Діуретик — це будь-яка речовина, яка запускає чи прискорює діурез, тобто прискорене виведення рідини з організму. До них також відносяться сечогінні препарати, які викликають примусовий діурез. Існує декілька категорій діуретиків, усі з яких прискорюють виведення рідини з організму через нирки, зменшуючи вміст в порожнинах тіла, однак кожен у свій, відмінний від інших, спосіб. Протилежно діуретику є антидіуретик, як от вазопресин, функцією якого є, навпаки, утримання води в організмі.
Медичні застосування Практичне значення має класифікація діуретиків, за якою розрізняють: препарати, які впливають на функцію епітелію ниркових канальців — дихлотіазид, фуросемід, кислота етакринова, діакарб; калійзберігальні діуретики — тріамтерен, спіронолактон; осмотичні діуретики — маніт, сечовина.
За здатністю гальмувати реабсорбцію Na+ в ниркових канальцях (отже і за силою дії) діуретики поділяють на такі групи: сильні (гальмують реабсорбцію на 10-20 %) — фуросемід, кислота етакринова, маніт; середньої сили дії (гальмують реабсорбцію на 5-8 %) — дихлотіазид; слабкі діуретики (гальмують реабсорбцію не більше як на 3-5 %) — спіронолактон, тріамтерен.
За тривалістю дії їх поділяють також на три групи: екстреної дії — маніт, фуросемід, кислота етакринова; середньої дії — дихлотіазид, тріамтерен; повільної але тривалої дії — спіронолактон.
Альтернативна класифікація За локалізацією та механізмом дії:
1. Засоби, що діють на рівні клітин ниркових канальців. 1.1. Засоби, що діють на рівні апікальної мембрани: 1.1.1. Конкуренти за переносник натрію [β-білок-переносник] (триамтерен, амілорид). 1.1.2. Антагоністи альдостерону — блокатори продукції β-білкапереносника (спіронолактон). 1.2. Засоби, що діють на рівні базальної мембрани: 1.2.1. Петлеві діуретики (фуросемід, кислота етакринова, торасемід, індакрінон). 1.2.2. Тіазидні діуретики (гідрохлортіазид, циклометіазид, оксодолін). 1.2.3. Тіазидоподібні діуретики (індапамід, клопамід, хлорталідон). 1.3. Інгібітори карбоангідрази (діакарб). 1.4. Осмотичні сечогінні засоби (маніт, сечовина). 1.5. Позаниркові сечогінні засоби, котрі реалізують свою дію через підвищення кровообігу взагалі і у нирках зокрема (теобромін, теофілін, еуфілін та ін.). 1.6. Препарати рослинного походження, котрим притаманна діуретична дія (хвощ польовий, листя мучниці, бруньки берези, листя ортосифону, ягоди суниць та ін.).
Позагрупові: трипамід
2. За силою дії діуретичних засобів (за інтенсивністю екскреції йонів Na+): 2.1. Засоби потужної діуретичної дії (англ. high-ceiling diuretics) — гальмують реабсорбцію Na+ на 10–20 % — швидкість сечовиділення понад 8 мл/хв — фуросемід, торасемід, кислота етакринова, клопамід, осмотичні діуретики (маніт, сечовина). 2.2. Засоби середньої сили дії (англ. low-ceiling diuretics) — гальмують реабсорбцію на 5–10 % — тіазиди та тіазидоподібні: гідрохлортіазид, індапамід. 2.3. Засоби слабкої дії — гальмують реабсорбцію на 3 % — спіронолактон, діакарб, триамтерен, амілорид, ксантини (теофілін, теобромін, еуфілін), препарати лікарських рослин (листя мучниці, листя ортосифону, березові бруньки та ін.). 3. За швидкістю настання сечогінного ефекту: 3.1. Швидкої (екстреної) дії (максимальний ефект настає через кілька хвилин) — фуросемід, кислота етакринова, маніт. 3.2. Помірної швидкої дії (початок дії розвивається через 1–2 до 4 години) — діакарб, теофілін, еуфілін, амілорид, циклометіазид, клопамід, оксодолін. 3.3. Повільної дії (початок прояву клінічної дії через 48–120 годин) — спіронолактон, канреонат натрію. 4. За тривалістю сечогінної дії: 4.1. Короткої дії (4–8 год) — фуросемід, торасемід, кислота етакринова, маніт, сечовина. 4.2. Середньої тривалості дії (8–14 год) — діакарб, триамтерен, амілорид, гідрохлортіазид, теофілін, еуфілін, торасемід, індапамід, клопамід. 4.3. Тривалої дії (кілька діб) — спіронолактон, хлорталідон.Лікарські засоби, що впливають на міометрій та функції нирок. . — С.4-5
Покази Враховуючи характер і механізми впливу діуретичних засобів на функціональні елементи нефрона, основними показами до застосування їх у медичній практиці слід вважати: набряки та накопичення води і солей в порожнинах тіла, зокрема при серцевій, нирковій чи печінковій недостатності; гіпертензія, оскільки діуретики зменшують об'єм внутрішньосудинної рідини і знижують чутливість судин до катехоламінів; нефрогенний нецукровий діабет (для зменшення діурезу); ідіопатична гіперкальціюрія (для попередження розвитку сечокам'яної хвороби).
Механізми дії Хімічно, діуретики є групою сполук, які або стимулюють, або інгібують різні гормони, які природним чином виникають в організмі, щоб регулювати вироблення сечі нирками.
Діуретики — ефективний інструмент терапевтичного використання. По-перше, вони ефективно знижують артеріальний тиск. Петльові і тіазидні діуретики виділяються з проксимального канальця, за допомогою органічного аніона-транспортера-1 спричиняють сечогінну дію шляхом зв'язування з Na (+) — К (+) — 2Cl (-)транспортером-2 типу в товстій висхідній гілці та Na (+) — Cl (-)транспортером в дистальних звивистих канальцях, відповідно. ГрупаМеханізмЛокалізаціяНазва препаратівПетльові діуретикиГальмування Na, K,Cl-котранспортера в апікальній мембраніТовста висхідна
частина петлі ГенлеБуметанід, Піретанід, Торасемід, Фуросемід, Етакринова кислотаТіазидиГальмування Na, Cl-котранспортера в апікальній мембраніДистальний звивистий каналецьГідрохлортіазид, Індапамід, Клопамід, Ксипамід, Метолазон, Хлорталідон, ХлортіазидІнгібітори карбоангідразиГальмування секреції йонів водню та зменшення реабсорбції бікарбонату та натріюПроксимальний каналецьКалійзберігаючі діуретикиКонкурентне пригнічення ефекту альдостеронуКіркові збиральні трубкиАмілорид, Спіронолактон, ТріамтеренБлокада натрієвих каналів апікальної мембраниСистема збиральних трубокОсмотичні діуретикиСпричиняють осмотичний діурезПроксимальні канальціМанніт, СечовинаКсантиниПригнічують реабсорбцію Na+, збільшують швидкість клубочкової фільтраціїТрубочки Посилення сечоутворення шляхом збільшення клубочкової фільтрації малопродуктивне порівняно із гальмуванням канальцевої реабсорбції. Тому найефективніше підсилюють видільну функцію нирок препарати, які пригнічують канальцевий транспорт натрію.Діуретики
Діуретики, що переважно збільшують швидкість клубочкової фільтрації. Діуретичний ефект серцевих глікозидів і метилксантинів відносно невеликий. Він виявляється переважно при набряках, пов'язаних зі зниженням клубочкової фільтрації у хворих із серцевою недостатністю, у яких за рахунок спазму аферентних артеріол ниркових клубочків компенсаторно посилена канальцева реабсорбція натрію і води. Механізм збільшення клубочкової фільтрації полягає в підвищенні серцевого викиду, усуненні серцевої недостатності, поліпшенні кровопостачання нирок. Ксантини до того ж розширюють артерії нирок, підсилюють нирковий кровообіг. Глікозиди та ксантини здатні також знижувати канальцеву реабсорбцію іонів Na+ і Cl– за рахунок пригнічення ферментів канальцевого епітелію, що забезпечують транспорт натрію.
Діуретики, які гальмують активний транспорт натрію в канальцевому епітелії. Ацетазоламід інгібує фермент карбоангідразу, особливо в проксимальних канальцях. Цей фермент каталізує утворення вугільної кислоти з СО2 і Н2О з її подальшою дисоціацією на Н+ і НСО3-. В умовах пригнічення карбоангідрази кількість іонів Н+ та їх обмін на іони Na+ зменшується, натрій виводиться із сечею у вигляді бікарбонату, паралельно підсилюється екскреція іонів К+. Сеча стає лужною, у крові через недостачу бікарбонату виникає ацидоз, що знижує сечогінний ефект препарату. Тому його призначають не частіше 2 разів на добу з перервою через 4–5 днів і комбінують з питтям розчину бікарбонату натрію. Сечогінний ефект ацетазоламіду чітко виявляється при серцево-легеневій недостатності. Пригнічення карбоангідрази у циліарному тілі ока зменшує продукцію внутрішньоочної рідини, що використовується при глаукомі та перед операціями на очному яблуці (видалення катаракти, операції на сітківці). Створено інгібітори карбоангідрази для місцевого застосування в офтальмології — дорзоламід (трусопт) і його комбінація з тимололом (косопт), комбінація ацетазоламіду з аналогом простагландину F2αлатанопростом (ксалатан). Пригнічення карбоангідрази в головному мозку зменшує продукцію ліквору і знижує внутрішньочерепний тиск, послаблює активність епілептогенного вогнища, тому ацетазоламід застосовують при епілепсії. У зв'язку зі збільшенням утворення СО2 і протидією алкалозу ацетазоламід використовують для профілактики і лікування висотної хвороби — нудоти, слабкості, запаморочень, набряку легень і мозку при сходженні на висоту 2500–4000 м, при синдромі нічного апное — затяжних дихальних пауз уві сні.
Тіазидові діуретики діють як у проксимальному, так і в дистальному канальцях, особливо в кортикальному розвідному сегменті. Їх помірна сечогінна дія поєднується з вираженим гіпотензивним ефектом. Тіазидові діуретики зменшують здатність нирок до розведення сечі. В епітелії канальців вони пригнічують ферменти сукцинатдегідрогеназу і карбоангідразу. Зрушення кислотно-лужної рівноваги зазвичай відсутні, а тіазидові діуретики ефективні як при ацидозі, так і при алкалозі. Підсилюється екскреція іонів Na+, K+, Mg2+, Cl–, HCO3-. Особливість цих препаратів — зниження екскреції іонів Са2+ (інші діуретики її збільшують). Механізм пояснюється прямим і опосередкованим через паратироїдин посиленням реабсорбції кальцію, підвищенням усмоктування кальцію в кишці. Гіпокальціурична дія сприятлива при гіпокальціємії, остеопорозі. Тіазидові діуретики не тільки знижують об'єм внутрішньосудинної рідини, але й значно знижують чутливість судин до звужувального впливу, тому більше за інші діуретики знижують АТ. При нецукровому діабеті вони проявляють «парадоксальний» антидіуретичний ефект — зменшують кількість сечі внаслідок пригнічення центру спраги і підвищення чутливості нирок до антидіуретичного гормону. Гідрохлоротіазид діє до 6–8 год, його застосовують переважно при артеріальній гіпертензії або при набряковому синдромі. Хлорталідон відрізняється тривалішою дією (до 1 доби). Близький до тіазидових діуретиків індапамід має властивості блокатора кальцієвих каналів, тому проявляє виражену судинорозширювальну дію при помірному сечогінному ефекті, зменшує гіпертрофію міокарда і рекомендується при артеріальній гіпертензії.