Єроні́м фон Мюнхга́узен (; — ) — німецький фрайгер (барон). Представник німецького шляхетного роду Мюнхгаузенів. Народився у Боденвердері. Ротмістр російської служби та літературний персонаж. Гумористичні історії про його життя, почасти розказані самим бароном, почасти вигадані анонімними авторами, зібрали Рудольф Еріх Распе та Готфрід Август Бюргер в книзі «Пригоди барона Мюнхгаузена». Ім'я Мюнхгаузена стало прозивним для людини, яка розповідає неймовірні історії. Прізвисько — барон-брехун ().
Версії вигаданого барона з'являлися на сцені, екрані, радіо та телебаченні, а також в інших літературних творах. Хоча історії про барона Мюнхгаузена вже не так добре відомі в багатьох англомовних країнах, вони все ще популярні в континентальній Європі. Цей персонаж надихнув на створення численних меморіалів і музеїв, а також на назву кількох медичних станів та інших понять.
Імена Єронім-Карл-Фрідріх фон Мюнхгаузен () — повне німецьке ім'я. Єронім фон Мюнхгаузен () — коротке німецьке ім'я. фрайгер фон Мюнхгаузен () — титул фрайгера і прізвище. барон Мюнхгаузен — російський переклад німецького титулу і прізвища.
Біографія
Родовід З XII століття на родовідному дереві Мюнхгаузенів розміщено близько 1300 імен, близько 50 з них нині живі.
Молодість Карл-Фрідріх-Ієронім фон Мюнхгаузен народився 11 травня 1720 року у садибі ферми в Боденвердері (Ганновер), відомій як замок Мюнхгаузен. Він народився в родині Мюнхгаузенів,Див: Мюнхгаузени (Німецька стаття) аристократичній родині з Брауншвейг-Люнебурга. Гілка, до якої він належав, мала земельні маєтки у Рінтельні та Боденвердері та належала до «Чорної лінії» родини, яка вперше згадується в 1183 році. За його життя троюрідний брат його батька, Ґерлах Адольф фон Мюнхгаузен (1688—1770),Див. Gerlach Adolph von Münchhausen (Німецька стаття) вважався найважливішим представником родини; за часів короля Великої Британії Георга II він обіймав посаду прем'єр-міністра Ганновера та ініціював заснування Геттінгенського університету, яким він керував як куратор.
Ієронім був одним із восьми дітей. Його батьком був підполковник кавалерії Георг Отто фон Мюнхгаузен (1682—1724), володар маєтку Рінтельн і Боденвердер, який, у свою чергу, був праправнуком лідера найманців Гільмара фон Мюнхгаузена. Його матір'ю була Сібілла Вільгельміна фон Реден з Гастенбека (1689—1741). Його батько помер, коли Ієроніму було чотири роки і його виховувала мати.
У п'ятнадцятирічному віці Ієронім фон Мюнхгаузен служив пажем при дворі герцога Антона-Ульріха Брауншвейзького, супроводжуючи герцога до Російської імперії під час Російсько-турецької війни 1737—1739 років. Дружина герцога Анна Леопольдівна стала регенткою Росії у 1740—1741 роках при їхньому новонародженому сині, імператорі Івані VI. У липні-серпні 1737 року Мюнхгаузен брав участь в облозі й штурмі Очакова (нині — Миколаївська область України) під проводом фельдмаршала Мініха. Його воєнні спогади пізніше пародійно обіграв Август Бюргер у вигляді байок про політ на ядрі, про їзду на половині коня. У 1738 р. разом із герцогом бере участь у турецькій кампанії.
Служба в Росії У 1739 році Мюнхгаузена було призначено корнетом Брауншвейзьких кірасирів, кавалерійського полку Імператорської російської армії. 27 листопада 1740 року Мюнхгаузена було підвищено до звання лейтенанта. Хоча полк був розміщений у Ризі (після падіння Брауншвайгів перейменований у Ризький), Мюнхгаузен брав участь у двох військових кампаніях проти Османської імперії у 1740 та 1741 роках. Однак усі надії Вельфів та їхнього оточення раптово обірвалися насильницькою зміною престолу, коли двоюрідна сестра Анни Єлизавета, дочка Петра І, скинула однорічного Івана в 1741 році та взяла його та його родину в полон на багато років. Відтоді життя Мюнхгаузена було затьмарене долею Антона Ульріха. Хоча він пережив революцію неушкодженим — ймовірно, тому, що на той час воював у Фінляндії, — його кар'єра, яка тільки розпочалася, закінчилася нічим: подальше підвищення до капітана тривало ціле десятиліття — до 1750 року. У 1744 р. він командує почесною вартою, яка зустрічала в Ризі наречену цісаревича — принцесу Софію-Фридерику Ангальт-Цербстську (майбутню імператрицю Катерину II). Того ж року одружується з ризькою шляхтянкою Якобіною фон Дуттен.
У ці роки його основним місцем проживання стало гарнізонне місто Рига. Його друг, балтійський землевласник Георг Густав фон Дунтен, неодноразово запрошував його до свого маєтку поблизу тодішнього Лівонського, а нині латвійського міста Рутерн (Дунте), де вони обидва ходили на полювання на качок. У маєтку фон Дунтена барон також познайомився зі дочкою Георга Якобіною фон Дунтен (* 1726? у Дунте; † 1790 у Боденвердері), з якою він одружився 2 лютого 1744 року в церкві сусіднього села Пернігель (сьогодні: Лієпупе). Шлюб залишився бездітним. Ці роки в Ризі, ймовірно, вплинули на його майстерність оповідача, оскільки в колах балтійської німецької шляхти була традиція розповідати вигадливі історії про полювання чи воєнний досвід.Werner R. Schweizer: Münchhausen und Münchhausiaden, Werden und Schicksale einer deutsch-englischen Burleske (Münchausen and Münchausiads, the development and fate of a German-English burlesque). Francke Verlag, Bern/Munich 1969.
Єдиний портрет Мюнхгаузена роботи Г. Брукнера (1752), що зображує його у формі кірасира, було знищено під час Другої світової війни. Фотографії цього портрета і його описи дають уявлення про Мюнхгаузен як про людину сильної і пропорційної статури, що завжди було необхідною вимогою для служби в кірасирах — найвибагливішому до фізичних кондицій людини роді важкої кавалерії, з гладко поголеним — за модою того часу — круглим. Фізична сила була спадковою якістю в роді. Племінник Мюнхгаузена, Філіпп, міг засунути три пальці в дула трьох рушниць і підняти їх. Мати Катерини II особливо відзначає у своєму щоденнику «красу» командира своєї почесної варти.
Повернення в Німеччину
Отримавши ранг ротмістра, Мюнхгаузен бере відпустку на рік «для надзвичайних і необхідних потреб» (конкретно — для розподілу з братами сімейних володінь) і від'їжджає до Боденвердера, який дістається йому при розподілі (1725). Він двічі подовжував відпустку і нарешті написав у Військову колегію подання про відставку з присвоєнням за бездоганну службу рангу підполковника; отримав відповідь, що подання слід написати на місці, але в Росію так і не поїхав, у результаті чого 1754 р. був відрахований як особа, що самовільно залишила службу. Мюнхгаузен певний час сподівався домогтися вигідної відставки (яка давала, окрім престижного рангу, право на пенсію), про що свідчить клопотання до Військової колегії його двоюрідного брата — канцлера Ганноверзького князівства барона Герлаха-Адольфа Мюнхгаузена; однак результатів це не дало, і до кінця життя він підписувався як ротмістр на російській службі. Це звання виявилося йому корисним під час Семирічної війни, коли Боденвердер захопили французи й становище офіцера союзної Франції армії позбавило Мюнхгаузена від постою та інших знегод, пов'язаних із окупацією.
У 1760 році він вийшов на пенсію та оселився у своїх маєтках у Боденвердері, щоб жити як землевласник та фрайгер, залишаючись там до своєї смерті в 1797 році. В архіві міста зберігаються документи, які розповідають про те, що барон захотів побудувати місток шириною в п'ять ліктів, яким він міг би переходити через вузький рукав Везера від свого будинку до своєї ділянки землі на іншому березі, а не робити великий гак через міський міст. Бургомістр Шмідт заборонив барону будувати місток, пославшись на те, що тоді доведеться охороняти ще один вхід до міста. Після початку самовільного будівництва городяни зібралися на площі і на чолі з якимось кравцем, під дзвін дзвонів вирушили до садиби барона. Вони розібрали міст, що будувався, і новий паркан навколо двору Мюнхаузена. Потім за несплату податків у нього заарештовували свиней і вимагали штрафи за потраву міського лугу.Сергей Талан. Никого правдивее Мюнхаузена нет.. Міст через річку він зміг побудувати лише через тридцять років.
Саме в цей період свого життя, особливо на обідах, які він влаштовував для місцевих аристократів, Мюнхгаузен здобув репутацію оповідача з уявою, створюючи дотепні та дуже перебільшені розповіді про свою військову кар'єру в Росії. Протягом наступних десятиліть його здібності до оповіді здобули таку популярність, що його часто відвідували мандрівні шляхтичі, які бажали послухати його розповіді. Гості приїжджали до Боденвердера, навіть здалеку, щоб послухати казкові історії, можливо, включаючи й директора музею Касселя Рудольфа Еріха Распе. Перші три з цих оповідань були опубліковані в 1761 році графом Рохусом Фрідріхом цу Лінаром, чий брат Моріц Карл колись був коханцем дружини герцога Антона Ульріха Анни Леопольдовни, коли вони разом жили в Санкт-Петербурзі. Рохус Лінар був послом у Санкт-Петербурзі в 1749 році, а потім губернатором Ольденбурга з 1752 по 1765 рік. Неподалік, у Дарені (сьогодні район Фехта), жила сестра Мюнхгаузена Анна фон Фрідаг, де вони, можливо, зустрілися знову. В цей час один гість описав Мюнхгаузена як людину, яка розповідала свої історії «легковажно, навіть із військовим акцентом, але без жодних поступок примхам світської людини; описуючи свої пригоди так, як це було б у природному ході подій». Однак, замість того, щоб вважатися брехуном, Мюнхгаузена вважали чесною людиною. Як висловився інший сучасник, неймовірні оповіді Мюнхгаузена були покликані не обдурити, а «висміяти схильність до дивовижного, яку він спостерігав у деяких своїх знайомих».
Якобіна фон Дюнтен померла в 1790 році. Після смерті дружини в 1790 році старий Мюнхгаузен посватався до своєї хрещениці, 17-річної дочки майора фон Бруна з Полле. 12 січня 1794 року він одружився з 20-річною Бернгардін Брунзіг фон Брун (1773—1839), яка була на п'ятдесят три роки молодша за нього.. Невдовзі після весілля виникли серйозні розбіжності. Повідомляється, що фон Брун захворіла невдовзі після одруження і провела літо 1794 року в курортному містечку Бад-Пірмонт, хоча сучасні плітки стверджували, що вона проводила там час, танцюючи та фліртуючи. 16 лютого 1795 року вона народила дочку Марію Вільгельміну, через дев'ять місяців після своєї літньої поїздки. 73-річний барон подав на розлучення через подружню невірність. Мюнхгаузен стверджував, що дитина не його. Шлюб закінчився сенсаційним і руйнівним процесом розлучення, який тривав три роки. В результаті барон втратив майже весь свій статок. Тому в 1794 році він був змушений офіційно поступитися маєтком Боденвердер своєму племіннику Вільгельму, але продовжував там жити. Кажуть, що Бернгардін фон Брун зникла безвісти під час поїздки до Нідерландів. Однак 1800 року вона там взяла шлюб із голландським бейліфом Абрагамом де Ботом з Дідама.