнішими міфічними версіями, Пенелопа не відзначалася особливою вірністю, під час відсутності Одіссея народила Пана.
Сюжет міфа про Пенелопу відбито у грецькому вазописі, на помпейських фресках та в європейському образотворчому мистецтві (Д. Вазарі, Я. Йордане, К. Блумарт, Ф. Лемуан та ін.).
У переносному значенні Пенелопа — вірна дружина.
У міфології Походження й ім'я
За чоловічою лінією Пенелопа належала, за різними даними, до спартанського чи мессенського царського роду. Її батько Ікарій був сином або онуком Перієра, якого одні античні автори називають прямим нащадком Лакедемона (сина Зевса та першого царя Спарти), інші — сином Еола, покликаним себе на царство мессенцями. Серед братів Ікарія джерела називають Тіндарея, Афарея, Левкіппа, а в одній із версій ще й Гіппокоонта; відповідно Єлена прекрасна припадала Пенелопі двоюрідною сестрою, Діоскури й Афаретіди — двоюрідними братами. Через свою бабцю Горгофону Пенелопа належала до потомства Персея.
Ікарія вигнав з Пелопоннеса його старший брат (або Тіндарей, або Гіппокоонт), тож герой оселився в Акарнанії. Пізніше він, за однією з версій, зміг повернутися на батьківщину, але сім'я в Ікарія у будь-якому разі з'явилася у вигнанні. Згідно зі Страбоном, Ікарій одружився з Полікастою, дочкою Лігея, яка народила дочку Пенелопу та двох синів — Алізея та Левкадія. Автор схоліїв до «Одіссеї» Гомера повідомляє, що Ікарій був одружений з Дородохою, донькою мессенця Орсілоха, або з Астеродаєм, донькою Єврипілою. Згідно з Псевдо-Аполлодором, герой одружився з наядою Перібеї та став батьком, крім Пенелопи, Тоанта, Дамасіппа, Імевсіма, Алета та Перілея. Інші джерела називають суродженцями Пенелопи Полімела, Дамасікла та Лаодику (Ферекід), Меду, дружину критського царя Ідоменея (Асій Самоський), Гіпсіпілу та Лаодамію (Андрон з Галікарнасу), Іфтиму, Амасіха, Фалерея, Толерея, Аулета (схоліасти Гомера).
Деякі античні автори вважають, що ім'я Пенелопа дочка Ікарія отримала не одразу після народження. Арістофан, Арістотель, Алкей, Стесіхор, Ібік, Пліній Старший зближують це ім'я зі словом — чирянка (узагальнена назва різних птахів невеликого розміру з роду річкових качок), — до того ж пояснюється це по-різному. За однією версією, Ікарій та його дружина викинули маленьку дочку у море, але птахи винесли її назад на берег; за іншою, майбутню Пенелопу викинув у море вже дорослий евбейський герой Навплій, щоб помститися її чоловікові за свого сина Паламеда; по-третє, син Пенелопи Пан вилупився з яйця. Результатом однієї з цих подій і стала зміна імені, причому до того Ікарія дочку звали Амірака, Арнакія або Арнайя. Автори схолів до «Одіссеї» пов'язують ім'я Пенелопа зі словом , ткати: за цією версією, воно було пов'язане з хитрістю носительки імені, яка пообіцяла нареченим вийти за одного з них після закінчення роботи над похоронним саваном для свого свекра Лаерта. Вдень Пенелопа ткала саван, а вночі розпускала, і таким чином вона відстрочила небажаний шлюб на три роки. Автори цієї версії не називають перше ім'я Пенелопи.
В античну епоху походження імені цієї героїні часто ставало предметом жвавої дискусії. Обидві основні версії знаходили своїх прихильників і запеклих критиків. Одна з фундаментальних проблем, сформульованих ще у стародавні часи, звучала так: якщо дочка Ікарія отримала своє ім'я у той час, коли Одіссей повертався додому з-під Трої, чому і її чоловік, та інші герої Гомера, які нічого не знають про події на Ітаці, називають її Пенелопою? Антикознавці вважають, що це ім'я, як і ім'я Одіссей, пов'язане з мовою догрецького населення Балкан; елліни не знали його справжній зміст і намагалися знайти пояснення у своїй мові, але не змогли придумати варіант, який задовольнив би всіх.
Шлюб Досягнувши шлюбного віку, Пенелопа стала дружиною Одіссея — молодого царя Ітаки, Кефалонії та Закінфа. Його володіння знаходилися неподалік Акарнанії, де правили Ікарій з синами. Втім, більшість античних авторів пов'язують шлюб Одіссея та Пенелопи зі Спартою. Герої з усієї Еллади зібралися там, щоб претендувати на руку Єлени, дочки Тіндарея, і останній опинився у складній ситуації: обравши зятя, він ризикував зробити своїми ворогами решту наречених. Одіссей пообіцяв йому знайти вихід в обмін на допомогу у сватанні до Пенелопи. У результаті він отримав Пенелопу, Єлена стала дружиною Менелая, а інших наречених за порадою Одіссея Тіндарей зобов'язав присягнути, що вони «дружно виступлять на допомогу, якщо обраний наречений наразиться на небезпеку у зв'язку з майбутнім весіллям».
Ферекід виклав альтернативну версію. За даними цього письменника, Пенелопа перевершувала інших гречанок красою і розумом, а тому, коли вона увійшла до шлюбного віку, з'явилося безліч претендентів на її руку. Ікарій влаштував для них змагання в бігу, і переможцем став Одіссей. Тесть, не бажаючи розлучатися з дочкою, довго просив Одіссея жити у Спарті; отримавши відмову, він почав благати Пенелопу залишитися з ним. Навіть коли наречені вирушили в дорогу, Ікарій довго йшов за їхньою колісницею, продовжуючи благати доньку. Зрештою, Одіссею довелося вимагати від дружини зробити остаточний вибір: чи він, чи батько. Та нічого не відповіла і тільки закрила своє обличчя покривалом, після чого подружжя продовжило свій шлях.
На Ітаці Пенелопа народила сина, який отримав ім'я Телемах. Незабаром Одіссею довелося вирушити в похід на Трою, щоб повернути викрадену Парісом Єлену. Намагаючись уникнути цього, він з відома Пенелопи прикинувся божевільним, але Менелай, Агамемнон і Паламед, які приїхали за ним, викрили Одіссея в удавництві. За однією з версій міфу, Паламед відірвав маленького Телемах від грудей Пенелопи та заніс над ним меч; батько дитини змушено визнав, що він при здоровому глузді та почати підготовку до походу. Перед від'їздом Одіссей наказав дружині, якщо він не повернеться, знову вступити в шлюб, коли Телемах стане дорослим.
В очікуванні Одіссея Облога Трої греками затяглася на цілих 10 років. У зв'язку з цим часом античні автори згадують Пенелопу лише один раз: вони пишуть, що ближче до кінця війни на Ітаку приїжджав евбейський герой Навплій, який скинув Пенелопу в море, але вона врятувалась і дісталася берега. Деталі не повідомляються. Відомо, що Навплій (батько Паламеда, на той час вже згубленого під Троєю хитрістю Одіссея) хотів помститися за сина, а тому їздив Елладою та розповідав дружинам героїв, що їхні чоловіки під Троєю завели коханок, з якими навіть планують одружитися після закінчення війни. Через це багато гречанок самі пішли на подружню зраду та задумали вбити своїх чоловіків. В історіографії висувалося припущення, що Навплій привіз з собою на Ітаку Левка — критянина, який щойно спокусив дружину Ідоменея Меду (сестру Пенелопи), — і що Левк спробував вступити у зв'язок і з Пенелопою теж, але зазнав невдачі. Після цього і міг статися інцидент з падінням у море. Втім, багато антикознавців з самого початку ставилися до цієї версії з недовірою, вважаючи її занадто штучною.
Після взяття Трої Одіссей не повернувся додому, і багато років про нього не було жодних звісток. Усі почали думати, що він загинув під час морського плавання, як і багато інших героїв. В очах аристократів Ітаки та сусідніх островів Пенелопа стала вдовою та вартої заздрості нареченою; разом з її рукою можна було отримати майно Одіссея та царську владу, оскільки Телемах був ще підлітком, а Лаерт — старим, що відійшли від справ. Батько та брати Пенелопи радили їй знайти нового чоловіка, наполягаючи на кандидатурі Єврімаха. Однак вона вірила, що Одіссей живий і колись повернеться додому, а тому відкидала всі пропозиції. Поступово залицяльників ставало дедалі більше (у найширшому списку їх сто тридцять шість), а їх наполегливість зростала. З певного моменту вони жили у садибі Одіссея, постійно бенкетували, гартуючи для цього царських свиней й овець, і вимагали від цариці, щоб вона вибрала одного з них собі в чоловіки. Пенелопі довелося піти на хитрощі: вона пообіцяла, що назве свого обранця, але тільки після того, як зіткає похоронний саван для старого свекра. Вдень вона ткала, а ночами розпускала зіткане, і таким чином тягла час цілих три роки. Ця хитрість була розкрита через зраду служниці, і тоді Пенелопі довелося ще раз відкрито заявити, що до шлюбу вона не піде. Антикознавці відзначають явну нелогічність історії з саваном: Пенелопа могла б його зіткати і після шлюбу. Тому виникло припущення, що спочатку мало на увазі весільну сукню, яку Гомер замінив на похоронне оздоблення, щоб підкреслити старість Лаерта.
Гомер повідомляє, що залицяльників було загалом 108: 12 з Ітаки, 52 з Дуліхія, 20 з Закінфа та 24 з Зама. Він не наводить загальний перелік, але називає окремих наречених на ім'я в оповіді; ватажками згідно з «Одіссеєю» були Антіной й Еврімах. Псевдо-Аполлодор говорить про сто тридцять шістьох залицяльників . Цей письменник включив у свою «Міфологічну бібліотеку» повний список, у якому, щоправда, лише сто двадцять дев'ять імен. Багато фігурантів списку у Гомера не згадуються, і джерело даних залишається невідомим. Цей перелік виглядає так:
П'ятдесят сім залицяльників із Дуліхія Амфіном Тоант Демоптолем Амфімах Евріал Парал Евенорід Клітій Агенор Евріпіл Пілемен Акамант Терсілох Агій Клюмен Філодем Менептолем Дамастор Біант Телмій Поліїд Астілох Схедій Антігон Марпсій Іфідамант Аргій Главк Калідоней Ехіон Ламас Андремон Агерох Медонт Агрій Пром Ктесій Акарнан Кюкн Псерас Гелланік Періфрон Мегастен Трасімед Орменій Діопіт Мекістей Антімах Птолемей Лесторід Нікомах Поліпойт Кераос Двадцять три наречених з Зама Агелай Пісандр Елат Ктесіпп Іпподох Еврістрат Архемол Ітак Пісенор Уперенор Ферет Антістен Кербер Перімед Кінн Тріас Етеоней Клітій Протой Лікет Евмел Ітан Ліамм Сорок чотири наречених з Закінфа Еврілох Лаомед Молеб Френій Індій Мініс Ліокріт Проном Нісас Даемон Архестрат Гіппомах Евріал Періалл Евенорід Клітій Агенор Поліб Полідор Тадітій Стратій Френій Індій Десенор Лаомедонт Лаодік Галій Магнет Олойтрох Бартас Теофрон Ніссей Алкароп Періклюмен Антенор Пелант Кельт Періфант Ормен Полюб Андромед Дванадцять наречених з Ітаки Антіной Проной Ліод Евріном Амфімах Амфіал Промах Амфімедонт Арістрат Гелен Дуліхией Ктесіпп