Антон (Антоніо) Вояк (, 19 листопада 1904, Пула — 9 травня 1975, Варезе) — італійський футболіст, що грав на позиціях півзахисника і нападника, зокрема за клуби «Ювентус» та «Наполі», а також національну збірну Італії. По завершенні ігрової кар'єри — тренер.

Етнічний хорват, протягом значної частини кар'єри виступав під італізованим прізвищем Вольяні (), яке був змушений прийняти після запровадження у фашистській Італії антислов'янських законів.

Клубна кар'єра Народився 1904 року у ховатській родині у на той час австро-угорському місті Пула (нині в Хорватії), яке згідно Рапалльського договору 1920 року відійшло до Королівства Італія.

Починав грати у футбол за місцеву команду «Гріон Пола», звідки 1924 року був запрошений до столичного «Лаціо».

За «Лаціо» протягом одного сезону провів небагато матчів, проте був помічений представниками «Ювентуса», до складу якого перейшов вже у 1925. У першому ж сезоні у новій команді став чемпіоном Італії. Загалом відіграв за «стару сеньйору» чотири сезони своєї ігрової кар'єри, протягом яких відзначився 46 голами у 102 матчах італійської першосі.

У змаганнях щойно створеної Серії А дебютував 1929 року вже у складі «Наполі». За цю команду виступав протягом шести років, чого було достатньо аби стати улюбленцем місцевої публіки і однією з легенд клубу. Проведених за неаполітанців 190 матчів у Серії A йому вистачило аби забити 102 голи, що лишається одним з найкращих бомбардирських результатів в історії клубуНайкращі бомбардири «Наполі» . У сезоні 1932/33 відзначився 22 забитими м'ячами, встановивши клубний рекорд результативності за сезон, який протримався 78 років і лише в сезоні 2010/11 був перевершений Едінсоном Кавані.

Залишивши 1935 року «Наполі» досвідчений нападник провів не дуже вдалий сезон за «Дженоа», після чого перейшов до «Луккезе-Лібертас», за який взагалі лише одного разу за сезон виходив на поле. Завершував виступи на полі у третьолігових «Емполі» та «Стабії», в яких був граючим тренером протягом 1937—1940 років.

Виступи за збірну 1932 року дебютував провів одну гру за національну збірну Італії в рамках Кубка Центральної Європи 1931/32.

Кар'єра тренера Отримавши перший тренерський досвід у Серії C, де виступав як граючий тренер наприкінці 1930-х років.

Остаточно завершивши виступи на полі, 1940 року повернувся до «Наполі», в якому не дуже вдало очолював тренерський штаб протягом майже трьох років. Увійшов в історію як тренер, за якого неаполітанці уперше у своїй історії в сезоні 1941–1942 вибули до Серії B. Був звільнений по ходу наступного сезону.

Повернувся до тренерської роботи у повоєнні роки, проте працював вже з командами нижчих італійських ліг.

Помер 9 травня 1975 року на 71-му році життя у місті Варезе.

Статистика виступів

Статистика клубних виступів СезонКомандаЧемпіонатЛігаІгорenzeГолів1924–25 «Лаціо»ПД1071925–26 «Ювентус»ПД1751926–27ЧІ26161927–28ЧІ3281928–29ЧІ2717Усього за «Ювентус» 102 461929–30 «Наполі»A31201930–31A33201931–32A3491932–33A34221933–34A33211934–35A2510Усього за «Наполі» 190 1021935–36 «Дженоа»A1741936–37 «Луккезе-Лібертас»A101937–38 «Емполі»C1761938–39C205Усього за «Емполі» 37 11Усього за кар'єру 357 170

Статистика виступів за збірну

Титули і досягнення Чемпіон Італії (1): «Ювентус»: 1925–1926

Примітки

Посилання

Дані про гравця в «Енциклопедії футболу». Статистика гравця на сайті RSSSF.com