Расові класифікації — спроби науково обґрунтовано згрупувати людське населення згідно антропологічним особливостям індивідуумів, що мають найбільшу частотність прояву в певних географічних регіонах (історичних ареалах). Класифікації відрізняються як за принципами побудови, так і за залученими даними, що покладені в основу систематизації. В антропологічній літературі такі спроби займали значне місце в наукових дослідженнях. Важливими проблемами расових класифікацій залишаються об'єктивність, повнота охоплення, точність виокремлення, ієрархічне положення окремих груп.

З розвитком сучасної генетики концепція окремих людських рас у біологічному сенсі застаріла. У результаті генетичних досліджень у сучасній антропології часто робиться висновок про відсутність рас як визначених фізичними ознаками внутрішньовидових підрозділів та існування лише клинальної мінливості. Природничо-науковий зміст поняття «раса» пов'язують із застарілим типологічним підходом, а увагу концентрують на вивченні біологічної варіативності та її причин. У 2019 році заявила: «Віра в „раси“ як природні аспекти людської біології та структури нерівності (расизм), що виникають з таких переконань, є одними з найбільш шкідливих елементів людського досвіду як сьогодні, так і в минулому».

Види Практично всі схеми расових класифікацій обов'язково виділяють мінімум три великі раси: монголоїдів, негроїдів і європеоїдів. Хоча назви цих груп можуть варіюватись залежно від підходів (наприклад, азійська, екваторіальна та кавказоїдна). Іноді в якості великих рас виділяють також австралоїдів, американоїдів (індіанців), койсаноїдів (бушмени і готтентоти), океаноїдів (полінезійці), курильську расу (айни) і лапоноїдів (саами).

Різноманітні расові класифікації будуються за двома різними підходами: Закритий (за наперед чітко визначеним набором расових ознак) — застаріла систематика, останньою найбільш розробленою була схема польського антрополога Яна Чекановського. Відкритий (використання різних расових ознак для виокремлення різних рас), схема виділення невеликої групи великих рас, докладна схема виділення різноманітних малих рас, антропологічних типів і підтипів у кожній великій групі.

Всередині відкритих класифікацій виділяють два підходи: типологічний (за антропоморфними ознаками представників) та популяційний (враховує географічні ареали та генетичні зв'язки між популяціями).

Перші спроби

Антропологічні відмінності різних народів, що населяють різні території помічались ще в давнину, свідоцтвом тому слугують фрески Стародавнього Єгипту та Межиріччя, де чітко означені антропологічні риси різних народів: лівійців, нубійців, кушитів тощо. Для облич вояків відомої теракотової армії китайського імператора Ши Хуанді майстри використовували 6 антропологічних шаблонів, яким надавали незначних особистих рис.

У біблійних текстах, спільних для аврамічних релігій сучасності (юдаїзму, християнства, ісламу) людська різноманітність пояснюється походженням народів від різних синів Ноя — найстаршого Сима (бронзовошкірі), Яфета (світлошкірі) і молодшого Хама (темошкірі). Таке традиційне трактування увійшло в термінологію систематики груп людста різних наукових дисциплін (лінгвістики, антропології, етнології тощо) на різних етапах їхнього становлення.

Класифікації закритого типу Першу наукову класифікацію людських рас запропонував 1684 року французький мандрівник Франсуа Берньє у листі «Новий поділ Землі за різними людськими видами або расами, що її населяють» до Французької академії наук. Він розподілив усі відомі на той час народи планети до 4 груп: європеоїди з американоїдами, негроїди, монголоїди та лаппоноїди. 1714 року шведський систематик живої природи Карл Лінней у праці «Система природи» для виду Homo sapiens описав 4 географічні його варіанти: американський, азійський, африканський і європейський. Саамів він, за браком антропологічних даних, виокремив поза системою. У такій системі Лінней для ознак окремих груп використовував не лише суто біологічні, фенотипові ознаки, але й психічні (темперамент) і культурно-етнографічні (одяг, побут). Так корінних американців він вважав холериками, азіатів — меланхоліками, африканців — флегматиками, європейців — сангвініками.

1718 року француз Жорж Бюффон та німець Йоганн Блуменбах розвинули систематику Карла Ліннея, додавши дві додаткові раси й доповнивши ідею розвитку окремих рас з єдиного центру (Кавказ) через розселення і пристосування до різних кліматичних умов. Блуменбах також уперше запропонував використовувати дані антропологічної краніології для розбудови системи географічних рас людського виду. кавказька (європейці, західні азіати, північні африканці); ефіопська (темношкірі африканці); малайська (індокитайці та населення островів Тихого океану); монгольська (населення Східної Азії, ескімоси і саами); американська (індіанці).

У XIX столітті расові класифікації ускладнювалися і доповнювалися. У межах великих рас стали виділятися малі, але ознаками такого виділення здебільшого слугували етнографічні матеріали (особливості культури і мова). 1800 року французький натураліст Жорж Кюв'є поділив усе людство на 3 раси за кольором шкіри: білі, чорні, жовті. У класифікації іншого француза Борі де Сен-Вінсана 1825 року виділялось окремо людських види: Homo aethiopicus, H. australasicus, H. neptunianus. 1844 року шведський натураліст Андрес Ретциус розробив власну класифікацію людських рас за такими антропометричними покажчиками як головний покажчик (доліхо-, мезо-, брахікранний) та виступання обличчя від вертикальної площини (про-, мезо-, ортогнатизм). За набором таких покажчиків він виділив 4 головні раси людства. 1885 року французький антрополог Поль Топінар доповнив класифікацію Кюв'є параметром ширини носа: європейці світлошкірі й вузьконосі, азіати жовтошкірі й середньоносі, африканці темношкірі й широконосі. Український етнограф і антрополог Михайло Максимович поділяв усе людство на 4 великі раси: кавказьку, негрську, монгольську й американську. Найбільш розробленою класифікацією закритого підходу вважається схема польського антрополога Яна Чекановського.

Класифікації відкритого типу

Типологічні класифікації

Денікера

Французький антрополог Йосип Єгорович Денікер (1889—1902) дослідив велику кількість антропологічного матеріалу, що дозволило йому на основі глибокої практики 1900 року розробити власну расову систему, використовуючи морфологічний критерій, але абстрагуючись від окремих тонкощів індивідуальностей. Це була перша суто біологічна класифікація географічних рас людей. Денікер виділив спочатку 6 основних рас, а потім доповнив їх 29 другорядними підрасами, таким чином уперше застосувавши дворівневу класифікацію: Група А. Шерстоподібне волосся, широкий ніс (бушмени, негритоси, негри, меланезійці). Група B. Звивисте волосся (ефіопи, австралійські аборигени, дравіди, ассирійці). Група C. Хвилясте темне волосся і темні очі (індійці, афганці, іранці, араби, бербери, іберійці, середземноморці). Група D. Хвилясте, чи пряме світле волосся і світлі очі (північні й східні європейці). Група E. Пряме, чи хвилясте темне волосся і темні очі (полінезійці, індонезійці, айни, індіанці Латинської Америки). Група F. Пряме волосся (індіанці Північної Америки, патагонці, лопарі, туранці, монголоїди, фіно-угорці, єнісейці).

Джиуффріда-Руджері Італійський антрополог Вінченцо Джуффріда-Руджері (1872—1922) в своїх працях 1910—1917 років вважав людство «збірною солянкою» з 8 відмінних «елементарних видів» із сучасним таксономічним рангом не нижче за підвид та їхньою мішанкою різного ступеня метисації. Серед видів він виділяв варіанти, які, у свою чергу, підрозділялись на підваріанти (часто дорівнюючи невеликим народам і племенам). У сучасній концепції расознавства заперечення викликає надмірна дискретність такого «людства», бо раси не мають чітких меж, а є спільнотою популяцій з набором біологічних ознак різного ступеня «типовості». Homo sapiens australis (австралійці, тасманійці, ведди, меланезійці). H. s. pygmeus (негритоси, негріллі, бушмени і готтентоти). H. s. indo-africanus (індійці, ефіопи). H. s. niger (негри). H. s. americanus (індіанці). H. s. asiaticus (монголоїди). H. s. oceanicus (полінезійці, айни). H. s. indoeuropaeus (європеоїди).

Айкштедта Класифікація німецького антрополога Егона фон Айкштедта (1892—1965) 1934 року. Лейкодерми (світлошкірі) Ксантодерми (жовтошкірі) Меланодерми (темношкірі) Кола рас Європіди (депігментовані північні, центральні, південні) Монголіди (сибіриди, тунгіди, палеомонголіди (південно-східні азіати) Негриди (ефіопи, саваніди (суданці, нілоти, банту)) палеонегріди (мешканці гірських областей Тропічної Африки) Бічні гілки Полінезіди Індіаніди (північні низькорослі (пацифіди, централіди) та високорослі (сильвіди, маргіди), південні низькорослі (андіди, патагоніди) та високорослі (бразиліди, лагіди)) Меланезіди (індо-, нео- та палеомеланезіди) Перехідні форми Айнуїди Койсаніди Австраліди Своєрідні форми Веддіди Ескіміди Пігміди

Дебеца Деревоподібна схема радянського антрополога Г. Ф. Дебеца 1958 року з переплетеними гілками з різного таксономічного рангу рас найбільш точно відображає історичний розвиток, розходження (ізоляція) й зближення (метисація) різних груп популяцій між собою. Негро-австралоїдна велика раса Африканська гілка Бушменська раса (бушменський і готтентотський типи); Негрільська раса; Нілотська раса; Суданська раса (тропічний і суданський типи); Південноафриканська раса; Ефіопська раса, перехідна, поєднується з південною гілкою європеоїдів. Океанійська гілка Айнська раса; Веддійська раса (зондський і декканський типи); Австралійська раса; Тасманійська раса; Меланезійська раса (новокаледонський, меланезійський і папуаський типи); Негритосська раса (філіппінський, малаккський і андаманський типи); Південноіндійська раса, перехідна, поєднується з південною гілкою європеоїдів. Європеоїдна велика раса Північна гілка Північноєвропейська раса; Балтійська раса (східнобалтійський і біломорсько-камський типи); Урало-лаппоїдна раса (лаппоїдний, передуральський, уральський і єнісейський типи), перехідна, поєднується з азійською гілкою великої монголоїдної. Центральна гілка, перехідна, поєднується з північною і південною гілками; Центральноєвропейська раса (кавказький, динарський, норикський, валдайський, альпійський і карпатський типи); Понтійська раса (понтійський і північнопонтійський типи); Атлантична раса. Південна гілка Індо-афганська раса (північноіндійський, гіндукуський і паміро-ферганський типи); Передньоазійська раса; Середземноморська раса. Монголоїдна велика раса Азійська гілка Сибірська підгілка Центральносибірська раса; Південносибірська раса; Байкальська раса. Центральноазійська підгілка Тибетська раса. Тихоокеанська підгілка Далекосхідна раса (корейський, північнокитайський і японський типи); Південноюкагірська раса; Полінезійська раса (новозеландський і гавайський типи). Американська гілка Арктична раса (камчатський, алеутський і ескімоський типи), перехідна, поєднується з азійською гілкою; Північноамериканська раса (тихоокеанський і атлантичний типи); Середньоамериканська раса (каліфорнійський, андський і амазонський типи); Патагонська раса (патагонський і вогнеземельський типи).

Популяційні класифікації

Біасутті Італійський антрополог Ренато Біасутті в своїй праці «Раси і народи Землі» () 1960 року виділяв більше 50 малих людських рас, які групував у 4 великі раси двох антропологічних стовбурів людства. Окремими групами він виділив субекваторіальні та раси американського континенту й Тихого океану.

Екваторіальний надрасовий стовбур Австралоїди Австраліди (австралійська, тасманійська та новокаледонська раси) Папуасіди (папуа-меланезійська, папуа-гірська раси і тапіро) Веддіди (веддська та малійська раси) Негроїди Стеатопігіди (бушменська, готтентотська і прибережна раси) Пігміди (бамбуті й бабінга) Негріди (суданська, нілотська, кафрська, дикунська, бантуська, аета-семанзька і андаманська раси)

Бореальний надрасовий стовбур