Центра́льно-Чорнозе́мний запові́дник, повна офіційна назва Центра́льно-Чорнозе́мний держа́вний приро́дний біосфе́рний запові́дник і́мені профе́сора В. В. Альо́хіна () — біосферний заповідник, розташований у Курській області Росії. Заснований 10 лютого 1935 року. Площа охоронюваної території становить 5 287,4 га, буферна зона займає 30 780,7 га. Заповідник створений задля охорони цілинних степів і лісів різних типів, для дослідження чорноземів і степових біоценозів. Його флора налічує 1287 видів судинних рослин і близько 1000 видів грибів . Фауна Центрально-Чорноземного заповідника включає ссавців 50 видів , птахів — 226 , плазунів — 5 , земноводних — 10 , павуків — 191 , комах — понад 4000 видів . Заповідна біота охоплює 90 % біорізноманіття живих організмів у Курській області. Загалом 227 таксонів з описаних на території заповідника включені до Червоної книги Курської області, а 55 — до Червоної книги Росії .
Заповідник названий за місцем розташування — у центрі європейської частини країни, в смузі чорноземів, називаній Центральночорноземним районом.
Історія
До XI століття терени Центрально-Чорноземного заповідника були територією розселення половців. Згадки про це і сьогодні можна віднайти у його степах в образі характерних бовванів — кам'яних баб. На межі I—II тисячоліть ці землі опинились на східній межі Дикого Поля, де стикались дві культури: слов'янська, яку представляли племена сіверян, і азійська, яку представляли кочові племена татар. На тривалий час це обумовило характер експлуатації місцевих земель: обидві сторони використовували їх здебільшого як сіножаті і пасовища, оскільки землеробство у зоні постійних набігів було нерозвинене. З XVI століття на Курщині стали селитись слобожанські селяни і більшість степів перетворилась на ріллю, однак терени заповідника залишались незайманими, оскільки ці ділянки були передані в користування курському стрілецькому гарнізону, чиї козаки випасали тут своїх коней .
Такий порядок природокористування їхні нащадки зберігали до початку XX століття, коли студент Московського університету В. В. Альохін відкрив для науки залишки цілинних степів. У 1908 році в Московському товаристві натуралістів майбутній професор прочитав доповідь, а в 1909—1910 роках опублікував дві статті про Стрілецький і Козацький степ під Курськом. У 1919 році Московський ґрунтовий комітет організував дослідження обох ділянок, а в 1921 році В. В. Альохін відкрив Ямський степ — цілинну ділянку, що раніше належала поштовому відомству і була пасовищем ямщицьких коней. У 1930—1935 роках Стрілецький і Ямський степи належали Курському обласному музею краєзнавства, який уберіг їх від розорювання. 10 лютого 1935 було прийняте рішення про заповідання означених місцин. Новоутворений Центральночорнозе́мний держа́вний запові́дник складався з таких ділянок: Стрілецький степ — 2000 га, Козацький степ — 1200 га (обидва в Курській області), Ямський степ — 500 га (в Бєлгородській області) та Хреновський степ — 836,4 га (у Воронезькій області) . 1936 року останню ділянку зі складу заповідника виключили, а в 1937—1947 роках приєднали нові ділянки, збільшивши його площу загалом на 1241 гаЗаповедники СССР: в 11 т. / под ред. В. Е. Соколова, Е. Е. Сыроечковского. — М.: Мысль, 1989. — Т. Заповедники европейской части РСФСР. — С. 109—114. .
Заповідник сильно постраждав в роки Другої світової війни: майно природоохоронної установи евакуювали до Мордовського заповідника, однак її нерухомість була пограбована місцевими жителями. За 15 місяців німецької окупації в заповіднику було вирубано чимало дібров, велись заготівлі рослинної сировини для виробництва гутаперчі. Наприкінці війни рельєф охоронної зони спотворили численні оборонні споруди радянської армії: окопи, землянки, капоніри. У 1945 році штат заповідника складався з однієї особи — його директора .
У 1947 році курською владою було взято під охорону два урочища — Баркаловка і Букреєві Барми. Обидва включили до складу Центрально-Чорноземного заповідника у 1969 році. 1979 року Центрально-Чорноземному заповіднику надали статус біосферногоЗаповедники СССР: в 11 т. / под ред. В. Е. Соколова, Е. Е. Сыроечковского. — М.: Мысль, 1989. — Т. Заповедники европейской части РСФСР. — С. 135—137. . У 1990-х роках територія заповідника збільшувалась: так, 1993 року до нього включили Лисі Гори, 1995-го — Стінки Ізгор'я , 1998-го — Зоринську ділянку і ділянку Заплава Псла . У 1999 році Ямську ділянку, Стінки Ізгор'я та Лисі Гори передали заповіднику «Бєлогор'є» . Таким чином сучасно площа заповідного ядра складає 5287,4 га, площа буферної зони 30 780,7 га.
Клімат Центрально-Чорноземний заповідник розташований в зоні помірно холодного клімату. Середньорічна температура повітря на його території 5,7 °C. Найхолодніший місяць — січень, чия середня температура становить −7,9 °C. Середня температура найтеплішого місяця, липня, дорівнює 18,9 °C . Територія заповідника зазнає кліматичних змін внаслідок глобального потепління, наприклад, у 1980-х роках середні температурні показники за рік, січень і липень, відповідно, становили 5,3 °C, −9,0 °C та 18,7 °C. Найнижча температура зареєстрована у лютому 1956 року (−35,4 °C), а найвища — у липні 1947 і серпні 1972 років (35,6 °C). Середньорічна тривалість вегетаційного періоду складає 185 днів. Тривалість сонячного сяяння становить 1800 годин.
Середньорічна кількість опадів становить 570 мм і перевищує річне випаровування (408 мм). Кількість опадів дуже нерівномірна як за роками, так і за сезонами. Найбільше опадів зареєстрували у 1951 році (768 мм), найменше — у 2010 (404 мм). Рекордна добова кількість опадів зафіксована 14 липня 1964 року — 115 мм. Найбільше опадів буває взимку, найменше — влітку. В середньому 190 днів на рік у заповіднику бувають з опадами, 152 — хмарних, 36 — ясних. Стійкий сніговий покрив встановлюється наприкінці грудня, сходить на початку квітня. Зима — найдовша пора року в Центрально-Чорноземному заповіднику, триває в середньому 130 днів, взимку часто спостерігають відлиги. Весна — найкоротша пора року, триває близько 60 днів, її характеризує швидке потепління і посушливість. Влітку на теренах заповідника часто спостерігають посухи, коли вологість повітря падає нижче 30 %, а незначні опади через густу рослинність навіть не потрапляють до ґрунту.
Найбільш вітряна пора року зима, коли швидкість вітру в середньому становить 5—6 м/с. Влітку вітри помітно слабші (3—4 м/с), в цей період вони найчастіше дмуть із північного заходу і заходу, а вітри східного і південно-східного напрямків завжди сухі і несуть із собою посуху.
Географія та гідрологія
Терени Центрально-Чорноземного заповідника складаються з 9 земельних фрагментів, об'єднаних у 6 ізольованих одна від одної ділянок. З них Стрілецький і Козацький степи розташовані в Медвенському районі Курської області, Букреєві Барми — у Мантуровському, Баркаловка — у Горшеченському, Зоринська ділянка — в Обоянському і Пристенському районах, також в Обоянському районі лежить і Заплава Псла. Усі ділянки мають надзвичайно складну конфігурацію, оскільки упритул оточені інтенсивно експлуатованими угіддями численних землевласників.
Стрілецький степ — найбільший заповідний кластер, обіймає площу 2046 га, буферна зона становить 10 258,8 га. Ця ділянка простяглася з північного сходу на південний захід смугою завдовжки 8 км і завширшки 1,5—2,5 км. Вона лежить за 10 км на південь від Курська, за 500 м від її західного кордону пролягає траса Москва — Сімферополь з інтенсивним рухом транспорту. В межах ділянки існує один населений пункт — селище Заповідне, в якому розміщено адміністрацію заповідника. На заході Стрілецького степу знаходяться маленькі лісові урочища Дуброшина, Дідів Веселий, Солов'ятник, у східній частині дислокується велике урочище Петрів ліс (500 га). Стрілецький степ лежить на плакорі, його північний кордон означений природною перешкодою — Петровим Логом. 42,4 % цієї ділянки займають степи і луки, 40 % — ліси, 14 % — схили .
Козацький степ — друга за розміром заповідна ділянка, має площу 1638 га, буферна зона охоплює 7754 га. Обриси цього кластеру більш-менш квадратні, Козацький степ віддалений від Стрілецького на 18 км у напрямку південного сходу. До кордонів заповідного ядра наближений лише один населений пункт — Стрелиця, інші розташовані на периферії буферної зони. Козацький степ включає два ландшафти, що мають чітко окреслену межу: західний — лісовий та східний — степовий. Загалом степи і луки обіймають 67 % його площі. Вони, в свою чергу, діляться на дві частини: Барибін Лог — степова цілина площею 600 га і Дальнє поле — переліг, на якому спостерігають відновлення первісної степової флори .
Букреєві Барми — ділянка площею 259 га, має буферну зону завширшки 5370 га. Віддалена від Курська в південно-східному напрямку на 100 км, розташована поблизу села Великі Бутирки. Вона складається з двох просторово відокремлених фрагментів. Невеликий західний включає діброви Букреєво і Борки, зв'язані виярком, що виходить до річки Репецька Плота. Більший за розміром східний фрагмент віддалений на 1,5 км, включає урочище Покоснево. Воно являє собою каньйоноподібну балку, вкриту лісом, що спускається вниз напівколами, схожими на старовинні прикраси — барми. Поруч з урочищем знаходиться Калиновий Лог. На Букреєвих Бармах кількісно переважають ліси, степи і луки займають 43,2 % площі ділянки .
Баркаловка — ділянка площею 365 га, її буферна зона обіймає 6129 га. Лежить за 120 км на південний схід від Курська, у безпосередній близькості від однойменного села. Ця ділянка, як і Букреєві Барми, складена двома ізольованими фрагментами. Менший лежить на південному заході і включає безлісе урочище Баркаловка. Більший знаходиться на північному сході і включає лісове урочище Городне. Степи і луки обіймають лише 24 % від загальної площі цієї ділянки .
Зоринська ділянка завбільшки 495,1 га, вирізняється відсутністю буферної зони. Розташована вона за 70 км на південь від адміністративного центру заповідника і за 8—9 км на схід від міста Обоянь. До її кордонів наближене село Зорино. Зоринська ділянка складена двома земельними фрагментами, розташованими упритул один до одного, розділяє їх лише залізнична гілка Обоянь — Ржава. Увесь західний фрагмент і південна частина східного зайняті сфагновим болотним масивом — Зоринськими болотами. Північна частина східного земельного фрагменту вкрита лісовим урочищем Расстрелище. Разом із перелогами навколо Зоринських боліт відкриті біотопи складають 53 % від загальної площі ділянки .
Заплава Псла — ділянка без буферної зони площею 481,3 га. Розташована за 60 км від адміністрації заповідника і лише за 500 м від кордонів Зоринської ділянки. Усю площу заповідної зони займає заплава річки Псел із трьома урочищами — Плавні, Лутов ліс і Запселецькі болота. Серед ландшафтів на цій ділянці переважають болота (понад половина площі), 2 % займають водойми .