Брильов Сергій Борисович

Брильов Сергій Борисович ( 24 липня 1972, Гавана, Куба) — російський пропагандист, журналіст і телеведучий, громадський діяч. Заступник генерального директора телеканалу «Росія» за спеціальним інформаційним проектів, керівник і ведучий програми «Вєсті в суботу», кандидат історичних наук.

Президент асоціації «Глобальна енергія» (з 3 лютого 2020 року), член Президії Ради з зовнішньої та оборонної політики, співзасновник і президент «Інституту Берінга-Беллінсгаузена» (Монтевідео, Уругвай), член Академії Російського телебачення (з 2006 року), колишній член Громадської ради при Міністерстві оборони Росії.

З 31 березня 2022 через «поширення пропаганди» під час російсько-української війни — під санкціями Великої Британії

Біографія Народився 24 липня 1972 року в Гавані (Куба) в сім'ї співробітників торгпредства. Дитинство і юність провів між Москвою, Еквадором і Уругваєм (де працювали батьки). У школі і студентом грав в аматорському театрі (в московській школі № 109, відомої як «школа Євгена Ямбурга»). Був членом комсомольської організації.

Вперше з'явився на телеекранах в 1988 році, у популярній програмі «12 поверх» як один з її героїв. Один з її співведучих Владислав Флярковський, помітивши «підвішений язик» молодого Брильова, запропонував йому вступати на журналіста замість юриста, як той планував. Вже через 7 років Брильов став працювати в програмі «Вєсті», де Флярковский був одним з основних її провідних.

Освіта: Московський державний інститут міжнародних відносин (1989—1995 рр., міжнародна журналістика). Навчався на одному курсі з відомими журналістами Станіславом Кучером та Олексієм Кондулуковим, але закінчив МДІМВ на рік пізніше від них через академічну відпустку, під час якої в 1990—1991 роках навчався в Інституті іноземних мов Монтевідео (Уругвай). У наступні роки навчався на курсах Бі-Бі-Сі (Велика Британія) та Агентства міжнародного розвитку (США). Намагався вчитися на факультеті менеджменту Вестмінстерського університету (Лондон), але покинув навчальний заклад у зв'язку з завантаженістю на роботі.

Вільно володіє англійською та іспанською мовами.

З 2001 року є громадянином Великої Британії, про що публічно стало відомо в 2018 році.

Журналістська діяльність В 1990—1993 роках працював кореспондентом-стажистом у відділі науки і освіти в газеті «Комсомольская правда».

Під час навчання в Уругваї (1990—1991) став регулярним автором місцевих газет «La Republica» і «EI Observador Economico». В цей же час почав свою телевізійну кар'єру: був співавтором програми «СОДРЕ» на П'ятому каналі (Уругвай), де повідомляв про російських старовірів у департаменті Ріо-Негро.

У 1993—1995 роках — спеціальний кореспондент газети «Московські новини» (міжнародний відділ). Писав, головним чином, про Латинську Америку. Став першим кореспондентом, який зміг прибути на Кубу після заборони розповсюдження видання на території країни (під час кризи з біженцями на плотах). Паралельно був московським кореспондентом уругвайської «EI Observador Economico» і аргентинської «La Razon», а також експертом по Латинській Америці Державної Думи Росії. Працюючи в «Московських новинах», став регулярно створювати телевізійні репортажі для програм «Міжнародна панорама» (спільно з Дмитром Якушкіним) і «Формула 730» (де і отримав пропозицію перейти на роботу на телебачення в програмі «Вести»).

З 1995 року працює на телеканалі «Росія».

У 1995—1996 роках — спеціальний кореспондент «Вістей» (у тому числі під час Першої чеченської війни і подій в Будьоновську). У 1995 році, у перерві між відрядженнями в Чечню, закінчив курси Бі-бі-сі в Лондоні.

У 1996—2001 роках — завідувач бюро в Лондоні. Займаючи цю посаду, до 2000 року періодично публікувався в «Независимой газете». У 2001 році погодився на пропозицію голови ВДТРК Олега Добродеєва стати ведучим програми «Вісті», через місяць після цього повернувся в Москву.

Перший ефір на посаді ведучого припав на 11 вересня 2001 року (день терактів у США). Спочатку дебют Брильова був призначений на 17 вересня 2001 року, але перша поява його як ведучого відбулася на тиждень раніше з причини того, що керівництву каналу для синхронного перекладу і коментаря до картинки прямого ефіру терміново був потрібен журналіст, який розуміє англійську мову.

Ведучий вечірніх «Вістей» (2001—2003), «Вістей тижня» (2003—2007), «Вісті в суботу» (з 2008 року). У перервах і паузах ведучий програм «Форт Боярд» (російська сезон 2002 року), «Вісті. Подробиці» (2005—2006), «П'ята студія» (2007—2008)Час прессы. Сергей Брилёв и его «Пятая студия»: иногда они возвращаются Радио Свобода, 2007, «Пряма лінія з Президентом Російської Федерації В. В. Путіним» (2001—2007), а також «Федерація» (2009—2010, разом з Тетяною Ремезовою), «Лінія Назарбаєва» та проект «І це все?» про Анатолія Чубайса і закінчення діяльності РАО ЄЕС (на каналі «Росія-24»).

Коментував інавгурації Президентів Російської Федерації в 2004, 2008, 2012 і 2018 роках в парі з Катериною Андрєєвою в прямому ефірі «Першого каналу», «Росії», ТВЦ тощо. 9 травня 2005 року також коментував пряму трансляцію з військового параду на Червоній площі, разом з Катериною Андрєєвою, Ігорем Кириловим та Ганною Шатиловою на телеканалах «Першому каналі» і «Росії».

З 7 грудня 2012 року брав участь у щорічних «Розмовах з Дмитром Медведєвим».

З 28 лютого 2015 по 11 вересня 2016 року — автор і ведучий (разом з Тетяною Наумовою) оновленого циклу фільмів «Вісті. Федерація» на телеканалі «Росія-24», що розповідає про економічну ситуацію в суб'єктах Російської Федерації.

Автор сценаріїв і співведучий (з Тетяною Наумовою, Дариною Козловою та Марією Бондаревою) серії передач з рубрики «Без віз» (Монголія, Уругвай, Гренада, Куба, Боснія і Герцеговина).

З 5 по 26 грудня 2015 року заміняв свого колегу, Дмитра Кисельова, як ведучого інтелектуального шоу «Знання — сила», яке виходило на телеканалі «Росія-1» з 19 вересня.

Зміст і стиль телепрограм Одне з основних напрямів професійної діяльності — ексклюзивні інтерв'ю з першими особами": президентами, прем'єр-міністрами і міністрами закордонних справ.

На прес-конференції президента Росії в 2012 році Брильов цікавився у Володимира Путіна про те, чи буде він давати доручення МЗС про перегляд російсько-американської угоди про усиновлення дітей, а також ставив питання про ризики переходу досягнутої фінансової стабільності в застій.

На державному телебаченні Брильов підняв тему про те, що відбувається навколо Гоголь-центру і режисера Кирила Серебренникова у справі про розкрадання в «Сьомій студії».

Брильов став першим з журналістів, хто запитав Путіна про осіб Олександра Петрова та Руслана Боширова, які підозрюються владою Великої Британії в замаху на життя Сергія Скрипаля та його доньки Юлії в Солсбері.

Після повідомлення про вбивство в ніч на 28 лютого 2015 року опозиціонера Бориса Нємцова змінив план програми і запросив у прямий ефір близьку товаришку і соратницю політика Ірину Хакамаду .

У своїх програмах Брильов регулярно звертається до творчої спадщини Олександра Солженіцина і записує інтерв'ю з Наталією Солженіциною .

Крім політиків і бізнесменів, у програмах Брильова регулярно беруть участь громадські діячі. Однією з його співрозмовниць була лідер правозахисного руху в Росії Людмила Алексєєва .

До числа частих тем Брильова відносяться репортажі з штаб-квартири Служби зовнішньої розвідки Російської Федерації, інтерв'ю з діючими співробітниками та ветеранами нелегальної розвідки. До їх числа відносяться директор СЗР Сергій Наришкін, ветерани СЗР Андрій Безруков, Гоар Вартанян, Людмила Нуйкіна, Тамара Нетикса і багато інших.

Документальне кіно є автором і ведучим таких документальних фільмів (за його словами, саме над ними він працює як заступник генерального директора телеканалу «Росія» за спеціальними інформаційними проектамиПознер предложил Брилёву сдать британский паспорт. Брилёв не хочет Радио Свобода, 30.11.2018):

«Єлизавета: королева-мати, королева сердець» (2000) — до 100-річчя королеви-матері Єлизавети Боуз-Лайон. «Важка нафта» (2011) — про сучасний стан та основні тенденції розвитку нафтової промисловості Росії . «Інше вугілля» (2011) — про новий підхід до багатовікового видобутку вугілля. «Право на право» (2011) — до 20-річчя Конституційного суду. «Карибська криза. Незрозуміла історія» (2012) — фільм-розслідування, розповідає про раніше невідомі подробиці політичного протистояння між СРСР і США у жовтні 1962 року і викликала громадські суперечки. «ЧВС» (2013) — до 75-річчя з дня народження Віктора Черномирдіна (у співавторстві з Павлом Селіним). «Конституційна практика» (2013) — фільм, знятий до 20-річчя з дня прийняття Конституції Російської Федерації . «Думська думка» (2014) — до 20-річчя Державної думи. «Таємниця трьох океанів» (2014) — фільм, присвячений підводному човну Тихоокеанського флоту З-56 та його участі в роки німецько-радянської війни. Володар Гран-прі міжнародного телефестивалю «Людина і море» (Владивосток). «Євген Примаков. 85» (2014) — до 85-річчя Євгена Примакова. «Національна скарбниця Росії» (2014) — історія Алмазного фонду і його найбільш значущих експонатів . «Пхеньян-Сеул. І далі…» (2015) — фільм, що розповідає про подробиці звільнення Корейського півострова Червоною армією у серпні 1945 року (у співавторстві з Мариною Кім) . «Михайло Горбачов: сьогодні і тоді» (2016) — до 85-річчя Михайла Горбачова. «Історія тільки починається» (2016) — фільм, знятий до 20-го, ювілейного Петербурзького міжнародного економічного форуму. «Шаймієв. У пошуках Тартарії» (2017) — до 80-річчя Мінтімера Шаймієва. «Чуркін» (2018) — до першої річниці пам'яті Віталія Чуркіна. «Росія-Японія: все тільки починається» (2018) — до візиту в Росію прем'єр-міністра Японії Сіндзо Абе. «Вогняна кругосвітка» (2019) — про перехід криголама «Мікоян» на Далекий Схід через протоку Босфор для роботи в Арктиці, що отримав назву «Вогняний рейс» . «Росія-Китай. Все тільки починається» (2019) — про сьогоднішній і завтрашній день російсько-китайських відносин, фільм знятий напередодні ПМЕФ, де головним гостем був голова КНР Сі Цзіньпін.

Художні фільми

Вторгнення — камео.

Погляди Виступав на підтримку Володимира Путіна, якого називав єдиним системним лібералом в країні. Разом з тим Брильов негативно відгукувався про його системних (партія «Яблуко», за яку голосував з 1993 року) і позасистемних (Михайло Касьянов, Едуард Лимонов, Гаррі Каспаров) політичних супротивниківАнна Качкаева. Информационная политика программы «Вести недели» Радио Свобода, 17.07.2005Анна Качкаева. Час прессы. Журналист Сергей Брилёв рассуждает в гостях у Анны Качкаевой о первых лицах и больших политических интервью на ТВ Радио Свобода, 16.02.2009. При цьому опозиційні політики, серед яких Касьянов, Лимонов, Борис Нємцов, Ірина Хакамада, Геннадій Зюганов, Григорій Явлінський, Михайло Прохоров, Володимир Рижков та інші, неодноразово брали участь у телепрограмах Брильова.

Сергій Брильов висловлюється за діалог між країнами. Будучи кандидатом історичних наук, Брильов активно співпрацює з британськими істориками та архівістами. Спільно підготував низку відеосюжетів про невідомі подробиці та версії вбивства царської сім'ї. Разом з британським істориком Бернардом о'Коннором розповів на прес-конференції про співробітництво радянських і британських спецслужб в роки Другої світової війни і написав книгу «Розвідка. „Нелегали“ навпаки».

Оцінки Відмінною рисою телевізійних програм Сергія Брильова було відсутність будь-якої критики з його вуст на адресу президента Володимира Путіна, хоча при цьому він дозволяв собі негативно висловлюватися на адресу Уряду, Державної думи та інших державних органів Росії. За його поясненням, це відбувалося через: