«Кров людська — не водиця» — роман українського письменника Михайла Стельмаха, написаний у 1956—1957 роках. Твір створювався на честь 40-річчя Жовтневої революції та описує події 2-го півріччя 1920-х років в Україні. У 2-му томі зібрання 1982 року роман налічував 256 сторінок та був поділений на 38 розділів.

Сюжетно передує роману «Велика рідня», що містить 4 частини і був написаний ще в 1949-51 роках, але тоді це був пролог (що став далі твором «Кров людська — не водиця») і 2 частини.

Твір вивчали в 10-му класі середньої школи.

Видавався українською, російською, вірменською, естонською, казахською, латишською, литовською, молдавською, таджицькою, татарською, узбецькою мовами.Також перекладений багатьма мовами за межами СРСР.Непорожній Олександр Степанович, Семенчук Іван Романович.:Українська радянська література.—Київ, Радянська школа, 1981, видання друге, змінене й доповнене, 328 с., 580 тис.пр.,— на 266 с., ост.абз.

У 1960 році був екранізований у СРСР режисером Миколою Макаренком під однойменною назвою.

Є в варіанті п'єси, були постановки в СРСР і за межами.

Центром подій є село Дяківці, де родився автор, але в творі він дає йому назву Новобугівка.

Критика «Тільки зараз ми починаємо розуміти глибокий гуманістичний смисл роману Михайла Стельмаха,…, закладений …десятиліттями вперед, лише тепер ми відчули далекозорість і силу справжнього таланту, ще так і не розкритого до кінця.»

У романі, що виріс з прологу «Великої рідні», відбиваються болючі пошуки селянином свого місця в житті після революції, його хитання і манівці, боязнь нового і засліпленість у роки громадянської війни. За силою гуманізму, щиросердним вболіванням за долю української нації — це один із кращих романів тодішньої літератури.

За жанром це доцентровий роман, тобто він сконденсовує й ущільнює людські дії і долі в короткий відтинок часу, ставлячи їх перед проблемою вибору, коли найповніше відчувається відповідальність за майбутнє.

Цей вибір, немов фокус, вбирає всі суперечності доби й зумовлює всі пружини сюжету.

Персонажі з репліками

Андрійко — сліпий співак-музикант Антанас Бараболя Денис Іванович — агент отаманської контррозвідки Богданиха — мати Василя Підіпригори Бондар Іван Тимофійович Бондар Марія Варчук Сафрон Андрійович Василенко Клим — син Кузьми Василенко Кузьма Василинка Васют Веремій Стратон Потапович Галя — дружина Данила Підіпригори Герус — крамар, співкамерник Данила Підіпригори Головань Євсей Горицвіт Дмитро Тимофійович Горицвіт Тимофій — голова земельної комісії Гуркало Ярема Іванович Данько Яків Даньчиха Денисенко Настя Донелайтіс Завірюха Уляна — далека родичка Мірошниченка Свирида по молочній матері Замриборщ Олекса Заятчук Данило Іванишин Кирило — немолодий коваль Ільїн Карпець Василь Денисович Киринюк Йосип Клименко Круп'як Омелян Кульницький Куца Федора — вдова, запекла самогонщиця Кушнір Степан — фронтовик, друг Василя Підіпригори Левко Марченко Григорій Михайлович — вчитель Мар'яна — знахарка, наймичка Стратона Веремія Мірошниченко Свирид Яковлевич Настечка Нечуйвітер Григорій Петрович Никодим — дід Січкаря Івана Ольга Вікторівна (Василева) Палилюлька Петлюра Симон Петрик — син Данила Підіпригори Пирогов Сергій — начальник особливого відділу Підіпригора Данило Петрович Підіпригора Мирон Петрович Підіпригора Олександр Петрович Підіпригора Юрій Олександрович — син одного з братів Побережний Семен Погиба Кіндрат — підполковник Руденко Іван Панасович Савченко Павло Сергієнко Полікарп Синиця Марко Григорович Січкар Іван Созоненко Митрофан Вакулович — лавушник, крамар Таганець — секретар сільради Троян Павло — наймит Січкаря Ів. Фесюк Гнат — син Супруна Фесюк Супрун Фіалковський Шаповал Юля Югина — дочка Бондарів </div>

Видання В т.2:Твори в 7-и томах—К.:видавництво худож. літер-ри «Дніпро», 1982 р.,592 с.,150 тис.екз.: с.5-260.

Кров людська — не водиця.—К., Дніпро, 1992 р., 384 с., ф.<А5, 15 тис.пр., передм. Гуцало «Співець долі народної» 5—36 с., іл. Негода В. М., суперобкладинка.

Примітки