Рагоза (Rohoza, Rahosza; у другій половині XIV століття — після 1432 року) — найвищий писар руський за вел. кн. Вітовта, згодом наближений Свидригайла.

Життєпис Етимологія його наймення виразно свідчить о тім, що був русином або принаймні довгий час жив на Русі. Як зауважує історик у присвяченій тому біографічній розвідці, лексема рагоза в руській мові могла мати три значення: 1) сваду, сварку, а також людину, схильну до них; 2) рід рослин — рогіз; 3) жорстку тканину (рогожа). Особи й родини із цим придомком в розрізі XV — XVII ст. віднаходяться зарівно на північному сході і північному заході східнослов'янського обширу, власне як і в ВКЛ, де бодай найбільш знаним прикладом є персона київського митрополита Михайла Рагози, що належав до шляхетського роду, осілого на Полоччині та Мінщині.

Попервах Полєхов виводив корені господарського служебника зо Чернігово-Сіверської землі, котрою в 1420-их рр. обладував Свидригайло, перш ніж посісти великокняжий трон. Це припущення було оперте на випис з синодика Києво-Печерської лаври XVI віку про «род з Новагородка Сѣверского Рагозинъ». Втім, перегодя дослідник окреслив даний пом'янник, відтворений по пам'яті ченцями після розорення Києва 1482-го, як джерело досить ненадійне і баламутне.

Натомість йому вдалось знайти короткий виклад листа Вітовта до тевтонського магістра Міхаеля Кюхмайстера, проливаючого світло на постать Рагози. Сам лист, писаний на зламі жовтня і листопада 1418 року, не зберігся, однак відомо, іж стосувався він крадіжки одягу, коштовностей («клейнот»), грошей та іншого майна господаря напередодні зустрічі з орденцями в (13-22 жовтня). Винуватцями значаться кілька русинів, певно, з числа присутніх на з'їзді. Об тім під присягою підтвердив «наш найвищий руський писар Рагоза» (). Подальша переписка монархів оприявнює: 3 підозрюваних Вітовтом осіб втекли к Рагніту, отримали ґлейт від замкового комтура і надалі, за згодою магістра, були упущені, хоч великий князь затребував видачі злодюжок у разі їх появи на тевтонській землі; Кюхмайстер відмовивсь, стверджуючи, що збіці не мали при собі ніяких коштовностей, інакше охоче б видав тих. Не виключено, що названі русини мали з Рагозою якусь персональну сув'язь чи навіть підпорядковувались йому. На погляд того-таки С. Полєхова, усе вказує на існування перед 1418 годом розбудованої структури канцелярії Вітовта, до котрої входив цілий руський відділ зо своєю ієрархією працівників, й саме службі в ній Рагоза завдячував кар'єрою.

Окрім цього, історик звернув увагу на надавчу грамоту господаря неякомусь Саньку Андрейкові Радевичу (ставлену 22 серпня 1424 року в Ялтушкові під час подорожі Західним Поділлям). Документ раніше публікував , втім у польськім транслітеруванні, яке не передає його зміст достеменно: у правому нижньому кутку міститься підпис Раг, що його Охманський відтворив як Ra. З огляду на канцелярське становище Рагози, а також пізнішу традицію скорочених підписів, припускається, іж ініціали належали саме йому. Таким чином, писар зостававсь на службі й в 1424.

Далій він зринає вже як довірена особа великого князя Свидригайла: на початку липня 1431 йому та писарю Саулу, сілезькому поляку, припоручили ведення переговорів з орденським керівництвом у справі з'їзду. Невзабарі, у серпні, Рагозу й боярина Андрушка Немировича відрядили до польського воєнного табору під Луцьком, щоби домогтися припинення війни на Волині. 6-го вересня посланець поручивсь перед Ягайлом за полонених литовців й русинів.

Наприкінці січня 1432 року — посполу із новогрудським намісником Петром Монтигердовичем та непойменованим секретарем господарським — він вів перемовини із поляками про ґлейтовні грамоти для орденських та молдовських послів. Ті, за словами Свидригайла, мусіли взяти участь у запланованій на 2 лютого польсько-литовській зустрічі, одначе грамот їм так і не видали. Відтоді писар руський зникає з джерел. Це дозволило медієвісту Рімвідасу Петраускусу стверджувати, що Рагоза входив до Свидригайлового оточення. Як зазначає вищепом'янутий С. Полєхов, той, вочевидь, «успадкував» його разом з канцелярією Вітовта.

Залишається нез'ясованим, чи тотожний писарю Рагоза Якшич, який в 1440-ві роки одержав 10 «чоловік» од вел. кн. Казимира Ягеллончика в .

Див. також Василь Павлович (писар господарський)

Примітки

Література