Елеоно́ра Ру́звельт (, ; 11 жовтня 1884, Нью-Йорк — 7 листопада 1962, Нью-Йорк) — американська політична діячка, дипломат, журналістка, письменниця, антивоєнна активістка та феміністка. Перша леді США (1933 —1945). Племінниця 26-го президента США Теодора Рузвельта, дружина 32-го президента США Франкліна Делано Рузвельта. Будучи першою леді США, багато зробила для прав жінок, за що вшанована на Поверсі спадщини Джуді Чикаго. Авторка автобіографії.
Завдяки своїм подорожам, громадській та правозахисній діяльності вона значною мірою переосмислила роль першої леді, привнісши небачену активність і здібності. З 1945 по 1952 рік Рузвельт була делегатом США у Генеральній Асамблеї ООН і взяла на себе провідну роль у розробці тексту Загальної декларації прав людини. У 1948 році асамблея аплодувала їй стоячи після прийняття Декларації. Президент Гаррі Трумен пізніше назвав її «Першою леді світу» на знак поваги до її досягнень у сфері прав людини.
Елеонора Рузвельт допомогла переконати чоловіка залишитися в політиці після того, як у 1921 році він був уражений тяжкою хворобою, і почала виступати з промовами та з'являтися на заходах передвиборної кампанії замість нього. Після його обрання губернатором Нью-Йорка в 1928 році та протягом решти державної кар'єри в уряді Рузвельт регулярно виступала на публіці від його імені; і як перша леді, поки її чоловік був президентом, вона значно змінила та переосмислила цю роль.
Свого часу Рузвельт була однією з найвпливовіших жінок у світі. Вона була першою дружиною президента, яка проводила регулярні пресконференції, писала щоденну колонку в газеті, щомісячну колонку в журналі, вела щотижневе радіошоу та виступала на національному партійному з'їзді. Кілька разів вона публічно висловлювала незгоду з політикою свого чоловіка. Вона започаткувала експериментальну спільноту в Артурдейлі, Західна Вірджинія, для сімей безробітних шахтарів, яку пізніше багато хто вважали невдалою. Виступала за розширення ролей жінок на робочому місці, громадянські права афроамериканців і американців азійського походження та права біженців Другої світової війни.
Після смерті чоловіка в 1945 році Рузвельт залишалася активною в політиці протягом решти 17 років свого життя. Вона наполягала на тому, щоб США приєдналися до ООН і підтримали її, і стала її першим делегатом. Вона була першою головою Комісії ООН з прав людини та керувала розробкою Загальної декларації прав людини. Пізніше очолила президентську комісію зі становища жінок при адміністрації Джона Ф. Кеннеді. До моменту смерті Елеонора Рузвельт вважалася «однією з найшановніших жінок у світі»; New York Times у некролозі назвала її «об'єктом майже загальної поваги».
У 1999 році вона посіла дев'яте місце в першій десятці списку найбільш шанованих людей ХХ століття за версією Геллапа, а також була визнана жінкою, яку найбільше шанували за 13 різних років між 1948 і 1961 роками в щорічному жіночому рейтингу найбільш шанованих Геллапа. Періодичні опитування, які проводить Дослідницький інститут Сієнського коледжу, незмінно показують, що історики оцінюють Елеонору Рузвельт як найвидатнішу американську першу леді.
Життєпис
Ранні роки Анна Елеонора Рузвельт народилася 11 жовтня 1884 року в Мангеттені, Нью-Йорк, у родині світській сім'ї Анни Ребекки Голл і Елліота Рузвельта. Через батька вона була племінницею президента Теодора Рузвельта (старший брат батька). Через матір була племінницею тенісних чемпіонів Валентайна Гілла «Веллі» Голла III та Едварда Ладлоу Голла. З раннього дитинства вона воліла, щоб її називали Елеонорою. За характером була сором'язливою й любила самоту. Мати прозвала її «бабусею», оскільки в дитинстві вона поводилася дуже серйозно. Мати емоційно відкинула Елеонору, а також трохи соромилася нібито «простоти» доньки.
У Елеонори були 2 молодших брати: Елліотт-молодший і Голл. У неї також був зведений брат Елліотт Рузвельт Манн через роман її батька з Кеті Манн, служницею сім'ї. Елеонора Рузвельт народилася у світі величезного багатства та привілеїв, оскільки її сім'я була частиною нью-йоркського вищого суспільства, яке називали «пухлями». 19 травня 1887 року дворічна Елеонора була на борту SS Britannic з батьком, матір'ю та тіткою Тіссі, коли він зіткнувся з White Star Liner SS Celtic. Її спустили в рятувальну шлюпку і разом з батьками відвезли на «Селтік» та повернули в Нью-Йорк. Після цієї трагічної події Рузвельт все життя боялася кораблів і моря.
7 грудня 1892 року вона втратила матір, яка померла від дифтерії. Наступного травня від тієї ж хвороби помер Елліотт-молодший. Її батько, алкоголік, ув'язнений у санаторії, помер 14 серпня 1894 року, вистрибнувши з вікна під час білої гарячки. Він вижив після падіння, але помер від судом. Втрати дитинства Рузвельт зробили її схильною до депресії протягом усього життя. Пізніше її брат Голл страждав від алкоголізму. Перед смертю батька він благав її бути щодо нього як мати, і це прохання вона виконувала до кінця його життя. Елеонора дуже любила брата, і коли він вступив до школи Гротон у 1907 році, вона супроводжувала його як наглядачка. Поки він відвідував Гротон, вона писала йому майже щодня, при цьому завжди відчуваючи відтінок провини за те, що у Гола не було більш повноцінного дитинства. Вона отримувала задоволення від успішності Голла в школі та пишалася його академічними досягненнями, серед яких був ступінь магістра інженерії в Гарварді. Після смерті батьків Елеонора виховувалась у родині бабусі по материнській лінії, Мері Лівінгстон Ладлоу Голл із родини Лівінгстонів у Тіволі, Нью-Йорк. У дитинстві вона була невпевненою, потребувала ласки і вважала себе «гидким каченям». Однак у 14 років Рузвельт писала, що життєві перспективи не повністю залежать від фізичної краси: «Незалежно від того, наскільки простою може бути жінка, якщо на її обличчі відбиті правда та відданість, вона всіх привабить». Елеонора навчалася приватно, і за заохочення її тітки Анни «Бамі» Рузвельт у віці 15 років її відправили до Алленсвудської академії, приватної школи у Вімблдоні, Лондон, Англія, де вона навчалася з 1899 до 1902 рік. Директор, Марі Сувестр, була відомим педагогом та лесбійкою, яка прагнула виховати незалежне мислення у молодих жінок. Сувестр особливо зацікавилася Рузвельт, яка навчилася вільно говорити французькою і набула впевненості. Рузвельт і Сувестр підтримували листування до смерті Сувестр у березні 1905 року, після чого Рузвельт поклала портрет Сувестр на її стіл і принесла їй листи із собою. Двоюрідна сестра Рузвельт Корін Дуглас Робінсон, чий перший семестр в Алленсвуді збігався з останнім семестром Рузвельт, сказала, що коли вона прибула до школи, «Рузвельт була у школі „всім“. Її всі любили». Рузвельт хотіла продовжити навчання в Алленсвуді, але в 1902 році її покликала додому бабуся, щоб влаштувати за тогочасними традиціями її світський дебют для подальшого вдалого шлюбу.
У 17 років у 1902 році Елеонора Рузвельт завершила формальну освіту та повернулася до США; її представили на балу дебютанток у готелі Волдорф-Асторія 14 грудня. Пізніше їй дали власну вечірку-«вихід». Одного разу вона сказала про свій дебют у публічній дискусії: «Це було просто жахливо. Звичайно, це була прекрасна вечірка, але я була такою нещасною, тому що дівчина, яка виходить у світ, є абсолютно нещасною, якщо вона не знає всієї молоді. Звичайно, я так довго була за кордоном, що втратила зв'язок з усіма дівчатами, яких знала в Нью-Йорку. Я була нещасною через все це».
Рузвельт була активним членом Молодіжної ліги Нью-Йорка незабаром після її заснування, викладаючи танці та гімнастику в нетрях Іст-Сайду. На організацію звернули увагу Рузвельт її подруга, засновниця організації Мері Гарріман і родич-чоловік, який критикував групу за «залучення молодих жінок до громадської діяльності».
Рузвельт все життя була єпископаткою, регулярно відвідувала служби і була добре знайома з Новим Заповітом. Доктор Гарольд Іван Сміт стверджував, що вона «дуже публічно розповідала про свою віру. У сотнях колонок „Мій день“ і „Якщо ви запитаєте мене“ вона торкалася питань віри, молитви та Біблії».See «The Faith of a First Lady: Eleanor Roosevelt's Spirituality» Truman Library Institute Dec 6, 2017Harold Ivan Smith, Eleanor: A Spiritual Biography: The Faith of the 20th Century's Most Influential Woman (Westminster John Knox Press, 2017) excerpt.
Шлюб та діти
Влітку 1902 року Рузвельт зустріла п'ятого двоюрідного брата свого батька, Франкліна Делано Рузвельта, в поїзді до Тіволі, Нью-Йорк. У них зав'язалося таємне листування та роман, і 22 листопада 1903 року вони заручилися. Мати Франкліна, Сара Енн Делано, виступила проти союзу і змусила його пообіцяти, що офіційно про заручини не буде оголошено протягом року. «Я знаю, який біль я завдав тобі», — написав він матері про своє рішення. Однак додав: «Я знаю свій власний розум, і знав це протягом тривалого часу, і знаю, що я ніколи не міг думати інакше». Сара взяла сина в карибський круїз у 1904 році, сподіваючись, що розлука придушить роман, але Франклін залишався рішучим. Дата весілля була призначена з урахуванням графіка президента Теодора Рузвельта, який мав бути в Нью-Йорку на параді до Дня Святого Патріка, і який погодився вести Елеонору до вінця.
Пара одружилася 17 березня 1905 року на весіллі, влаштованому Ендікоттом Пібоді, директором школи Гротона. Подружкою нареченої була її двоюрідна сестра Корінн Дуглас Робінсон. Весілля відбулося в Нью-Йорку. Присутність Теодора Рузвельта на церемонії була новиною на перших сторінках The New York Times та інших газет. Коли його запитали про те, що він думає про союз Рузвельт-Рузвельт, президент сказав: «Це добре, щоб ім'я залишилося в сім'ї». Попередньо пара провела тижневий медовий місяць у Гайд-парку, а потім влаштувала прибирання в квартирі в Нью-Йорку. Того літа вони вирушили у офіційний медовий місяць, тримісячне турне Європою.
Повернувшись до США, пара оселилася в будинку в Нью-Йорку, який надала мати Франкліна, а також у другій резиденції в сімейному маєтку з видом на річку Гудзон в Гайд-парку. З самого початку Елеонора Рузвельт мала суперечливі стосунки із суворою свекрухою. Таунхаус, який Сара подарувала їм, був з'єднаний з її власною резиденцією розсувними дверима, і Сара керувала обома домогосподарствами протягом 10 років після одруження сина. На початку Елеонора пережила розлад, під час якого вона пояснила чоловікові, що «мені не подобалося жити в будинку, який ні в якому разі не був моїм, у якому я нічого не робила і який не представляв того, як я хотіла жити», проте мало що змінилося. Сара також намагалася контролювати виховання своїх онуків, і Рузвельт пізніше згадувала, що «діти Франкліна були більше дітьми моєї свекрухи, ніж моїми». Старший син Елеонори Джеймс пам'ятав, як Сара казала своїм онукам: «Ваша мати тільки народила вас, я більше ваша мати, ніж ваша мати».
Рузвельт не любила займатися сексом з чоловіком. Одного разу вона сказала своїй доньці Анні, що це «тяжке випробування». Вона також вважала себе непридатною для материнства, пізніше писала: «Мені не природньо було розуміти маленьких дітей або радіти їм». У цьому шлюбі, попри те, за 10 років (з 1906 по 1916) Елеонора Рузвельт народила шестеро дітей (одна дитина померла в дитинстві): Анна Елеонора Рузвельт (1906—1975) Джеймс Рузвельт II (1907—1991) Франклін Рузвельт (1909—1909) Елліот Рузвельт (1910—1990) Франклін Делано Рузвельт молодший (1914—1988) Джон Аспінволл Рузвельт (1916—1981) У вересні 1918 року Рузвельт розпаковувала одну з валіз чоловіка і виявила пачку любовних листів до нього від його соціальної секретарки Люсі Мерсер, зарадя якої він думав залишити дружину. Однак під тиском з боку його політичного радника Луїса Гова та його матері, яка погрожувала позбавити Франкліна спадщини, якщо він розлучиться, пара залишилася у шлюбі. З цього моменту їхній союз був більше політичним партнерством. Розчарувавшись у чоловікові, Елеонора Рузвельт знову стала активною в громадському житті та все більше зосереджувалася на соціальній роботі, ніж на ролі дружини.