HMS Cardiff — колишній британський есмінець типу 42 і третій корабель Королівського флоту, названим на честь столиці Уельсу Кардіффа.
Кардіфф служив у Фолклендській війні, де вона збила останній аргентинський літак внаслідок конфлікту і прийняла капітуляцію 700-штабного гарнізону в поселенні Порт-Говард.
Під час війни в Перській затоці 1991 року її вертоліт Lynx потопив двох іракських тральщиків. Пізніше вона брала участь у нарощуванні вторгнення в Ірак 2003 року в рамках постійного патрулювання «Арміли» Королівського флоту; Кардіфф зірвав спроби незаконного вивезення нафти з країни, але фактично не вторгся.
Кардіфф був виведений з експлуатації в липні 2005 року та відправлений до Туреччини на списання, незважаючи на заклики колишніх військовослужбовців зберегти її як музейний корабель та місцеву туристичну пам'ятку в Кардіффі.
Будівництво Есмінці Тип 42 (також відомий як клас Шеффілд) виготовлялися трьома партіями ; Кардіфф був побудований в першій. Вона коштувала понад 30 мільйонів фунтів стерлінгів, що вдвічі перевищувало її початкову ціну. Її кіл був закладений 6 листопада 1972 р. У суднобудівному та інжиніринговому товаристві Vickers, м. Барроу-ін-Фернесс, Камбрія. Будівництво було перерване нестачею робочої сили у Vickers. Щоб вирішити цю проблему, її відбуксирували до двору Леслі Левника Мисливців на лебедів у Хебберні, Тайн та Вір і закінчили там.
Тип 42 проектувалися як зенітні судна, в основному оснащені Sea Dart, ракетною системою «земля-повітря», здатною вражати цілі на відстані до 56 кілометрів (30 нм). Вторинною системою зброї Кардіффа була 4,5-дюймова морська гармата Mark 8, здатна стріляти 21-кілограмовими снарядами на відстань до 22 кілометрів (12 нм). Після Фолклендської війни, в якій два типи 42 були потоплені ворожими літаками, весь клас був оснащений системою зближеної зброї «Фаланга» — гарматою «Гатлінг», яка могла стріляти 3000 пострілів в хвилину і була призначена для збиття протикорабельних ракет .
Історія операцій
Рання кар'єра Cardiff був випущений 22 лютого 1974 року леді Керолайн Гілмор. Після підготовки та морських випробувань Кардіфф ввів в експлуатацію 24 вересня 1979 року під командуванням капітана Баррі Вілсона. Протягом наступних 12 місяців активної служби вона пройшла понад 21 000 кілометрів (13 000 миль) і взяла на себе різні обов'язки. Вона повернулася до свого місця будівництва, Тайн та Вір, щоб екіпаж Мисливця на лебедів, який її обладнав, міг виставити військовий корабель своїм сім'ям. У дусі створення твердої асоціації Кардіфф відвідала своє однойменне місто та прийняла на борту понад 7000 людей. Її екіпаж зібрав понад 1000 фунтів стерлінгів для місцевих благодійних організацій, беручи участь у спонсорованих велосипедних прогулянках та гребних човнах з Портсмута та Ньюкасла на Тайн. BBC Radio Wales створила на ній цілу програму, і вона з'явилася на національних телеканалах BBC та ITV. У листопаді 1979 року Кардіфф координував пошук тих, хто вижив у МВ Басейн Фішер, який затонув біля острова Уайт із втратою більшості її екіпажу.
У 1980 році вона відвідала щорічний захід ВМС у Портсмуті та Портлендській гавані, загалом прийнявши 17 300 відвідувачів. У жовтні того ж року вона вперше поїхала за кордон з візитом до Генту, Бельгія. Вона послідувала за цим протягом двох тижнів вправ Sea Dart на полігоні біля Аберпорта, в Південному Уельсі. У той час як в регіоні есмінець відвідував урочистості з нагоди 75-ї річниці статусу міста Кардіфф.
Фолклендська війна (1982) 2 квітня 1982 р. На спірну британську заморську територію Фолклендських островів вторглася сусідня Аргентина. Сполучене Королівство, що знаходилось на відстані майже 13 000 кілометрів (8 000 миль), зібрало та направило морську оперативну групу з 28 000 військовослужбовців для відвоювання островів. Конфлікт закінчився в червні капітуляцією аргентинських сил; битви, що велись на суші, в морі та в повітрі, коштували життя близько 900 британським та аргентинським військовим.
Лише за місяць до початку війни Кардіфф під командуванням капітана Майкла Гарріса розпочав шестимісячну дислокацію в Перській затоці разом з патрулем «Армілла». Кардіфф звільнив свого корабля-побратима і керівника класу «Шеффілд» від цієї оперативної роботи, але сама була передислокована до Фолклендських дій 23 квітня. Вона відплила сама до Гібралтару і зустрілася 14 травня з британською групою британських військових кораблів, які вже прямували на південь до островів.
Під час подорожі екіпаж Кардіффа виконував різні навчальні вправи, включаючи захист від повітряної атаки (включаючи імітаційні пробіги дружніми літаками Harrier та Jaguar), ядерну, біологічну та хімічну зброю та протикорабельні ракети Exocet. Всім британським Type 42, які брали участь у війні, було доручено намалювати дві вертикальні чорні смуги по обидва боки від середини своїх кораблів. Це дозволило б підводним човнам Королівського флоту відрізняти їх від двох аргентинських типів 42. 22 травня аргентинський розвідувальний Boeing 707, No. TC-92 аргентинських ВПС «Групо-1», «De Transporte Aereo Escuadron II» (іспанська «2-а ескадра повітряного транспорту, група 1»), був обстріляний Кардіффом. Літак було виявлено під час заслінення групи «Брістоль», і Кардіффу було наказано відступити назад і задіяти. Корабель здійснив два літаки «Морський дартс» по літаку о 11:40 (за місцевим часом) з максимальної дальності; перший провалився, а другий пропустив через маневри ухилення, здійснені екіпажом літака. Після атаки TC-92 опустився нижче рівня радіолокації і повернувся в Ель-Паломар. 25 травня перед Кардіффом було покладено завдання відновити чотирьох солдатів Спеціальної авіаційної служби (SAS), які парашутирували з C-130 Hercules, що проходив над есмінцем.
Бристольська група зустрілася з основною робочою групою 26 травня. Прибуття Кардіффа дозволило пошкодженому Глазго повернутися до Великої Британії на ремонт. Основна роль Кардіффа полягала у формуванні пікету зенітної війни, захисті британських кораблів від повітряної атаки та спробі засідки аргентинських літаків, що постачали аеропорт Порт-Стенлі. Також їй потрібно було стріляти по позиціях противника на островах з її 4,5-дюймової гармати. За одну заручину вона випустила 277 фугасних вистрілів.
Незабаром після прибуття вона була залучена до останнього рейду Exocet проти авіаносця Invincible. У перші години 6 червня Кардіфф збив дружній вертоліт армійського повітряного корпусу «Газель» (№ XX377 656-ї ескадрильї), вважаючи, що це був низько літаючий ворог C-130 Геркулес. Всі четверо на борту загинули, факторами, що сприяли аварії, були поганий рівень зв'язку між армією та флотом, а передавач вертольота «Друг або ідентифікатор ворога» був вимкнений через те, що він втручався в інше обладнання. Однак слідча комісія рекомендувала не приписувати жодної необережності та звинувачення будь-якій особі, а також не вживати жодних дій проти будь-якої особи. Згодом цифра «205» була намальована на місці катастрофи (51,783600 ° ю.ш. 58,467786 ° з.д.) як меморіал, причому значення полягало в тому, що двоє пасажирів вертольота були з 205 ескадрильї сигналів. Приблизно через годину після збиття Кардіфф помітив чотири десантних судна, що перевозили війська 2-го батальйону, шотландської гвардії. Отримавши повідомлення про відсутність інших британських сил у цьому районі, екіпаж Кардіффа припустив, що вони аргентинці, і випустив над ними просвічуючі зоряні снаряди, готуючись до нападу. Коли охоронці побачили зоряні снаряди і зрозуміли наміри Кардіффа, офіцер, відповідальний за десант, майор Івен Саутбі-Тейлюр, перевів їх на мілководдя, намагаючись випередити її. Кардіфф, все ще замикаючись на плавзасобі, подав їм одне слово «друг» через лампу «Алдіс», Саутбі-Тейлюр відповів «з якого боку». На цьому етапі Кардіфф «залишив їх у спокої», ні нападаючи, ні допомагаючи їм, тим не менше вдалося уникнути чергового інциденту «синього на блакитному».
Вранці 13 червня два аргентинські літаки «Кинджал» напали на вертоліт Кардіффа «Рись», №. 335 з 829 NAS, поки він здійснював пошук у районі Фолклендського звуку. Погана погода змусила аргентинські судна відмовитись від своєї початкової місії бомбардування гори Лонгдон, а третій Кинджал їхнього формування зазнав механічного збою і повернувся на базу. Рись розпочала ухиляльні маневри та ухилилася від атак; про пілота, лейтенанта Крістофера Клейтона, згадували в депешах за його зусилля.
Пізніше того ж дня Кардіфф збив, як виявилося, останній аргентинський літак, втрачений під час війни, за допомогою бомбардувальника B-108 «Сі-Дарт» «Канберра» групи «Групо де Бомбардео 2» («Група бомбардувань 2»), який бомбардував будинок Порт-Гаррієт . Пілоту, капітану Пастрану, вдалося катапультуватися, але штурман, капітан Касадо, (чиє катапульта могло бути пошкоджене ракетою) загинув. Останки капітана Казадо були виявлені в 1986 році та ідентифіковані за допомогою тестування ДНК у вересні 2008 року.
Аргентина здалася 14 червня, і Кардіфф повинен був прийняти капітуляцію 700-аргентинського гарнізону в поселенні Порт-Говард на Західному Фолкленді через день. П'ять членів екіпажу Кардіффа звикли наводити в Стенлі захоплений аргентинський патрульний катер, перейменований у HMS Tiger Bay. Решту червня Кардіфф провів, виконуючи обов'язки диспетчера повітряно-бойових дій у районі посадки (LAAWC) навколо Сан-Карлоса.
Протягом війни Кардіфф випустив дев'ять ракет Sea Dart та одну торпеду Mk 46. Вона повернулася до Сполученого Королівства 28 липня 1982 року, залишивши Фолклендські острови трьома тижнями раніше разом з Ексетером і Ярмутом. Капітан Майкл Харріс передав командування 24 серпня 1982 року після періоду щорічного технічного обслуговування. Після війни всі есмінці типу 42 були оснащені здвоєними гарматами Oerlikon 30 мм і правим бортом для захисту від повітряних загроз. Пізніше їх замінила система закритої зброї Фаланга.
Війна в Перській затоці (1990–91) Коли 2 серпня 1990 р. Ірак Саддама Хуссейна вторгся в Кувейт, державний секретар Великої Британії з питань оборони Том Кінг незабаром оголосив, що військовий внесок Великої Британії у цей регіон повинен бути збільшений. Була створена коаліція держав, і об'єднані військово-морські сили увійшли до Перської затоки і відплили на північ, нейтралізуючи іракський флот, а потім розпочали проведення морської підтримки стрільби та протимінних місій в рамках підготовки до основних десантних сил. Повернувшись з Перської затоки в травні 1990 року, лише через кілька місяців перебування у Великій Британії Кардіфф знову відплив як підкріплення до групи рентгенівських груп, Бразен, Лондон і Глостер, які вирушили на полегшення віскі Armilla Group, що складалося з бойової осі, Юпітер та Йорк. Кардіфф і Глостер мали стати частиною протиповітряного бар'єру разом із Бункер-Хілл, Принстон і Ворден, захищаючи три авіаносці США: Мідвей, Рейнджер та Теодор Рузвельт. Кардіфф мав інші обов'язки, включаючи нагляд за поверхнею та посадку, з метою забезпечення безпеки навколо оперативної групи.
Під час війни в Перській затоці королівські морські рисі працювали в поєднанні з американськими Сіхокс. Американським вертольотам бракувало ефективної протикорабельної ракети, але вони мали чудові можливості спостереження в порівнянні з британськими рисями. Вони знаходили ворожі катери для британських вертольотів, які потім атакували ціль своїми ракетами Sea Skua. Загалом вертольоти Lynx здійснили майже 600 бойових вильотів під час війни в Перській затоці, тоді як їхні екіпажі та інженери підтримували швидкість польоту втричі більшу за норму.