Зразок чесної Білоголової (пол. Kształt poczciwey Białogłowy) — поетичний твір Яна Протасовича, виданий у Вільнюсі в 1597 році. Присвячений Катерині Ляцькій, дружині Федора Скуміна-Тишкевича та матері Януша Скуміна-Тишкевича.
Опис Поет зосереджується на прославленні чеснот «білоголової», малює досконалий приклад тодішньої дами — дружини, матері, коханки; підкріплює власні уявлення висловлюваннями про жінок Соломона, прикладами з цнотливого життя біблійних та античних героїнь (Сара, Рут, Сусанна; Гіпсікратія, Хілоніда, Валерія та ін.).
На звороті титульного аркуша книги — герб Ляцьких та епіграма на ньому, а перед основною частиною твору — вірш-присвята, в якому автор звертається до жінки новогрудського воєводи Катерини, як до своєї «милостивої сестри». Твір починається з алегоричного опису жінки, яка сидить під виноградною лозою у вінку з трав і вручає своєму чоловікові запашну квітку. Примітно, що на цьому словесному портреті немає вказівок на красу жінки; далі, Ян Протасович, також ніде не згадує зовнішню красу серед рис «білоголової». Можливо, Катерина Ляцька не виділялася гарною зовнішністю і автор навмисно не торкався небезпечної теми. Багато поетів того часу прославляли у своїх віршах дівочу красу (Ян Кохановський, Міколай Семп-Шажинський) і навіть такі суворі моралісти, як Міколай Рей і Лукаш Гурницький, вважали красу жінки важливою умовою сімейного щастя. В іншому, погляди Протасовича щодо жінок не відрізнялися від думок інших авторів і фактично ілюстрували стереотипні уявлення епохи.
Каталог жіночих чеснот, складений Протасовичем, не викликав, напевно, ніяких заперечень у читачок того часу, але вже в епоху Просвітництва він навряд чи задовольнив би таких панянок, як Урсулу-Франциску Радзивілл та Саломею Регіну Пілштинову-Русецьку: 1) благочестя; 2) працьовитість; 3) родючість; 4) розсудливість; 5) скромність; 6) доброта; 7) слухняність. Послух означав виконання наказів не тільки чоловіка, а й його батьків. Своєю добротою і смиренністю жінка мала благотворно впливати на свого чоловіка, щоб заспокоїти його раптові напади гніву.
Серед чеснот, перелічених у творі, ми не знайдемо таких, як мужність, стійкість, любов до Вітчизни — як правило, чоловічих, на думку автора. Однак, згадуючи давніх героїнь — Девору, Гіпсікратію, які прославилися своїми військовими подвигами, Ян Протасович відзначає їх мудрість, мужність, спритність. Але, наприклад, Юдіт для нього — насамперед втілення благочестя, праведності та аскетизму, а не любові до Вітчизни, мужності та хоробрості. У рядках присвячених Юдіт, немає жодного слова про її знаменитий подвиг — вбивство вавилонського полководця Олоферна, читач ніколи не дізнається, як і від кого безкорислива героїня «увесь люд з містом звільнила». Ян Протасович трактує образ Юдіт зовсім інакше, ніж Франциск Скорина у своїй знаменитій передмові до «Книги про Юдіт»; для білоруського першодрукаря і гуманіста, Юдіт була втіленням патріотизму, мужності та самопожертви.
У білоруській літературі XVI—XVII ст. не так багато творів, присвячених жінкам, тому поетичний трактат Яна Протасовича має особливе значення, як джерело інформації про уявлення цієї епохи про жінок.
Література Кавалёў С. Шматмоўная паэзія Вялікага Княства Літоўскага эпохі Рэнесансу: манаграфія / Сяргей Кавалёў. — Мінск: Кнігазбор, 2010. — С. 312—313. Гісторыя беларускай літаратуры XI—XIX стагоддзяў у двух тамах. Том 1. Даўняя літаратура XI — першай паловы XVIII стагоддзя. — Мінск. Беларуская навука. 2006. С. 632—633