Маді Меспле (; 7 березня 1931, Тулуза — 30 травня 2020, Тулуза) — французька оперна співачка, високе колоратурне сопрано. Командор Ордена Почесного легіону (2011). Одна з провідних французьких оперних співачок свого часу; Меспле іноді називають наступницею Мадо Робен.
Біографія Маді Меспле народилася в Тулузі. Навчалася гри на фортеп'яно і вокалу в консерваторії Тулузи, закінчила консерваторію із золотою медаллю. Деякий час грала на фортеп'яно в місцевому танцювальному оркестрі, потім відправилася в Париж для продовження вокальної освіти. Брала уроки у французької сопрано Жанін Мішо.
Меспле дебютувала на професійній сцені в січні 1953 року в Льєжі в ролі Лакме з однойменної опери Деліба. Творча доля співачки нерозривно пов'язана з цією роллю: протягом кар'єри Меспле виконала її близько 150 разів. З партією Лакме Маді Меспле вперше виступила в 1954 році в Ла Монне в Брюсселі. Меспле швидко освоїла стандартний набір ліричних і колоратурних партій французького репертуару, таких як Олімпія («Казки Гофмана» Оффенбаха), Філіна («Міньон» Тома), Лейла («Шукачі перлів» Бізе), Джульєтта («Ромео і Джульєтта» Гуно), Офелія («Гамлет» Тома), Дінора («Дінора» Меєрбера), Манон і Софі («Манон» і «Вертер» Массне) та інші.
У 1956 році Меспле дебютувала на фестивалі Aix-en-Provence Festival в ролі Земіри («Земіра і Азор» Ґретрі) і на сцені Опера-комік в ролі Лакме. Дебют в Опера Гарньє відбувся в 1958 році в опері Пуленка «Діалоги Кармеліток» (Констанція). Паризька оперна публіка в 1960 була в захваті від «Лючії ді Ламмермур» з Маді Маспле в новій постановці, де до неї блищала Джоан Сазерленд. Італійський репертуар співачки представлений партіями Аміни («Сомнамбула» Белліні), Розіни («Севільський цирульник» Россіні), Норіни («Дон Паскуале» Доніцетті) і Джільди («Ріголетто» Верді). Мадлен виконала і кілька партій в німецьких операх, зокрема, Царицю ночі («Чарівна флейта» Моцарта), Софі («Кавалер троянди» Р. Штрауса), особливо відома її Цербінетта («Аріадна на Наксосі» Р. Штрауса), яку співачка заспівала в Екс-ан-Провансі в 1966 році.
Меспле успішно виступала і за кордоном, співала в Большому театрі в Москві, Королівському оперному театрі в Лондоні, Ла Скала в Мілані, Метрополітен-опера в Нью-Йорку і театрі Колон в Буенос-Айресі.
У 1960-ті роки Маді Меспле часто з'являлася на французькому телебаченні. У цей період вона звернула увагу на твори сучасних французьких композиторів. У 1963 році Меспле заспівала на прем'єрі французької версії опери Менотті «Останній дикун», в 1965 була першою виконавицею французької версії «Елегії для молодих закоханих» Генце. Диригент П'єр Булез запросив її для виконання «Сходи Якоба» Шенберґа.
У 1970-ті Маді Меспле стала грати і в опереті, в першу чергу Оффенбаха: «Паризьке життя», «Орфей в пеклі», «Велика герцогиня Герольштейнська».
Маді Меспле пішла зі сцени в 1985 році і присвятила себе викладанню. Вона працювала в паризькій L'École Normale de Musique і ліонської консерваторії, давала майстер-класи. Неодноразово була членом журі вокальних конкурсів в різних країнах.
Маді Меспле залишила значну дискографію, що включає сольні концерти, опери, оперети і арії з них. Маді Меспле являла собою зразок французького колоратурного сопрано. Критики відзначали точну техніку, витончену музикальність, сценічну чарівність.
Заслуги співачки відзначені присвоєнням звання Командор Ордена Почесного легіону (14 липня 2011 року)'La promotion du 14 juillet de la Légion d'honneur' , in Le Figaro, 14 July 2011 (Bastille Day).
Вибрані записи Массне, «Вертер»: Оркестр де Парі, дир. Претр; Бенуа, Гедда, де Лос Анхелес, Меспле, Соєр (EMI, 1969) Гретри, «Земіра і Азор»: Льєжський філармонічний оркестр, дир. Донё, Штраус; Бафкінс, ван Гор, Луї, Мепл, Орляк, Сімонка (EMI, 1974) Обер, «Манон Леско»: Ліричний оркестр і хор РТФ, дир. Марті; Биссон, Меспле, Орляк, Рунге (EMI Classics, 1975) Оффенбах, «Паризька життя»: Національний оркестр Капітолія Тулузи, дир. Плассон; Бенуа, Креспо, Массон, Меспле, Сенешаль, Тремпон (EMI, 1976) Россіні, «Вільгельм Телль»: Королівський філармонічний оркестр, дир. Гарделла; Бакьуо, Кабальє, Гедда, Хауелл, Ковач, Меспле, Тайон (EMI, 1976) Оффенбах, «Орфей у пеклі»: Національний оркестр Капітолія Тулузи, дир. Плассон; Берба, Бруер, Бюрле, Комман, Лафон, Маллабрера, Меспле, Піна, Роде, Сенешаль, Тремпон (EMI, 1979)
Примітки
Література Alain Pâris, Dictionnaire des interprètes et de l'interpretation musicale au XX siècle (2 vols), Ed. Robert Laffont (Bouquins, Paris 1982, 4th Edn. 1995 року, 5th Edn 2004). ISBN 2-221-06660-X Roland Mancini and Jean-Jacques Rouveroux, (orig. H. Rosenthal and J. Warrack, French edition), Guide de l'opéra, Les indispensables de la musique (Fayard, 1995). ISBN 2-213-59567-4