Променізм (), районізм (від  — «промінь») — оригінальна художня теорія і течія в живописі російського авангарду 1910-х років, один з ранніх напрямків абстракціонізму.

Засновником і теоретиком течії був художник Михайло Ларіонов. Проголошені ним ідеї засновані на зоровому ефекті зміщення світлових спектрів і світлопередачі (різних світлових променів хроматичного спектра), за допомогою яких можна створювати особливий мальовничий простір з «перетину відображених променів різних предметів». Відповідно до теорії променізму, насправді людина сприймає не сам предмет, а «суму променів, що йдуть від джерела світла, відбитих від предмета і тих, що потрапили в поле нашого зору» . Промені на полотні передаються за допомогою кольорових ліній .

У променізмі працювали Михайло Ле-Дантю та інші художники групи «Віслючий хвіст». Особливий розвиток променізм отримав у творчості С. М. Романовича, який зробив колористичні ідеї променізму основою «просторовості» барвистого шару фігуративної картини.

Історія

Виставка Вільяма Тернера, яку Ларіонов побачив в Лондоні в 1906, призводить його до роздумів про колір в живописі, і художник починає сприймати форму відбитка світлових променів. Це послужило поштовхом до створення нового напряму, який згодом отримає назву «променізм».

У 1909 в Московському Товаристві вільної естетики Ларіонов показав свою першу картину в новому стилі — «Скло» (Нью-Йорк, музей Соломона Гуггенхайма); картина була виставлена лише один день і в наступний раз показана тільки через три роки на виставці «Віслючого хвоста» разом з іншими роботами. У 1910 до нього приєдналися Наталя Гончарова і брати Давид і Володимир Бурлюки. Вони утворили групу «Бубновий валет», у виставках якої брали участь Глез, Лефоконьє, Кандинський.

У 1911 році Ларіонов залишає «Бубновий валет» і готує «Маніфест променізму», який підписали 11 художників. Опублікований лише в 1913, цей маніфест розкриває принципи Ларіонова: мета живопису — передати четвертий вимір, отже, картина повинна сама перебувати поза часом і простором, для чого вона повинна складатися зі світлових променів, не тільки тому, що колір є рушійним «законом», але і тому що його тональність і сила надають новим формам сенс. І хоча публікація маніфесту сильно запізнилася (і збіглася за часом з «Чорним квадратом» Малевича), використання «променів» чистого кольору залишається одним з найбільш ранніх прикладів нефігуративного живопису.

У 1913 році в Москві проходить виставка авангардистів «Мішень», де представлені роботи Ларіонова і Гончарової, виконані в новому стилі.

У 1914 році Ларіонов влаштовує в Парижі виставку, передмову до каталогу якої написав Аполлінер. Після цього Ларіонов разом зі своєю дружиною створює ескізи і декорації для групи російського балету Дягілєва і майже перестає займатися живописом . Тільки Гончарова, вже в похилому віці, після 1956 року, знову повертається до живопису. Я. Тугендхольд написав з приводу її ретроспективної виставки ще в 1913 році в Москві, що «щотижня відгукуючись на всі модні віяння нашого часу, переходячи від одного» променізму «до іншого … зображуючи одного і того ж павича в десяти стилях, вона не знайшла часу, щоб поглибити свій талант, зосередити свої сили, що будь-яку моду можна знайти у неї, але тільки не „саму Наталію Гончарову, її художнє“ я».

Променізм Ларіонова нашумів свого часу як одне з багатьох сенсаційних явищ, модних тоді в мистецтві. То були роки, коли в Росії, і особливо в Москві, за словами С. Дягілєва, «двадцять шкіл народжувалися в місяць: футуризм, кубізм — це вже античність, передісторія … Виставки організовуються в палацах і в мансардах …». Постійних послідовників у променізму не знайшлося, але він надав неабиякий вплив на інші течії російського авангарду, зокрема, на супрематизм і конструктивізм.

Художні принципи Сенсом живопису засновник променізму Михайло Ларіонов оголосив не зображення предметів, а ілюстрування відбитих від них колірних променів, що, на думку автора, в більшій мірі близько до того, як предмети бачаться оку. Тобто, відповідно до теорії, ілюстрація наближається до «символічної площини» картини. Променізм стирає кордони, які існують між натурою і картинної площиною.

Променізм зараховують до одного з ранніх різновидів абстрактного живопису, але він має й інші, більш широкі аспекти, такі як відділення предмета від його оптичного сприйняття. Ось чому художник повинен зображувати не предмет, а тільки промені, які падають на нього. Але так як на наші очі діють промені, які падають не тільки на даний предмет, але і на найближчі предмети, то тому художник повинен «розумово» осягнути, уявити і відповідно зобразити, так би мовити, променистий вигляд предмета. «Це майже те ж саме, — каже Ларіонов, — що міраж, що виникає в розпеченому повітрі пустелі, який малює в небі віддалені міста, озера, оази — променізм стирає ті кордони, які існують між картинною площиною і натурою». У «променистої» картини предмети реального світу не мають ніякого значення, крім, в термінології Ларіонова, «реалістичного променізму», де предмет служить точкою відправлення. Луч умовно зображують кольоровою лінією, і таким чином, стверджує Ларіонов, найкраще може бути виявлена істота самого живопису — «комбінація кольору, його насиченості, ставлення колірних мас, заглибленість, фактура на цьому…».

На практиці «променістські» твори представляли собою зображення з різкими контурами, великою кількістю гострих кутів і пучків косих ліній. Сам Ларіонов виділяв в рамках течії різні напрямки, від «реалістичного променізм», при якому зображуваний об'єкт легко пізнаваний, до так званого «пневмопроменізму», коли відбиваючись від предмета промені повністю затуляють його.

Див. також Трасування променів (комп'ютерна графіка) Променісти й майбутники

Примітки

Література

Посилання