Літопис Рачинського або Познанський кодекс — пам'ятка білорусько-литовських літописів другої редакції. Становить частину збірки кінця XVI століття, що умовно складається з двох частин.Я. М. Щапов пропонував поділ збірки на 3 частини (Восточнославянские и южнославянские рукописные книги в собраниях Польской Народной Республики / составитель Я. Н. Щапов. Ч. П. Москва: Инситут истории СССР АН СССР, 1976. С. 81—84 [№ 218], однак, видається, виділена ним друга частина [с. 293—328] належить до XVII ст., як і його ж таки третя частина. Так, вона написана одним почерком, але бачимо, що хронологічно останній запис відноситься до 1635 року. (Підтвердження королем Владиславом IV «rejestru oprawy dworu» Казимира [сс. 293—301]). Зберігається у Відділі рукописів Бібліотеки Рачинського в Познані.
Характеристика літопису
Папір білий. Філіграні двох видів: один має вигляд витягнутого круга, в якому знаходиться подоба хреста; другий приблизно такого ж розміру, як і перший, має вигляд віньєтки. Схожа з першою філігрань за Іваном Каманіним і Олександрою Вітвицькою датується 1582 рокомКаманін І., Вітвіцъка О. Водяні знаки на папері українських документів XVI і XVII вв. (1556—1651).] Київ, 1923, № 313.. Палітурка шкіряна, місцями потерта, на корінці напис: «od. 1487 do 1651. Kodex bialoruski RK 94» («З 1487 до 1651 Кодекс білоруський РК 94»). На верхній частині палітурки наклеєний папірець з написом почерком XVIII століття: «Ulomek dziejow dawnych ро rusku о krolu Markie Kornwo O Hrabi Gwidonie, о Athylie krolu wegerskim. Tudziez zycia dawnych xiazat litewskich» («Частина давньої історії руською мовою про короля Марка, графа Гвидона, угорського короля Аттіли. Життя давніх литовських князів»).
Перша частина збірки (с. 1—291) написана одним почерком (канцелярським, за визначенням Станіслава ПташицькогоЛист Ст. Пташицького цит.: Веселовский А. Н. Из истории романа и повести. Материалы и исследования. Выпуск второй. Славяно-романский отдел. СПб., 1888. С. 130—131.) і одним чорнилом після 1583 року.Улащик Н. Н. Введение в изучение белорусско-литовского летописания. Москва, 1985. С.54—55. Его же. Предисловие. ПСРЛ. Т. 35. М., 1980. С. 11—12. Приписки на полях білоруською мовою зроблені іншим почерком та іншим чорнилом; приписки на полях польською мовою зроблені більш світлим чорнилом або кіноваром. В багатьох випадках літери намальовані тим же чорнилом, що і текст. Заголовки невеликих розділів написані уставом, великими літерами.
Друга частина рукопису (с. 293—335) — записана кількома почерками, належить до XVII століттяЦе підтверджують і філіграні: для другої частини був використаний інший папір. Див.: Восточнославянские и южнославянские рукописные книги в собраниях Польской Народной Республики…Ч II. С. 81 [№ 218]. і складається, в основному, з родинних записів Уніховських та двох копій актів.
Зміст Літопис містить інформацію про політичну історію Великого князівства Литовського з легендарних часів до 1548 року з доповненнями з історії Польщі та нинішніх білоруських земель XV — першої половини XVI століть. Літературними якостями відрізняється «Повість про Жигимонта і Варвару Радзивілл». Літопис Рачинського складається з «Літописця великих князів литовських», «Похвали Вітовту», «Повісті про Поділля» та деяких інших історичних творів про події XIV — першої половини XVI століть.
Починається літопис зі слів: «Сталося ест воплощене сына божого от духа святого з благословенное девицы чыстое Марѣи», а закінчується описом положення у Вільно в 1548 році після смерті короля Сигізмунда I, і повідомленням, що новий король Сигізмунд II Август одружений з Варварою Радзивілл.
Сторінки пронумеровані в правому верхньому куті тим чорнилом, яким написаний літопис, але наведені лише непарні цифри: Повість про Трістана: «Починаеть ся повесть о витезях с книг сэрбъских, а звлаща о славном рыцэры Трысчане, о Анцалоте и о Бове и о иншых многих витезех добрыхъ»Вид.: Веселовский А. Н. Из истории романа и повести. Приложения: с. 1—127; Легенда о Тристане и Изольде / подг. А. Д. Михайлова, М., 1976. С. 384—475; E. Sgambati, Il Tristano biancorusso, Firenze, 1983 [Studia historica et philologica. XV. Secto slavoromanica. 4.] (с. 1—127, далі край аркуша обірвано). Сторінки 127 на звороті і 128 — чисті. «История о княжати Кгвидоне»Вид.: Веселовский А. Н. Из истории романа и повести. Приложения: С. 129—172. («Історія про княжата Гвидона», с. 129—171). Сторінки 171 на звороті і 172 — чисті. «Исторыя о Атыли, короли угорсъком»Оригіналом для цієї повісті слугував польський переклад з латинського видання, здійснений Ципріаном Базиліком та виданий 1574 року. Вид.: Веселовский А. Н. Из истории романа и повести. Приложения: с. 173—236; Andras Zoltan, Olah Miklos Athila cimu munkajanak XVI. szazadi lengyel es feherorosz forditasa. (Az eloszot irta: Udvari Istvan) Nyiregyhaza, 2004. («Історія про Аттілу, короля угорського», с. 173—224). «Лѣтописец Великого князства Литовъского и Жомоитъского»Вид. Список графа Рачинского. ПСРЛ. Т. 17. Пгр., 1907. Стб. 295—356; Летопись Рачинского. ПСРЛ. Т. 35. М., 1980. С. 145—172. («Літопис Великого князівства Литовського і Жемайтського», с. 225—291) — першою датою має 5526 рік від створення світу (с. 225), що відмічено на полях рукопису почерком XVIII століття. «Коріа poswiadczenia przez Wladyslawa IV z roku 1635 dnia 8 marca reestru о prawy dworu krola Kazimierza» («Копія підтвердження королем Владиславом IV 8 березня 1635 року реєстру про права двору короля Казимира», с. 293—301). «Ухвала Жигмунта I та панів рад про оборону земську від 1528 року»У копіях актів, судячи, з маргіналій почерком XVII ст. читача цікавили Глібович [с. 305: «Глъбовича»], Хребтович [с. 309 та ін.: «Chreptowicz»] та Тризни [с. 317: «Tryzny»]. (с. 302—328). Коротке повідомлення про укладення Люблінської унії (с. 328). Родинні записи Уніховських (с. 328—335).
В кінці збірки чотири фото, знятих з різних сторінок літопису, і приписка до них: «Zalaczone rekopisu zastaly wykonany zyczeniem i kosztom Dr. St. Ptaszyckiego, docenta uniwersitetu w Petersburgu» («Доданий рукопис було виготовлено на замовлення та за рахунок доктора Станіслава Пташицького, доцента університету в Петербурзі»).
Родинні записи Уніховських Родинні записи Уніховських розташовані не за хронологією і належать різним авторам. Якщо йти за хронологією викладених подій у них, то ця частина виглядає такУ цієї частини є навіть своя власна пагінація, крім загальної. Так, сторінкам загальної пагінації 341—344 відповідають сторінки, зазначені як 1—4, сс. 337—339 — с. 5—7, сс. 328—332 — с. 7—9. Але важко сказати, коли саме ці сторінки були пронумеровані. Можливо ця пагінація належить Ст. Пташицькому, який користувався Кодексом при викладі історії родини Уніховських. Див.: S. Ptaszycki, «Dzieje rodow litewskich, jako materjal do archeologii historycznej», Ateneum. Pismo naukowe i literackie. T. III, z. 3. 1888. S. 537.:
Записи (автограф) Григорія Павловича Уніховського (1548—1596) (с. 341—344) — 1606 рік, записи якогось з синів Григорія Павловича про смерть батька. «Urodzenie Panow Tryznow» («Народження панів Тризн») — матір'ю Григорія Павловича Уніховського була Катарина Захарівна ТризнаRkps. Nr. 94. K. 341: «дочка пана Захари Трызны именемъ Катарына». (?— 10 лютого 1571)Генеалогія Тризн закінчується смертю Катарини Захарівни, при чому вказується, що вона «zostawila synow siedmiu, A corek szesc» [с. 335]. Згідно з записами Григорія Павловича Уніховського, у Катарини та Павла Уніховських було 9 синів та 8 дочок. Але на 1571 рік (тобто перед смертю матері) у живих залишалося справді 7 синів та 6 дочок. Однак, у 1571 році, очевидно, вже після смерті матері, помер Федор Павлович Уніховський. Таким чином, можна датувати укладення генеалогії Тризн 1571 роком, хоча список належить пізнішому часу. (с. 333—335). Записи (автограф) Павла Григоровича Уніховського (1608—1650) (с. 337—339). Записи (автограф) Єроніма Павловича Уніховського (1637—1672)С. 336 та 340 — незаписані. (с. 328—332).
Подібне розташування говорить про те, що першопочатково записи кожного з представників роду Уніховських (та генеалогія Тризн), скоріш за все були окремими зошитами, лише пізніше приплетеними до збіркиНа жаль, сучасна палітурка збірки походить з XVIII ст.. Тобто, по суті, дві частини Кодексу, є двома окремими пам'ятками. Хоч і пов'язані між собою. Але друга частина може дати лише картину циркулювання рукопису у перше десятиліття по його створенню.
Дослідження Точна дата створення збірки невідома. Невідомо, також, коли і як рукопис потрапив до Уніховських.M. B. Topolska, Czytelnik i ksiazka w Wielkim Ksiestwie Litewskim w dobie Renesansu i Baroku (Warszawa, 1984) S. 290—291.
Місцем створення першої частини збірки Станіслав Пташицький вказав ВільноЛист Ст. Пташицького цит.: Веселовский А. Н. Из истории романа и повести. С. 130—131., а Юхим Карський — Новогрудский повітКарский Е. Ф. Белоруссы. Т. III. Пг., 1921. С.76.. Однак, як помітив ще Александр Брюкнер, велика кількість маргіналій почерками (чи дуже схожими на них) Павла Григоровича та, особливо, його батька Григорія Павловича, в літописі говорять про те, що з 1590-х років вона належала УніховськимЗаписи Григорія Павловича Уніховського були зроблені, скоріше за все 1598року, тому крайньою хронологічною межею можна вважати цей рік. Див.: Веселовский А. Н. Из истории романа и повести. С. 131.. Останній запис сімейних записів Уніховських датований 1672 роком. Таким чином, між 1672 та 1736 роками рукопис, можливо із усіма паперамиАндрэй Радаман. Інструкцыя Новагародскага сойміка паслам на элекцыйны сойм 1587 г. Беларускі гістарычны агляд. Том 10. Сш. 1—2 (18—19). 2003. С. 163—174. Уніховських, перейшов до Радзивіллівського архіву в Несвіжі.
В 1822 році історик Юліан-Урсин Нємцевич надрукував невеликий фрагмент тексту (транслітерований латиницею у польському написанні) з історією кохання Жигмунта Августа до Варвари Радзивілл та опис збірки, подібної до Познанського кодексу.Фрагмент, опублікований Нємцевичем, є очевидною копією (не списком) фрагменту з т. зв. літопису Рачинського, датованого 1545 роком. Niemcewicz J. U. Zbior pamietników historycznych o dawnej Polszcze z rêkopismów, tudziez dzieł w róznych jêzykach o Polszcze wydanych oraz z listami oryginalnemi krolów i znakomitych ludzi w kraiu naszym. — T. I. — Warszawa, 1822. — S. 391—393. За його словами, він віднайшов цей рукопис у бібліотеці Академії у Вільнюсі, у 1819 році. У Вільнюсі в той час (в 1814—1838 роках) працювала так звана «порадзивіллівська комісія», і частина Несвізької колекції Радзивіллів була вивезена саме до Вільнюса.Teresa Zielinska, «Archiwa Radziwillow i ich tworcy», Archeion. T. LXVI (1978), 118. Виписки Нємцевича, очевидно, залишаються у Варшаві, де з ними знайомиться Павло Муханов.