Титул перемоги в Римській імперії () — почесний титул та форма звертання в Стародавньому Римі, що додавався до основного титулу полководця (в республіканський період) або до титулу римського імператора після важливої військової перемоги над супротивником.

Назви титулів походили від імені народу або держави, які були підкорені або над якими здобули перемогу. Іноді титул перетворювався в когномен й ставав спадковим прізвищем.

Якщо досягнута перемога була вирішальною в поточній війні, то додавався також почесний титул «Maximus» (Великий). Так само давалися титули, що характеризували самого полководця: «Pius» (Благословенний), «Felix» (Щасливий).

Титули додавались до повної титулатури римських імператорів — спочатку сам титул перемоги, а потім основний титул. Однак римські імператори були не єдиними особами, які здобули титули перемоги. Вони також надавались й визначним полководцям.

Імператорські титули перемоги були переліком завойованих народів або війн, у яких брала участь країна за часів того чи іншого імператора. У деяких випадках вони були не символом тріумфу чи перемоги, а носили політичне значення й підтримували внутрішньополітичний престиж правителя.

Відомі також нумерологічні варіанти того ж самого титулу, наприклад Germanicus Maximus IV — «великий переможець германців учетверте».

Ця давньоримська традиція титулів перемоги після розпаду Римської імперії мала розвиток в інших країнах Європи, зокрема в Британській та Французькій імперіях.

Римська республіка У таблиці наведені в хронологічному порядку титули перемоги, які були надані в часи існування давньоримської республіки. Консул Титул Рік надання Битва/війна/завойований нарід Авл Постумій Альб Регільський 499 або 496 до Р. Х. Перша Латинська війна Публій Корнелій Сципіон Африканський 201 до Р. Х. Друга Пунічна війна/Битва при Замі Луцій Корнелій Сципіон Азійський 190 до Р. Х. Сирійська війна/Битва при Магнезії Луцій Емілій Павло Македонський 168 до Р. Х. Третя Македонська війна/Битва коло Підни Квінт Цецилій Метелл Македонський 146 до Р. Х. Четверта Македонська війна Публій Корнелій Сципіон Еміліан Африканський Молодший 146 до Р. Х. Третя Пунічна війна Децим Юній Брут Галлекський 136 до Р. Х. Війна з галлеками Квінт Фабій Максим Алоброзькийк 121 до Р. Х. Війна з аллоброгами 125—121 рр. до Р. Х. Квінт Цецилій Метелл Балеарський 121 до Р. Х. Завоювання Балеарських островів Луцій Цецилій Метелл Далматський 118 до Р. Х. Завоювання Далмації Квінт Цецилій Метелл Нумідійський 106 до Р. Х. Югуртинська війна Гней Помпей Великий Magnus 80 до Р. Х. Перемоги в Сицилії та Африці Публій Сервілій Ватія Ісаврийський 75 до н. е. до Р. Х. Перемога над ісаврами Квінт Цецилій Метелл Критський 66/65 до Р. Х. Завоювання Криту

Римська імперія В імперський період титули перемоги на честь підкорених народів носили майже всі імператори. Однак першим носієм титулу перемоги став не імператор Октавіан Август, а його родич Децим Клавдій, який отримав перемогу над германцями й приєднав до Римської імперії землі до Ельби, за що отримав титул Германік. Його син Германік Юлій перейняв від батька цей титул перемоги, який став його ім'ям.

Першим імператором, який прийняв титул перемоги як частину власного імені був Калігула — який називався «Caesar Augustus Germanicus».

Почесні титули перемоги привласнювалися імператорами, якщо навіть вони не робили особистого внеску в перемогу, яку здобували їхні воєначальники. Часто прийняття титулів відзначалося карбуванням спеціальних монет.

Калігула, 37–41 рр. н. е. Germanicus («переможець германський»), від народження Клавдій, 41–54 рр. н. е. Germanicus («переможець германський»), від народження Britannicus («переможець британський»), з 44 р. н. е. Вітеллій, 69 р. Germanicus («переможець германський»), 69

Доміціан, 81–96 Germanicus («переможець германський»), після 83 Нерва, 96–98 Germanicus («переможець германський»), жовтень 97

Траян, 98–117 Germanicus («переможець германський»), жовтень 97 Dacicus («переможець Дакії»), 102 — похід Траяна на Дакію Parthicus («переможець Парфії»), 114 Optimus («Найкращий»), 114 Відновлювач влади у Вірменії, 114 р. Антонін Пій, 138—161 Britannicus («переможець британський»), 142 Germanicus («переможець германський»), 144 Dacicus («переможець Дакії»), 156 Марк Аврелій, 161—180 Armeniacus («переможець Вірменії»), 164 Medicus («переможець Мідії»), 166 Parthicus Maximus («великий переможець Парфії»), 166 Germanicus («переможець германський»), 172 Sarmaticus («переможець сарматський»), 175 р. Маркоманська війна проти короля Балломара. Луцій Вер, 161—169 Armeniacus («переможець Вірменії»), 164 Parthicus Maximus («великий переможець Парфії»), 165 Medicus («переможець Мідії»), 166 Коммод, 177—192 Germanicus («переможець германський»), з 15 жовтня 172 Sarmaticus («переможець сарматський»), з весни 175 р. Маркоманська війна проти короля Балломара. Germanicus Maximus («великий переможець германський»), з 182 р. Britannicus («переможець британський»), після 184 Септимій Север, 193—211 Arabicus («переможець арабський»), 195 Adiabenicus («переможець адіабенський»), 195 Parthicus Maximus («великий переможець Парфії»), 198 Britannicus Maximus («великий переможець британський»), 209 або 210 Каракалла, 198—217 Sarmaticus («переможець сарматський»), 208 Britannicus Maximus («великий переможець британський»), 209 або 210 Germanicus Maximus («великий переможець германський»), 213 Alamannicus («переможець алеманський»), 213 Adiabenicus («переможець адіабенський»), 211 Arabicus («переможець арабський»), 211 Gothicus («переможець ґотський»), 215 Максиміан Фракієць, 235—238 Germanicus Maximus («великий переможець германський»), 235 р. — наданий імператором Олександром Севером. Dacicus Maximus («великий переможець Дакії»), 237 Sarmaticus Maximus («великий переможець Сарматський»), 237 Філіпп I, 244—249 Persicus Maximus («великий переможець Персії») з 244 р. Parthicus Maximus («великий переможець Парфії») з 244 р. Carpicus Maximus («великий переможець карпів») з 247 р. — після перемоги над карпами в Дакії і Мезії. Germanicus Maximus («великий переможець германський») з 247 р.

Децій, 249—251 Germanicus Maximus («великий переможець германський») з 250 р. Dacicus Maximus («великий переможець Дакії»), 250 Restitutor Daciarum («відновлювач Дакії»), 250 Галлієн, 260—268 Germanicus Maximus («великий переможець германський») з 254 р. Restitutor Galliarum («відновлювач Галії»), 254 Dacicus Maximus («великий переможець Дакії»), 256 Parthicus Maximus («великий переможець Парфії»), 263 Persicus Maximus («великий переможець Персії»), 265 Клавдій II, 268—270 Germanicus Maximus («великий переможець германський») 268 р. Gothicus Maximus («Великий переможець ґотський»), 269 р. — за перемогу над причорноморськими ґотам у війні 268—269 рр. Parthicus Maximus («великий переможець Парфії»), 270

Авреліан, 270—275 Germanicus Maximus («великий переможець германський»), 270 і 271 Gothicus Maximus («Великий переможець ґотський»), 271 Carpicus Maximus («великий переможець карпів»), 273 Parthicus Maximus («великий переможець Парфії»), 273 Марк Клавдій Тацит, 275—276 Gothicus Maximus («Великий переможець ґотський»), 276 Restitutor rei publicae («Відновлювач держави»), 276 Проб, 276—282 Gothicus («переможець ґотський»), 277 Germanicus Maximus («великий переможець германський»), 279 Persicus Maximus («великий переможець Персії»), 279 Gothicus Maximus («Великий переможець ґотський»), Parthicus Maximus («великий переможець Парфії»), з 279 р.

Діоклетіан, 284—305 Germanicus Maximus («великий переможець германський»), 285, 287, 288, 293 і 301 рр. Sarmaticus Maximus («великий переможець Сарматський»), 285, 289, 294 і 300 Persicus Maximus («великий переможець Персії»), 295 і 298 Britannicus Maximus («великий переможець британський»), 297 Carpicus Maximus («великий переможець карпів»), 297 Armenicus Maximus («великий переможець Вірменії»), 298 Medicus Maximus («великий переможець Мідії»), 298 Adiabenicus Maximus («великий переможець адіабенський»), 298 р. Максиміан, 286—305, 306—308 Germanicus Maximus («великий переможець германський»), 287, 288, 293 і 301 Sarmaticus Maximus («великий переможець Сарматський»), 289, 294 і 300 Britannicus Maximus («великий переможець британський»), 297 Carpicus Maximus («великий переможець карпів»), 297 Persicus Maximus («великий переможець Персії»), 298 Armenicus Maximus («великий переможець Вірменії»), 298 Medicus Maximus («великий переможець Мідії»), 298 Adiabenicus Maximus («великий переможець адіабенський»), 298 р. Галерій, 305—311 Britannicus Maximus («великий переможець британський»), 297 Carpicus Maximus («великий переможець карпів»), шість разів між 297 і 308 Sarmaticus Maximus («великий переможець Сарматський»), п'ять разів між 299 і 310 Germanicus Maximus («великий переможець германський»), 301 Persicus Maximus («великий переможець Персії»), з 297 р. Константин І, 307—337 Germanicus Maximus («великий переможець германський»), 307, 308, 314 і 328 Armenicus Maximus («великий переможець Вірменії»), 315 Arabicus («переможець арабський»), 316 Sarmaticus Maximus («великий переможець Сарматський»), 323 і 334 Gothicus Maximus («Великий переможець ґотський»), 328 і 332 Dacicus Maximus («великий переможець Дакії»), 336 р. Костянтин II, 337—340 Alamannicus Maximus («великий переможець алеманський»), 328 Germanicus Maximus («великий переможець германський»), 332 Gothicus Maximus («Великий переможець ґотський»), 328 Констант, 337—350 Sarmaticus Maximus («великий переможець Сарматський»), 338 р. Констанцій II, 351—361 Gothicus Maximus («Великий переможець ґотський»), 332 Persicus Maximus («великий переможець Персії») 338 Sarmaticus Maximus («великий переможець сарматський»), 338 Adiabenicus Maximus («великий переможець адіабенський»), 343 Alamannicus Maximus («великий переможець алеманський»), 355 Germanicus Maximus («великий переможець германський»), 358 Флавій Клавдій Юліан, 361—363 Alamannicus Maximus («великий переможець алеманський»), 357 Francius Maximus («великий переможець франків»), 358 Germanicus Maximus («великий переможець німецький»), 361 Sarmaticus Maximus («великий переможець Сарматський»), 361 Валентиніан I, 364—375 Germanicus Maximus («великий переможець германський»), 366 Alamannicus Maximus («великий переможець алеманський»), 368 Francius Maximus («великий переможець франків»), 368 Gothicus Maximus («Великий переможець ґотський»), 369 Юстиніан I, 527—565 рр. Alamannicus («переможець алеманський»), з початку правління Gothicus («переможець ґотський») Francicus («переможець франків») Anticus («переможець антів») Alanicus («переможець аланів») Vandalicus («переможець вандалів»), після Вандальської війни, 534 р. Africanus («переможець Африки»), 534 р. Маврикій, 582—602 рр. Alamannicus («переможець алеманський») Gothicus («переможець ґотський») Anticus («переможець антів») Alanicus («переможець аланів») Wandalicus («переможець вандалів») Erullicus («переможець герулів») Gypedicus («переможець гепідів») Africus («переможець Африки»).

Гераклій (610—641 рр.) був останнім імператором Римської імперії, який користувався етнічними титулами перемоги (до ХІІ століття). 612 року він проголосив себе Переможцем над алеманами, ґотами, франками, німцями, антами, аланами, вандалами, герулами, гепідами та переможцем Африки.

Мануїл I Комненос (1143—1180 рр.) відродив цю практику. у 1166 році почав титулувати себе Переможцем Ісаврії, Кілікії, Вірменії, Далмації, Угрів, Боснії, Хорватії, Лазії, Іберії, Болгарії, Сербії, Зіхії, Азарії, Ґотів. Це було не просто класичне наслідування титулів або формальне використання «титулів перемоги». Для кожного з цих чотирнадцяти титулів перемоги над народами (країнами) існувала юридична основа та фактичні військові перемоги.

Джерела McCormick, Michael. Eternal Victory: Triumphal Rulership in Late Antiquity, Byzantium, and the Early Medieval West. Cambridge University Press, 1986.